Публічна бібліотека та її очільники

Дослідники звертають увагу на стрімке входження Михайла Попруженка в наукові кола, насамперед як викладача Новоросійського університету. Після його закінчення (з двома золотими медалями і ступенем кандидата) як стипендіат він залишився на кафедрі і вже за три роки став приват-доцентом alma mater. Крім природного розуму,

освіченості, працелюбності та свідомого звуження сфери спеціалізації (у чому був антиподом Мурзакевичу), такий стрімкий розвиток не в останню чергу уможливила вдосконалена ним методика опрацювання джерел — досвід, який згодом прислужився йому під час директорства.

Як і Мурзакевич, Попруженко походив із високоосвіченої сім’ї священика — протоієрея і богослова, зрусифікованого українця Г.І. Попруженка, викладача Херсонської духовної семінарії. Крім староболгарської і взагалі слов’янських мов, Михайло Георгійович був знавцем класичних мов, санскриту, а також литовської та румунської, що відкривало йому широкі можливі для опрацювання першоджерел. Він зробив значний внесок у вітчизняну історіографію, зокрема славістику. Про це писали багато до-слідників життя й творчості М.Г. Попруженка (Г.Д. Зленко, Л.В. Арю-піна, О.Б. Дьомін, А.І. Мисечко, О.Д. Макміллан та ін.). Південнослов’янська середньовічна література — серед його пріоритетів. Достатньо згадати, що магістерська дисертація Попруженка, яку він успішно захистив 1894-го, була присвячена історії літературної діяльності в Сербії в XV ст. Уже за п’ять років молодий вчений захистив у Харкові у відомого професора М.С. Дринова докторську дисертацію на тему «Синодик царя Бориса (Борила)» (ХІІІ ст.). З-поміж інших праць, які були віхами в дослідженні рукописів антиєретичного змісту, слід згадати «Слова Козьми Пресвітера». Дві останні були обліковані вже за часів його директорства. Наукові розвідки М.Г. Попруженка, зокрема оприлюднення важкодоступних джерел, високо цінували сучасники, наприклад, І.Я. Франко.

Перше письмове підтвердження про Попруженка-бібліотекаря знаходимо у «Звіті Одеської публічної бібліотеки» за 1895 рік за його підписом як виконавчого директора. «Звіт» був виданий у травні 1896-го, вже після смерті В.О. Яковлєва. Сам Михайло Георгійович у згадуваному історичному нарисі «Одесская городская публичная библиотека, 1830—1910 гг.» цей епізод описує від третьої особи таким чином: «Заместителем В.А. Яковлева был назначен профессор М.Г. Попруженко, а на должность попечителя библиотеки 4 декабря 1897 г. избран граф Михаил Михайлович Толстой, товарищем попечителя оставался Яков Александрович Новиков…» Внесок графа М.М. Толстого у подальший розвиток книгозбірні можна порівняти хіба що з внеском О.І. Льовшина, графа М.С. Воронцова і Г.Г. Маразлі. Для Попруженка моральна і матеріальна підтримка цього аристократа на користь просвітництва мала вирішальне значення. На посаді попечителя публічної бібліотеки багато посприяв її розвою і професор О.І. Кирпичников (до 1897-го), чий портрет свого часу прикрашав зал ім. графа М.М. Толстого (нині Музей книги). На жаль, у сучасній довідковій літературі його громадська активність на цьому поприщі, по суті, залишається поза увагою до-слідників.

У якому стані отримав заклад Михайло Попруженко? За статистикою на 1 січня 1895-го фонд книгозбірні, за прийнятою на той час системою підрахунку, налічував 80000 примірників, кількість відвідувачів зросла до 76988, а фінансові вливання — до 10020 руб. на рік. Згідно з новими правилами (1891) змінився і розпорядок роботи бібліотеки, яка тепер працювала впродовж дня без перерви, щоденно, навіть у неділю та святкові дні, щоправда, в обмеженому режимі. Ще в 1883 році була втілена мрія М.Ф. де-Рібаса про видання каталогу друкованих видань бібліотеки, яку здійснили вже його наступники. Це було подовжуване видання, яке доповнювалося новими надходженнями (1885, 1889, 1895). Полегшував читачеві пошук необ-хідної літератури також зведений алфавітний покажчик, виданий 1895 року.

Спрямування діяльності нового очільника бібліотеки було таке: поповнення фондів, у тому числі за певними історичними періодами, створення іменних фондів; ведення систематичного обліку через формування картотеки та видання каталогів; участь у науково-видавничій діяльності. Значна увага приділялася статистиці відвідування, створенню сприятливих умов для читачів.

