Переглядів: 1164

Бідна Ліза, чи Загибель ескадри?

Несентиментальна  подорож  часом,  або  Примхливі  особливості  думки  і  пам’яті

Молися, сину, за Вкраїну
Його замучили колись...
Т. Шевченко. «Мені однаково»

Бо в день радості над вами
Розпадеться кара.
І повіє огонь новий
З Холодного Яру.
Т. Шевченко. «Холодний Яр».

І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
Т. Шевченко. «Заповіт».

 

Мамонт наглый!
Жди копья!
Велемир Хлєбников.

І. Примхи думки
і пам’яті

Певно, багатьом (здебільшого людям старшого віку) доводилося спостерігати дивні примхи (навіть, жартома кажучи, своєрідні вибрики!) своїх думок і пам’яті. Неспо-дівано, під час виникнення якихось навіть випадкових обставин (а то й на рівні, сказати б, півсвідомості), постає цілий ланцюг картин, давно забутих, навіть начебто нічим не мотивованих... Пригадуються якісь мало знайомі люди, вибігають у вашу пам’ять цілі шматки віршів, яких ви не вчили (а то й не бажали вчити!). З’являються дуже приємні, а то й страхітливо неприємні видива, котрі таки ж були, але яким ви не надали тоді (підкреслюю) ніякого значення.

Оскільки доля послала мені зацікавлення в основному в галузі літератури та мистецтва, то й чудернацькі ланцюги торкалися саме цих галузей. Хоча надалі я із задоволенням входив, так би мовити, в суміжні шари гуманістичного напрямку: філософію, скульптуру, живопис, архітектуру, музику, вокал, театр, вібрацію космосу і навіть в не дуже мені відомі, але чимось привабливі для душі, розуму і серця точні, по-своєму матеріально-духовні середовища. Ось нині все більше вникаю у Всесвіт Божий, тобто в релігійний контекст. Його гармонійність, глибина і таємничість унеосяжнення не може не зацікавити будь-яку людину, — тим більше з інтелектуальним навантаженням розуму й серця.

Багатьом людям є що розповісти про оті дивні явища їхнього життя, про котрі мовилося вище. Цікаво, наприклад, що оповіді так званої простої людини особливо яскраві, сповнені несподіваних зворотів мовного виявлення. Це, передусім, стосується побуту, життєвих колізій селян чи мешканців передмість. Мова їх барвиста, пересипана гарними образами, приказками, прислів’ями, — тобто тут ще зберігаються елементи живого мовлення. Місто ж, здебільшого, або послуговується українсько-російським, або російсько-українським суржиком (Одеса, Донецьк, Луганськ, Харків, Миколаїв та інші мегаполіси), або літературно-рафінованим висловлюванням. Це не відкриття. Це констатація.

Й ось у це та інше середовище вривається фантом отого дива: примхи думки і пам’яті: можемо пригадати як себе малих, так і себе на краю безодні чи на вершині осягнення якогось досі неосягненого генія! Ланцюг за ланцюгом! Їх незчисленна кількість — як зірок у небі, як чудес, виявлених Богом, котрих нам, на щастя, ніколи не збагнути до кінця...

ІІ. Відштовхуємось
у майже невідомий сентименталізм...

Чекайте! А що ж підштовхнуло, а потім відштовхнуло у майже невідому мандрівку? І мене, а тепер і вас, вельми шановні читачі? Даруйте оцей мій психологічний волюнтаризм...

Отже... Повідомлення по Українському радіо і на багатьох каналах телебачення. Російське вторгнення. Багато разів повторене і стрілою отрути пронизуюче кожне серце як прихильників путінолюбів, так і його зневаженолюбів. Так було. Так є. Але так не мусить бути... І ось ще один стьоб так званих російських бойовиків і їхнього Чорноморського флоту: затоплюють спочатку два старезні кораблі, а потім ще і ще...

Панове! Так це ж уже фарс! Свого часу Володимир Ілліч Ульянов-Ленін теж суворо наказав потопити ескадру на рейді Одеси... Аби кораблі англійців та французів не ввірвалися в саму Одесу і на територію Країни Рад. Цей (таки ж фарс) досить майстерно відтворив у своїй драмі «Загибель ескадри» Олександр Євдокимович Корнійчук і сприяв поширенню подальшої ескалації більшовицької ідеології в масах.

Мимоволі будь-яка людина, що не втратила почуття гумору, не може без усміху сприйняти цієї дії керівництва Російського морського флоту на території суверенної України...

І тут, дорогі мої панове, у кожного, певно, спрацював свій ланцюг. Щиро оповім про саме свої дивовижні асоціації...

