Це вже було
Друзі! Ми на порозі. Ми на порозі не включення нового суб’єкта до складу РФ. Ми на порозі повного руйнування системи міжнародних договорів, економічного хаосу та політичної диктатури. Ми на порозі війни з нашим найближчим, найріднішим народом України, різкого погіршення відносин з Європою та Америкою, на порозі холодної, а можливо, і гарячої війни з ними.
Адже все це вже було. Австрія. Початок березня 1938 року. Нацисти бажають округлити свій рейх за рахунок іншої німецької держави. Народ не дуже прагне цього — ніхто їх не утискає, ніхто не дискримінує. Але ідея великої Німеччини запаморочує голову радикалам — місцевим наці. Щоб поставити крапку в суперечці про долю Австрії, її канцлер Курт Алоїс фон Шушніг оголошує на 13 березня плебісцит. Але наці і в Берліні, і у Відні це не влаштовує. А раптом народ висловиться проти аншлюсу? Канцлера Шушніга змушують подати у відставку 10 березня, на його місце президент призначає лідера місцевих нацистів Артура Зейсс-Інкварта, а німецькі дивізії вже входять тим часом в австрійські міста на запрошення нового канцлера, про яке він сам дізнався з газет. Австрійські війська капітулюють. Народ захоплено зустрічає гітлерівців або в роздратуванні відсиджується по домівках, або терміново втікає до Швейцарії. Кардинал Австрії Іннітцер вітає і благословляє аншлюс... З 13 березня почалися арешти. Канцлер Шушніг був заарештований ще напередодні. Плебісцит провели 10 квітня. У Німеччині за об’єднання з Австрією проголосували 99,08%, у самій Австрії, що стала Остмарк Німецької імперії, — 99,75%. 1 жовтня 1938-го також були возз’єднані з єдинокровною Німеччиною чеські Судети, 22 березня 1939-го — литовська область Клайпеди, що перетворилася в один день в німецький Мемель. У всіх цих землях справді жили здебільшого німці, всюди багато з них справді хотіли з’єднатися з гітлерівським рейхом. Всюди це возз’єднання пройшло під фанфари і крики радості збожеволілого в шовіністичному угарі натовпу і при потуранні Заходу.
«Ми не повинні обманювати, а тим більше не повинні обнадіювати малі слабкі держави, обіцяючи їм захист з боку Ліги Націй і відповідні кроки з нашого боку, — говорив Невілл Чемберлен у британському парламенті 22 лютого 1938 року, — оскільки ми знаємо, що нічого подібного не можна буде зробити».
І зовсім інше говорив Адольф Гітлер 23 березня 1939-го з балкона на Театральній площі щойно приєднаного Мемеля. За дві години до того він театрально зайшов на борту новітнього лінкора «Німеччина» в мемельский порт. «...Німці не збираються нікому в світі робити нічого поганого, але потрібно було припинити страждання, яким протягом 20 років піддавалися німці з боку цілого світу... Мемельских німців Німеччина одного разу вже кинула напризволяще, коли змирилася з ганьбою і безчестям. Сьогодні мемельскі німці... знову стають громадянами могутнього Рейху, рішуче налаштованого взяти в свої руки свою долю, навіть якщо це не подобається половині світу».
І все здавалося таким осяйним. І слава Гітлера сяяла в зеніті. І перед Великою Німеччиною тремтів світ. Приєднання областей та країн до Рейху без єдиного пострілу, без жодної краплі крові — хіба фюрер не геніальний політик?
А через шість років Німеччина була переможена, мільйони її синів загинули, мільйони її дочок збезчещені, її міста стерті з лиця землі, її культурні цінності, що накопичувалися віками, перетворилися на попіл. Від Німеччини були відторгнуті 2/5 території, а решту поділено на зони й окуповано державами-переможницями. І ганьба, ганьба, ганьба покрила голови німців. А все починалося так променисто!
Друзі! Історія повторюється. У Криму справді живуть росіяни. Але хіба хто-небудь гнобив їх там, хіба там вони були людьми другого сорту, без права на мову, православну віру? Від кого їх треба захищати солдатам російської армії? Хто нападав на них? Введення військ іноземної держави на територію іншої держави без її дозволу — це агресія. Захоплення парламенту особами в уніформі без розпі-знавальних знаків — це свавілля. Прийняття будь-яких рішень парламентом Криму в таких обставинах — фарс. Спочатку захопили парламент, прем’єра змінили на проросійського, а потім цей новий прем’єр попросив у Росії допомоги, коли помічники вже тут, вже день як контролюють півострів. Як дві краплі води схоже на аншлюс 1938-го. І навіть референдум, плебісцит через місяць під дружніми багнетами. Там — 10 квітня, тут — 30 березня (самопроголошений уряд Криму так поспішає в обійми Москви, що, як відомо, переніс так званий референдум буквально на цю неділю, 16 березня. — Прим. «ЧН»).