Вкотре гостро поставало питання подальшого розширення корисної площі публічної книгозбірні, яка на ділянці Товариства історії та старожитностей була обмеженою. У 1900-у бібліотечний фонд збільшився до 100000 томів (у середньому щороку він зростав на 1/10). Потрібно було вирішити комплекс проблем: розробку проекту модерної споруди, яка слугувала б кільком поколінням одеситів, його фінансування, обрання зручного місця для зведення майбутньої будівлі. Усі етапи цього процесу детально описані у згадуваному нарисі Попруженка.

Реалізації задуманого посприяла десятимільйонна державна позика, яку отримало місцеве самоврядування у 1902 році. Завдяки наполегливості товариша міського голови, завідувача народною освітою О.О. Швенднера передбачалася відповідна стаття витрат для зведення нової бібліотечної споруди у сумі 200000 руб. Олександр Швенднер, до речі, інженер й архі-тектор за освітою, надалі всіляко блокував неодноразові спроби окремих членів міської управи переглянути це рішення на користь інших проектів.

Завдяки клопотанню попечителя бібліотеки графа Михайла Толстого на розі вулиці Херсонської і провулку Ляпунова міська управа погодилася виділити ділянку 2136 кв. м (частину її займало 2-е відділення міської лікарні). Була створена спеціальна комісія на чолі з міським головою Павлом Зеленим, до якої увійшли гласні міської думи О.О. Швенднер, М.М. Дітерікс та ще кілька осіб. Серед інших членів комісії — попечителі бібліотеки граф Михайло Толстой і Яків Новиков, бібліотекарі Михайло Попруженко і його помічник Людвіг де-Рібас, бібліотекар університету Л.Ф. Брук, спеціально запрошені — інженери М.О. Депп та І.О. Лішин, архітектори О.Й. Бернардацці (генпідрядник) та Ю.М. Дмитренко. Для оперативності створили підкомісію, яка підготувала план робіт. Розробку самого проекту доручили талановитому одеському архітектору, нащадкові чорноморських козаків Федорові Нестурху (Нештурху), якого на клопотання графа Толстого відрядили до Петербурга, Москви, Варшави та Харкова для детального ознайомлення із тамтешніми найновішими бібліотечними спорудами.

25 червня 1904 року міська дума затвердила поданий Нештурхом проект. У його стилістиці поєднувалися неостиль (британський варіант «новогрецького стилю») і рання сецесія. Загалом зодчий розробив шість варіантів проекту. Зведення передбачалося лише з вогнетривких матеріалів (цегла, бетон, залізо). Організацію всього комплексу робіт поклали на новоутворену виконавчу комісію, у якій провідну роль відігравали заступник міського голови М.М. Дітерікс, граф М.М. Толстой, архітектори Ф.П. Нештурх, О.Й. Бернардацці та бібліотекар М.Г. Попруженко. Михайло Георгійович був посвячений у деталі проекту, слідкував за ходом будівництва. Згодом займався навіть підбором меблів для приміщень бібліотеки.

«Семидесятипятилетие библиотеки (в 1905 году), — читаємо у Попруженка, — отмечается закладкой нового здания, а 19 февраля 1907 года это здание, сооруженное по всем требованиям современной библиотечно-строительной техники, открывается для публики, в этот же день празднуется и самое 75-летие библиотеки». (Уточнимо, що датою заснування бібліотеки нині вважається дата підписання відповідного рескрипту імператором, а не дата її відкриття).

Будівля була зведена в рекордно короткий термін — за один рік та один місяць. І це в період революційних 1905—1907 років!

Відкриття бібліотеки стало ви-значною подією не лише в культурному житті краю. Одесити отримали телеграми з понад сорока міст і містечок Російської імперії. Урочистості з нагоди відкриття нової споруди почалися молебнем, який здійснив архієпископ Одеський і Херсонський Дмитро. На молебні були присутні одеський градоначальник, генерал-майор О.Г. Григор’єв, міський голова В.Я. Протопопов, гласні думи, представники громадськості. Після офіційних осіб з доповіддю виступив бібліотекар, професор М.Г. Попруженко. Її текст повністю цитується в його історичному нарисі і містить детальний виклад подій, пов’язаних зі спорудженням нової бібліотеки.