Широко відомий у Росії в кінці XVIII — початку ХІХ століття письменник Микола Михайлович Карамзін (12.12.1766, с. Знам’янське, тепер Ульяновська обл., — 3.06.1826) був основоположником російського сентименталізму (повість «Бідна Ліза», 1792). Так отож у згаданій вище повісті автор, аби розчулити читача, докладно оповідає, як розпусник-аристократ Ераст жорстоко обдурив довірливу Лізу, гарненьку дівчину з простого люду. Щира душа її не змогла ви-тримати отакої наруги. Ліза втопилася у Симоновському озері... Що за реакція виникла на цю повість! Дівчата, і бідні, і багаті, почали стрімголов топитися у тому озері... Російський уряд і цар вже не відали, що робити. Нарешті, одна розумна голова віднайшла вихід з такого трагічного становища. Якийсь дотепник виготовив плакат з такими рядками:

Здесь в воду кинулась
Эрастова невеста.
Топитесь, девушки,
в пруду довольно места.

Паломництво можливих потопельників негайно припинилося. От що значить бодай одна розумна голова у Російській імперії!..

До речі, М.М. Карамзін відомий також і як історик дворянсько-монархічного напрямку. Погляди його у цьому ракурсі зрозумілі. Але число потопельників він більше не плодив. Це точно. У багатьох місцях своєї 12-томової праці «Історія держави Російської» він усе ж намагався бути хоч на крихту правдивим щодо України...

Отож, розпочавши ланцюг своєї думки-пам’яті з повідомлення про нинішнє затоплення старих та інших російських кораблів біля узбережжя Криму, мимоволі, під впливом підсвідомої думки, звертаюся до дотепника з XVIII століття. І — підсвідома паралель: «Топіть, панове росіяни, свої старі і застарілі кораблі, котрі давно вже відслужили свій строк. Годяться хіба що як пугало або добрий металобрухт, якщо російські бойовики усе ж програють свою інтервенцію... Топіть їх, таких-сяких, — у Чорному морі досить місця...» Може, сучасні Ерасти, зрештою, перестануть дурити свій російський народ і дадуть спокій і йому, і люду півострова Крим, і героїчному Українському народові...

ІІІ. Не вирощуймо Квіти Зла

Мушу визнати, що згаданий ра-ніше примхливий рій-ланцюг думок і пам’яті торкнувся не лише того злорічного повідомлення про затоплення російських кораблів. Адже це була комічна на той момент реакція Росії на стійкість українських моряків. А може, мудрії з оточення В.В. Путіна (як ото свого часу керівництво Країни Рад боялося вторгнення англійської та французької ескадр в Одесу з моря) підозрювали можливість входження в Чорне море кораблів НАТО чи ще бозна кого? Що не вигадає гаряча і слабо охолоджена голова! А час би охолонути і не робити лиха собі, Україні та й цілому цивілізованому світу. Невже не збагнете, не чуєте, як з вашої волі густіше й густіше розпускаються навколо Квіти Зла? Як отруйні орхідеї...

Але в цьому напрямку я продовжую триматися виявленого мною ланцюжка думки і пам’яті... Гадаєте, не мали схожих протиріч люди, наприклад, XVII—XVIII чи й ХІХ століть? Мали. Тільки в інших — проте не в таких потворних (технічно досконалих!) — формах, як у ХХ та ХХІ століттях.

Ось ми з вами зачепили М.М. Карамзіна. А він був, так би мовити, тільки вторинним відтворювачем знаменитого колись такого літературного напрямку, як сентименталізм.

Для менш посвячених. Сентименталізм (французькою — sentimentalisms від sentiment — чуття) — художній напрям у літературі. Виник у другій половині XVIII століття в Англії. Адепти його не ви-знавали аристократизм і раціоналізм у літературних традиціях класицизму. Головним для сентименталістів було велике почуття, пристрасті простої людини. Радянські літературознавці називали це ідеалізацією відсталих проявів життя. Гадаю, це далеке від істини. Автори щиро ставилися до теми простого люду. Представники сентимента-лізму: Л. Стерн (Англія), Ж.-Ж. Руссо (Франція), М. Карамзін (Росія) та інші. В українській літературі риси сентименталізму проявлялися у творах Г. Квітки-Основ’яненка.

Бодай у найзагальніших словах повідомлю про кількох сентименталістів.

Стерн (Sterne) Лоренс (1713—1768) — англійський письменник. Один із засновників цього напрямку. Автор роману «Життя і погляди Трістрама Шенді, джентльмена» (1759—1767, незакінченого), своєрідного щоденника «Сентиментальна подорож Йорка по Франції та Італії» (1768). Ви будете сміятися, шановні читачі, але й мені хочеться вас трішки розважити. Свого часу (чесний мій гріх — сумлінного поглинача книг) я почав читати цю «Сентиментальну подорож»... і покинув... Переклад був прямо-таки жахливий. Подивився у примітки. Там було чесно написано, що переклад незадовільний. Справді. Твір починався фразою приблизно такою: «Граф такий-то і такий-то — усі його титули і звання». Далі відкриваються дужки, йде увесь текст подорожі. На останній сторінці дужки закриваються. І далі — одне речення: «Їхав у гості до графині...» Погодьтеся, це майже відвертий глум над читачем... Тоді, певно, був такий аристократичний стиль. Власне, Стерн (цілком реально) пародіював його.

