Народження нації

Щоб бути вільною, людина має плекати в собі свободу. Людина, що втрачає розуміння самоцінності свободи, стає в соціальному сенсі хворою, з нею можна робити, що заманеться. Кожен сам обирає, бути йому вільним чи рабом. Великий німецький філософ Георг Гегель (1770 — 1831) казав, що щодо раба не коїться несправедливість, оскільки той, хто має психологію раба, заслуговує на таке ставлення до себе, воно є органічним і певним чином справедливим. Руйнівний, негативний вплив на розвиток суспільства людей з рабською психологією полягає в тому, що вільна людина жаліє раба, проте раб люто ненавидь вільну людину.

Римський історик Светоній передав передсмертні слова імператора Веспасіана: «Caesarem decet stantem mori» (цйзарем дйцет стбнтем мурі) — «Цезарю слід помирати стоячи». Події, які пережив Майдан, засвідчили: ми — не гірші за цезаря, людська гідність — не чужа для нас! Євромайдан — це реалізація нашої свободи та нашого прагнення створити краще життя для себе та суспільства. Це завдання складне й почесне, воно вимагає від нас рішучості у подоланні всіляких перешкод та мужності жити гідно.

В Євангелії від св. Матвія (7:13,14) cказано: «Входьте вузькими дверима, бо просторі ті двері й розлога та дорога, що веде на погибель, і багато нею ходять. Але тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що її знаходять».

Альтернативи Євромайдану в Україні нема, бо це безпосереднє волевиявлення народу, який стає нацією. Нація — це спільність долі, усвідомлення цієї спільності та перспективи розвитку. Чинна влада не була українською, це була влада кримінальних злочинців, тому вона не могла й не хотіла розуміти потреби та прагнення українців, надати проекцію гідного майбутнього для особистості, громади, суспільства. Та влада, виходячи з власної практики, діяла в примітивно силовому варіанті. Цим людям була чужою наша мораль, наші цінності. Вони зневажали нашу культуру, українську мову. І тут, вважаю, таки ще раз варто нагадати слова Карла Маркса: «Особа, що не володіє мовою народу, на землі якого мешкає, — гість або окупант, або раб цього окупанта».

Золотий запас країни за три роки правління «регіоналів» знизився з 39 мільярдів доларів до 19 мільярдів, тобто фактично дійшов критичної межі. У цьому контексті вражаючим є сучасний міф про те, що Донбас годує інші регіони, які живуть як пасожити (нахлібники). Водночас офіційна статистика свідчить, що Донбас платить податків 8 мільярдів гривень, натомість отримує щороку 9,2 мільярда бюджетної допомоги. То який же регіон є збитковим? Звісно, влада підтримувала свою електоральну базу — Донбас.

За рівнем корумпованості, продажності держапарпату Україна посідає перше місце в Європі, за рівнем економічної свободи — останнє, 43-є. У світі за цим же показником наша країна — на 127-у місці із 180. Єдина сумнівна радість у тому, що Росія посідає 140-е місце. Симптоматично, що за останній рік Україна у цьому рейтингу погіршила свій показник на 10 пунктів. Доктор медичних наук Ольга Богомолець заявила по телебаченню, що в Україні 95% чоловіків не доживає до пенсії. Цей наведений факт просто неможливо коментувати.

В Одесі промислове виробництво в 2013 році впало на 27 відсотків. Звідки ж візьметься економічний розвиток нашої країни? Коли «регіонали» прийшли до влади, зовнішній борг країни складав 35 млд доларів, зараз — 73 мільярди. Віддавати цей борг український народ, за підрахунками самої влади, буде 26 років. Гроші влада розікрала, а ми всі просто в захопленні!.. Перспективи вражаючі! Тому не дивно, що 2,5 мільйона українських пенсіонерів отримують менше 1000 гривень на місяць. Навіть теоретично на такі гроші вижити неможливо. Це свідчення повної неспроможності та злочинного авантюризму владного режиму. Такий режим просто не мав права на існування. В Євангелії від св. Матвія (7:20) читаємо: «Отож бо, по їхніх плодах ви пізнаєте їх!»