Того ж року, у зв’язку з десятиліттям діяльності М.М. Толстого як попечителя бібліотеки, зал, у якому зберігалися книги з колекції мецената, згідно з постановою міської думи, був названий на його честь — «Зал імені графа М.М. Толстого». Тут же поміщено портрет М.М. Толстого-молодшого, написаний М.Д. Кузнецовим (нині він замінений високоякісною копією за авторства В.О. Межевчука, а оригі-нал зберігається в Одеському художньому музеї). 1909-го граф подарував бібліотеці ділянку землі, яка примикала до її подвір’я, для будівництва у перспективі книгосховища, адже при існуючих темпах поповнення фондів з цією проблемою вона могла зіткнутися вже за п’ятнадцять-двадцять років.

Щодо обліку надходжень і відвідування був вироблений певний принцип ведення статистики: бралися до уваги кількість виданих читацьких квитків, у тому числі за статевою ознакою, кількість відвідувань, вимог та відмов читачам із зазначенням причини, суми пожертвувань тощо. На момент відкриття нової споруди кількість відвідувань досягла 149922, бібліотечний фонд нараховував 133673 томів (67378 назв), а розмір грошових вливань — 19690 руб., з яких половина виділялася на утримання штату. У 1912—1915 роках ця цифра навіть зменшиться на 290 руб., але вже на 1916-й зросте до 19740 руб. У 1917-у поліграфічним способом був виданий останній із наявних звітів бібліотеки за 1916 рік. Згідно з опублікованими даними, загальна кількість фонду становила 183717 томів (98652 назви), кількість відвідувань — 139452 (на 10470 менше порівняно з 1907 роком), що спричинено участю Росії у Першій світовій війні. Через мобілізацію, скоротилася також кількість співробітників бібліотеки. Окремі з них після поранення були поновлені в штаті, як, наприклад, молодший бібліотекар, поручник Вільгельм Гнанг. На грудень 1919-го кількість працівників закладу становила 16 осіб (із сім’ями — 41 особа). Усі вони проживали на території бібліотеки, у тому числі й сім’я Попруженка, яка складалася з чотирьох осіб.

Серед наукових заслуг Михайла Георгійовича — уже згадуваний нарис з історії бібліотеки та видання друкованого каталогу в п’яти томах за 1901—1911 роки.

Крім наукової роботи, професор Попруженко ніс основний тягар як адміністратор. У період революцій, й особливо Громадянської війни, він постійно тримав на контролі фінансування бібліотеки, поповнення і розміщення фондів, вів листування з офіційними особами, що, з огляду на періодичну зміну влади, вимагало обережності й терпіння. Так, 7 жовтня 1919 року Михайло Георгійович звернувся до міської управи з проханням виділити 80000 руб. на облаштування книгосховища у підвальному приміщенні бібліотеки — у зв’язку з великою кількістю отриманих книг від жертводавців. Постійно звертався до цієї інстанції щодо фінансування закладу на зарплату працівникам, поточні потреби у найскладніший період війни. У холодний і голодний 1919-й він клопотав перед «Главноначальствующим Новороссийской области», згодом — перед «Управляющим акцизными сборами Херсонской губернии» про ви-ділення його підопічним цукру. 19 грудня того ж року через відсутність коштів на паливо бібліотека була зачинена «впредь до особого объявления».

З огляду на наступ більшовиків і рішення евакуювати білогвардійські війська («Вооруженные силы юга России») Попруженко попросив відпустку, очевидно, в критичний момент готуючись покинути Одесу. У документі, який було відправлено відділом народної освіти 21 грудня 1919 року на ім’я помічника бібліотекаря Людвіга де-Рібаса, повідомлялося, що «временно на срок отпуска г-на профессора Попруженко, согласно его заявлению, заведование библиотекою передано Вам». Швидше за все, М.Г. Попруженко емігрував з родиною у лютому—березні 1920-го.

В еміграційний період і до кінця свого життя Михайло Попруженко мешкав у Софії, де викладав на історико-філологічному факультеті столичного університету. Обійняти цю посаду йому допоміг колишній посол Болгарії в Україні І. Шишманов. Невдовзі був обраний членом-кореспондентом Болгарської АН (1923), а в 1941-у — дійсним членом академії. Серед ґрунтовних видань цього періоду за авторства Попруженка — повна Кирило-Мефодіївська бібліографія за 1934—1940 роки. Помер Михайло Геор-гійович 30 березня 1944-го в Софії від серцевого нападу на 78-у році життя.

Володимир КУДЛАЧ.