Річардсон Семюель (1689—1761) — англійський письменник. За часів О.С. Пушкіна і ще й до нього це був дуже популярний у Росії письменник. Пам’ятаєте, в «Євгенії Онєгіні» є рядки-коментарі чи то самого Онєгіна, чи то, можливо, Олександра Сергійовича: «Жена ж его была сама от Ричардсона без ума». Тепер мій гумористичний коментар. Під час навчання на літературному факультеті Таганрозького педінституту я мав задоволення слухати лекції дуже оригінального чоловіка. Він не приховував, що перед цим був задіяний у розвідувальній службі. Отож, досконало знаючи англійську, французьку і німецьку мови, викладач нерідко вірші чи й цікаві шматки прози спочатку читав в оригіналі (староанглійською, старофранцузькою, старонімецькою), потім у російському підряднику; потім уже розтлумачував (нерідко зі сміхом) той чи інший текст. Так він відкрив нам не лише секрет сентименталістів, але й довів достовірність існування та авторство п’єс В. Шекспіра! На той час це була сенсація. Адже світ не визнавав авторство п’єс Шекспіра... Але це тема для іншої розмови.

Отож наш викладач зарубіжної літератури часів Середньовіччя розповів, що в самій Англії було ціле паломництво за книгами Річардсона. Ще надворі було темно, а натовпи англійців стояли біля друкарні і виривали з рук видавців перші сторінки нового твору улюбленого прозаїка. Як же нам, студентам, пощастило на цього чудового лектора — середнього зросту, голубоокого, майже русявочубого, з щирою або й саркастичною усмі-шкою! Шкода, пам’ять не зберегла прізвища цього «дивака» (таким його вважали колеги, але не ми — юні і жадібні до знань).

Кілька творів С. Річардсона, писаних в епістолярній формі: «Памела, або Народжена доброчесністю», «Клариса, або Історія молодої леді», «Історія сера Чарлза Грандісона». У всіх цих творах автор суворо засуджує розпусту аристократії, отож, по суті, пропонує громадськості не сприймати розповсюдження Квітів Зла.

Дещо пізніше відомий французький поет Шарль Бодлер головну книгу своїх поезій так і назвав: «Квіти Зла». Ця тема (боротьба зі злом) знаходить дещо інший вимір — матеріалістичний — у творах того ж Ж.-Ж. Руссо, Вольтера, Дідро, Д’Аламбера, Монтеск’є та інших енциклопедистів. Дуже оригінально висловився щодо кари на голову злочинця відомий поет-розбійник Франсуа Війон:

И скоро узнает шея,
Сколько весит
твой толстый зад...

У Росії, як уже мовилось, естафету успішно прийняв М.М. Карамзін. В українській літературі можна спостерегти окремі риси сентименталізму в творчості Григорія Федоровича Квітки-Основ’яненка (літературний псевдонім Грицько Основ’яненко: 29.11.1778, с. Основа, тепер частина Харкова — 20.08.1843, Харків). Це, зокрема, стосується творів «Маруся», «Козир-дівка», «Сердешна Оксана», де змальовано життя українців, свавілля начальства та багатіїв, тяжку солдатчину. Хоча Г. Основ’яненко ширше відомий загалу як автор блискучих комедій, сатири: повісті «Конотопська відьма», комедій «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик» та інших. Вони й нині дуже популярні серед українців.

Мій умовний, віртуальний, ланцюг можна продовжити. Не в тім суть. Теперішнім носіям Квітів Зла в Криму — їх натхненникам і виконавцям — пропоную не вирощувати ці «квіти». Пам’ятайте абсолютно чітку латинську фразу: «Memento mori» (мементо морі) — пам’ятай про смерть. Краще б їм взяти за основу куди милосерднішу, веселу латинську приказку: «In vina veritas» (ін віна верітас) — вся істина в вині.

Чи не краще усунути агресію і викоренити Квіти Зла, насадивши натомість Квіти Людяності? Як казав один російський поет: «Братством, Равенством, Свободою называются они».

Нехай добрі думки і пам’ять ведуть нас у світлі Чертоги Господні.

Станіслав КОНАК.

 

 

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

Вихід газети у четвер. Вартість передплати:

  • на 1 місяць — 70 грн.
  • на 3 місяці — 210 грн.
  • на 6 місяців — 420 грн.
  • на 12 місяців — 840 грн.
  • Iндекс — 61119

Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.

Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net