Чи прорахувала російська влада всі ризики цієї неймовірної авантюри? Впевнений, що ні. Як і Адольф Алоїзович свого часу не прорахував. Прорахував би — не метався б по бункеру в квітні 1945-го під російськими бомбами, не жер би ампулу з отрутою.
А якщо Захід вчинить не так, як Чемберлен з Деладьє у 1938-у, а запровадить повне ембарго на закупівлю ро-сійських енергоносіїв і заморозить російські авуари в своїх банках? Ро-сійська економіка, яка й без того агонізує, обвалиться за три місяці. І почнеться розруха тут, порівняно з якою Майдан здасться райським садом.
А якщо кримські татари, які категорично проти російської влади, які пам’ятають, що ця влада зробила з ними в 1944-у і не пускала назад до 1988-го, якщо кримські татари звернуться за захистом своїх інтересів до єдиновірної і єдинокровної Туреччини? Адже Туреччина не за три моря, а на іншому березі того ж Чорного. І Кримом володіла довше, ніж Росія, — чотири століття володіла. Турки — не чемберлени і не деладьє: вони в липні 1974 року, захищаючи своїх одноплемінників, окупували 40% території Кіпру й, ігноруючи всі протести, досі підтримують так звану Турецьку Республіку Північного Кіпру, яку ніхто не визнає, крім них. Можливо, комусь хочеться мати Турецьку Республіку Південного Криму? Але ж якщо гарячі голови з кримських татар піднімуться на боротьбу, то мусульманські радикали зі всього світу з радістю приєднаються до них, а особливо з Північного Кавказу та Поволжя. Чи не принесемо ми бурю з кримських розорених курортів у наш російський дім? Що нам своїх терактів мало?
І нарешті, придбавши Крим, який роздирають внутрішні чвари, ми назавжди втратимо народ України — українці не пробачать росіянам цієї зради ніколи. Що, думаєте, не буде, що це вже занадто, перемелеться — борошно буде? Не сподівайтеся, дорогі російські шовіністи. Серби та хорвати вважали себе одним народом, тільки розділеним кордонами, конфесією і графікою алфавіту. Вони прагнули до єдності — скільки книг було про це написано ними тоді, розумних, добрих книг. А зараз мало знайдеться народів, настільки озлоблених один на одного, як серби і хорвати. Скільки крові пролилося між ними, а все за якісь шматочки землі, якісь містечка і долинки, в яких вони могли б жити разом багато і радісно. Могли б, та не зуміли. Жадібність до братньої землі з братів зробила ворогів. А в повсякденному житті хіба так не буває? Чи варто втрачати братський народ назавжди через примарну жадобу? Та й розкол Російської церкви тоді вже неминучий. Її українська половина відколеться від московської назавжди.
Але до ще жахливішої поразки призведе успіх Кремля в приєднанні Криму. Якщо все легко вийде, то завтра в Росію попросяться населені росіянами області Казахстану, там, дивись, і Південна Осетія з Абхазією, і Північна Киргизія. За Австрією пішли Судети, за Судетами — Мемель, за Мемелем — Польща, за Польщею — Франція, за Францією — Росія. Все починалося з малого...
Друзі! Нам треба схаменутися і зупинитися. Наші політики втягують наш народ в страшну, жахливу авантюру. Історичний досвід свідчить, що нічого не обійдеться так. Ми не повинні вестися, як повелися свого часу німці на обіцянки Геббельса і Гітлера. Заради миру в нашій країні, заради її справжнього відродження, заради миру і справжньої дружби на просторах Росії історичної, розділеної нині на багато держав, скажемо «Ні» цій божевільній і, головне, абсолютно непотрібній агресії.
Ми втратили стільки життів у ХХ столітті, що єдино вірним нашим принципом має бути принцип, проголошений великим Солженіциним: збереження народу. Збереження народу, а не збирання земель. Землі збираються тільки кров’ю і сльозами.
Ні крові, ні сліз нам більше не треба!
Андрій ЗУБОВ,
доктор історичних наук, професор Московського державного інституту міжнародних відносин, відповідальний редактор «Истории России, ХХ век».
Джерело: «Ведомости»
(http://www.vedomosti.ru)
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
050-55-44-203, 050-55-44-206
