«Людина з Місяця»

Не обмежившись вивченням фауни в Мессіні, Миклухо-Маклай відправляється на берег Червоного моря. Цей регіон тоді був мало вивчений з боку зоології і становив великий інтерес, особливо напередодні відкриття Суецького каналу. Тому після закінчення університету в 1868 році він здійснює самостійну подорож. Вивчаючи арабську мову й переодягнувшись у вбрання араба, що було дуже небезпечною затією на той час, Маклай вирушає до Аравії, до коралових рифів Червоного моря, де вивчає порівняльну анатомію риб. На матеріалах своїх спостережень потім пише монографію «Матеріали з порівняльної неврології хребетних».

У березні він уже в Суеці, а потім на узбережжі Червоного моря, де відвідує Коссер, Джидду, Массуа, Ходейду тощо. Його дослідження наражалися на великі труднощі та небезпеку. У листі від 21 березня 1869-го до брата Сергія Миколайовича так змальовує обставини: «Подорож моя не зовсім безпечна. В Джидду наїжджає тьма арабів, які направляються в Мекку; в цей час вони особливо фанатичні та, крім того, прибувають з таких країн, котрі зазвичай не мають і не терплять відносин з європейцями...» «Страшна спека і нездоровий, особливо для новоприбульців, клімат, всі ці обставини з додаванням найгірших та найнепевніших шляхів сполучення, з моїм незнанням арабської мови... все це робить мою екскурсію найвищою мірою залежною від випадку».

Потрібні були сильна воля, холоднокровність та ви-тримка, щоб попередити небезпеку. Дослідникові довелося ходити з побритою головою, фарбувати обличчя, носити арабський одяг та підлаштовуватися під релігійні обряди мусульман. Проте труднощі, небезпека та обмеження не зупинили двадцятитрирічного Миклуху-Маклая.

З листа до сестри Ольги Миколаївни від 1 травня 1869 року стає відомим про плани повернення дослідника з берегів Червоного моря в Суец. Там же він зізнається, що його «подорож в науковому розумінні є вдалою». Звідти, за сприяння агента Російського товариства пароплавства та торгівлі Пашкова, йому безкоштовно вдається виїхати на пароплаві «Ельбрус» через Константинополь до Одеси, до якої планував прибути 18 травня і мав намір зупинитися протягом двох днів. Важливе уточнення: мандрівник повідомляє про бажання отримати листа та переказ, скориставшись послугою одеської пошти «До запитання» (про І.І. Мечникова вже не йдеться). Перепочивши від втоми, він дістається до південного берега Криму, звідки відправляється на Дон. Потім побував в експедиції на Волзі, де збирав матеріали про осетрових риб, після чого їде до Москви.

Тут 23 вересня 1869 року Микола Миколайович зробив першу доповідь Російському географічному товариству на Другому з’їзді природознавців та лікарів про подорож на узбережжя Червоного та Чорного (біля берегів Криму) морів. Саме тут, спираючись на домовленість з А.Дорном, Миклухо-Маклай виголошує яскраву промову про необхідність створення морських біологічних станцій з метою налагодження систематичних експериментальних досліджень. Ідея була з ентузіазмом сприйнята і підтримана присутніми. З’їзд приймає рішення про необхідність організації двох біологічних станцій на Чорному морі: на кримському узбережжі — в Севастополі, на кавказькому — в Сухумі.

Саме рішення без належного фінансування могло так і залишитись на папері, проте ідея була підхоплена науковою спільнотою Новоросійського університету, нещодавно, в 1865 році, відкритого в Одесі на базі Ришельєвського ліцею.

