Хроніка відчуттів, або Євромайдан очима українських письменників

— Це не тексти, які писалися спеціально для цієї книжки, або які писалися поспіхом після революції, вони писалися упродовж всього Євромайдану, — за-значив упорядник видання, письменник, керівник літературної агенції «Discursus» Василь Карп’юк. — Автори весь цей час реагували на події Майдану авторськими колонками й есе в своїх блогах, на сторінках україномовних видань та відомих інтернет-порталах. Зокрема, це газета «Галицький кореспондент» та сайт «ТСН». Там вони писали свої враження від побаченого, роздуми над подіями в державі, власні думки щодо того всього. Мені, як читачеві, коли я переглядав всі ці сайти з публіка-ціями, стало важливим, щоб усе це було зафіксовано. Бо зараз зайти в Інтернет і читати публікації за листопад—грудень якось надто марудна справа. Тому всі ці тексти ми зібрали в нашому виданні. Якоюсь мірою вони репрезентують загалом погляди населення України в цей період. Це не є погляд вже після того всього, коли можна подивитися зверху й оцінити те все — чи то було добре, чи погано. Тут видно навіть, як змінювалася думка самих авторів впродовж деякого часу. Скоро все це стане історією».

Важливо й те, що книга не подає якоїсь документалістики, не написана академічною, складною мовою. Це книга емоцій. «Наші відчуття, погляди і реакції на речі довкола змінюються щохвилини. Завтра ми думатимемо не так, як сьогодні чи вчора. Дуже важливо зафіксувати наші емоції саме тут і зараз. Не писати про ті події з погляду якоїсь відстані. Саме цю проблему вирішує збірка «Євромайдан. Хроніка відчуттів». Кожен текст наприкінці має дату публікації, цим самим ми можемо прослідкувати, на яку саме подію ця реакція», — пояснив Василь Карп’юк. Книга вже розповсюджена Україною: її презентацію побачили в Івано-Франківську, Одесі, Києві, Дніпропетровську, Харкові, а скоро побачать й у Львові (17 квітня). «Дуже важливим є діалог між містами України. Ми живемо і не знаємо, наскільки багато людей, які вірять і готові жертвувати своїм життям заради ідей і майбутнього нашої Батьківщини, що є не зрозумілим декому. Я вірю, що ми, збираючись на такі-ось презентації, купуючи ці книжки, піднімаючи наші стяги, — ми єднаємося», — зауважив молодий письменник з Миколаєва Євген Мехеда.

Сама збірка невеличка — лише 156 сторінок. Але кожна з них вартує за двісті. На обкладинці зображена дівчина, яка навіть із зав’язаними очима таки зшиває національний прапор червоною ниткою, що символізує цілісність України за будь-яких обставин. Ідея обкладинки — Оксани Галушки. В кінці видання подано хронологію основних етапів Євромайдану (21.11.2013 — 22.02.2014). «Це допомагає згадати все, що з дня на день ми відчували, але забули. Книжка дає можливість згадати те, що стерлося з пам’яті протягом цих місяців», — зазначив упорядник.

Закінчується видання символічно — усуненням від влади Януковича (як одна з основних вимог Євромайдану). «Субота, 22 лютого 2014 року. Зник Віктор Янукович. Резиденцію президента в Межигір’ї відкрили для відвідувачів. Верховна Рада обрала нового спікера, відновила дію Конституції 2004 року, усунула Віктора Януковича з посади Президента України. Ціна перемоги — щонайменше 101 вбитий активіст», — подано в хроніці книги.

Останнє есе також присвячене «Янику». Юрій Винничук написав «Голос із потойбіччя (сценарій фільму жахів)». На двох сторінках описано кошмарні снови-діння втікача-президента. З радістю поділимося ним із нашими читачами аби нагадати — багаті теж плачуть і кожному катюзі воздасться по заслузі.

Іванна ДЕРЕВ’ЯНКО.

Юрій Винничук, «Голос із потойбіччя (Сценарій фільму жахів)»:

«Сідає у позолочене крісло, зручно вмощується, випиває склянку «хеннесі» і стріляє собі двічі в голову.

Звук пострілу вибухає у його голові, і... він з криком прокидається.

Панічно роззирається на боки. Що це? Біля його ліжка стоять два мордовороти в чорних костюмах. Морди доволі знайомі. Де він їх раніше бачив? О, та це ж його охорона! Один із них каже: «Пращальнає пісьмо уже напісана. Сабєрітєсь і сдєлайтє то, что ат вас ажидают!» І тут лише він помічає, що в одного з них у руках тарілочка, а на тарілочці револьвер. З воронованої сталі.

«Нє-ет! Ні за что!» — кричить він, накрившись ковдрою з головою, і... знову прокидається.

Важко зітхає. Протирає очі і бачить Гепу з удавкою. Гепа лагідно усміхається і підморгує: «Ета савсєм нє больна. Єщьо нікто нє жалавался. А ви і так уже історія». І підступає ближче. Допа тримає за ноги.

Він шарпається, розмахує руками, кричить і... знову прокидається.

Перед ним Ганця зі склянкою якоїсь мутної рідини. У неї добре співчутливе обличчя. Чорна хустина на голові. «Випийте, вам стане легше», — каже вона ніжним материнським голосом. Але її усмішка не ви-кликає довір’я. Чиїсь руки стискають йому голову, а між зуби запихають лезо позолоченої шаблі. Він уже не кричить, а харчить, як впольований не так давно кабан.

І... знову прокидається...

Панічно крутить головою. Де він? Полегшено зітхає — він вдома. Двері відчиняються, заходить Люся. В одній руці якісь пігулки, в другій склянка з водою. «Любімий! Сдєлаєм ета вмєстє». Він вкривається холодним потом: «Нє-ет, ні за што! Тока нє с табой! Тока нє с табой!».

І... знову прокидається. В суцільній темряві. Пробує підвестися і вдаряється головою у щось тверде. Обмацує руками. Він у якомусь ящику. Запах сирості. Хоче кричати, але раптом усвідомлює, що таким чином може забракнути кисню. Дзвонить мобілка. Добуває її з кишені і прикладає до вуха. Чути шурхіт, шелест, а потім голос: «Батя, ми стараємся».

«А-а-а-а!» — кричить він і... знову прокидається.
І так без кінця. І так без кінця. І так без кінця...»

(Публікація на сайті «ТСН» від 24 лютого 2014 року).