Кафедру ботаніки в 1865—1871 роках очолював відомий вчений Л. С. Ценковський, а 17 листопада 1869-го І.І. Мечников був обраний професором Новоросійського університету. Нагадаємо, що Ілля Ілліч Мечников (1845—1916) — один із засновників еволюційної ембріології, порівняльної патології, мікробіології й імунології, лауреат Нобелівської премії з фізіології та медицини (1908-й, разом з П. Ерліхом), почесний член Петербурзької академії наук (з 1902-го). Працював у Новоросійському університеті в Одесі (1867—1882), завідував кафедрою зоології й порівняльної анатомії цього університету з 1870-го по 1882-й.

В 1870 році при університеті було створене Новоро-сійське товариство природознавців, до спільноти якого увійшли практично всі біологи. Саме ця громадська організація на чолі з головою Л.С. Ценковським та її тодішнім секретарем І.І. Мечниковим очолила справу організації Севастопольскої біологічної станції. Вже в 1871-у вона була відкрита першою за переліком у світі. Від 1963 року її правонаступником є Інститут біології південних морів НАН України. У 1947 році станції було присвоєно ім’я її першого директора О.О. Ковалевського. 21 грудня 1953 року була створена Одеська біологічна станція, яка з 11 липня 1963-го перетворена на Одеське відділення Інституту біології південних морів. Отож у нас вдалося вирішити проблему відкриття морської біостанції швидше, ніж А. Дорну в Неаполі (1874 р.). Характерно, що дещо пізніше (в 1878-у) Миклухо-Маклай став засновником ще однієї морської біологічної станції в іншій частині планети, поблизу Сіднея, в далекій Австралії.

На продовження теми хотілося б додати, що дослідники природи ще в ХІХ столітті повідомляли про тісну спорідненість фаун Чорного, Азовського та Каспійського морів, населених значною мірою понтійськими (або каспійськими) реліктами — залишками біоти колись єдиного для цієї частини Євразії великого малосолоного Понтичного озера-моря. Тому, за спогадами корифея вітчизняної науки, нашого земляка, академіка НАН України Ювеналія Петровича Зайцева, для науковців було цікаво провести дослідження цих морів у рамках однієї експедиції. Таке стало можливим після відкриття в 1952 році Волго-Донського судноплавного каналу. На цей сміливий крок наважився тодішній керівник Одеської біологічної станції, авторитетний вчений, професор К.О. Вино-градов на новому науково-дослідному судні Одеської біостанції «Миклухо-Маклай», придбаному в 1961-у. Це наукове судно було переобладнане на базі корпусу риболовного сейнера «РС-300». Рішення К.А. Виноградова було справді сміливим, оскільки наукові судна не мали досвіду «подорожі за три моря». Експедиція відбулася в період з 15 червня по 20 серпня 1962-го. Відбиралися проби фітопланктону, зоопланктону, іхтіопланктону, нейстону, фітобентосу, зообентосу, зразки планктону та бентосу для подальших біохімічних аналізів, риб — для вивчення складової їх харчування та шлунків.

Через Дон, Цимлянське море, Волго-Донський канал та Волгу «Миклухо-Маклай» досяг Каспійського моря, де працював від авандельти Волги до кордонів територіальних вод Ірану. Цікаві результати дослідження були опубліковані в низці робіт учасників експедиції, а К. А. Вино-градов, як і очікував, отримав від академічного начальства суворе попередження за самоправний вчинок. У душі ж він був дуже задоволений експедицією та її науковими результатами. Надалі цього досвіду ніхто більше не повторив. А жаль! За теперішньої політичної та економічної ситуації вірогідність повторення такої експедиції стала взагалі примарною. Сучасного порівняльного матеріалу фауни трьох південних морів у жодної із країн каспійського та чорноморського регіонів нема. Науково-дослідне судно Одеської біостанції «Миклухо-Маклай», водотоннажністю 300 тонн, у період з 1961 по 1989 роки виконувало експедиційні дослідження Каспійського, Азовського, Чорного та Середземного морів, а потім, відслуживши свій вік, було списане на брухт.

Антон ГРИСЬКОВ,
директор Одеського музею морського флоту.

(Далі буде).