Передусім усе треба змінити, як кажуть, правила гри: інтереси особистості, громади, суспільства мають бути пріоритетом у країні. Влада має бути не невичерпним джерелом самозбагачення, а важкою працею на благо народу. «Уряд потрібен, — застерігав Микола Бердяєв, — не для того, щоб перетворити земне життя на рай, а для того, щоб не дати йому остаточно перетворитися на пекло. І за те йому велике спасибі».

Очевидно, що люди, які вийшли на Євромайдани України, усвідомили згубність діяльності влади для життя народу. В цивілізованих країнах бути, наприклад, міністром — це, безумовно, почесно, але це не додає грошей. Франсуа Міттеран, який був президентом Франції 15 років, мав на момент приходу на найвищу посаду в країні 15 тисяч франків на банківському рахунку, коли ж ішов з цієї посади — не збагатився на жодну копійчину. Канцлер Німеччини Ангела Меркель з чоловіком, відомим професором-фізиком, знімають трикімнатну квартиру в багатоповерхівці. Безумовно, мав рацію президент Чехії Вацлав Гавел, стверджуючи, що політика потребує особливо порядних людей. Президент Тайваню Цзян-Цзіго (син Чан Кайши) з 1975 року керував острівною державою. За 15 років країна перетворилася на одну з найбагатших у світі — з високим рівнем життя, розвинутою економікою, мінімальним соціальним розривом між багатими та бідними. Після його смерті вдова Цзян-Цзіго, до речі, білоруска за походженням, подала заяву на призначення їй пенсії, оскільки її чоловік, який озолотив Тайвань, собі не взяв ні копійки. Як ця моральність контрастує з нашими владними скоробагатьками, що є першими крадіями в нашій батьківщині! До того ж найвищі чільники країни майже всі є «докторами» наук, «професорами» (компенсація за власне невігластво?). Коли ж подивитися на ці незабутні обличчя та почути їхню блатну мову, починаєш сумніватися, чи існують взагалі такі науки, в яких вони нібито досягли такого інтелектуального успіху.

Вільна людина має відчуття власної провини, що відкриває шлях до виправлення власних помилок, натомість раб відчуває образу, що трансформується в ненависть до всього світу. Вільні люди в Україні, втративши довіру до влади, почали створювати горизонтальні структури та організації, які не залежать від державного апарату — саме те, що називається громадянським суспільством. І саме так українці перетворюються з підданих-рабів неототалітарної держави на вільних громадян, які самі відповідають за власну долю та долю суспільства й України. Це символізує заро-дження нового українського життя, яке вже впливає також на розвиток Європи та має геополітичне значення. Саме це викликало симпатію до України й бажання Європи та США допомагати нам. Ми переходимо з розряду прохачів до становища партнерів цивілізованого світу. Єдине, на що необхідно зважити, — допомагають лише тим, кого потребують (принаймні, на міжнародній арені). Ніхто нам за «карі очі» не допомагатиме. Жебраків ніхто не любить. Люблять сильних партнерів. Євромайдан примусив світ шанувати Україну.

Євромайдан — це маніфест українства, що заявляє про свою самодостатність.

Громадські активісти написали новорічне звернення до Президента: «Майбутнє України — у наших, а не ваших руках. Ми — європейці. Ми будемо в Євросоюзі. З вами чи без вас».

Історія, як і життя взагалі, — це система прецедентів. Без століть Визвольних Змагань українського народу не було б Революції 1989—1991 років, без неї не було б Майдану 2004-го, без Майдану не було б нинішнього Євромайдану.

Влада помиляється, якщо думає, що пересидить Євромайдан, що українці втомляться та розійдуться. Тут варто навести слова Мао Цзедуна (1893—1976), китайського лідера, теоретика партизанської боротьби, який слушно зауважив: «Армія програє війну, якщо не виграє її, натомість партизани виграють війну, якщо не програють її». Влада проґавила початок структур Євромайдану (самооборона Майдану, ветерани Афганістану та Чорнобиля, «Правий сектор» тощо), які можуть та готові чинити спротив силовикам. Кожний день Євромайдану — це нові тисячі визволених від страху людей, що усвідомлюють необхідність боротьби за свободу та гідність як вищі людські цінності. Загнати цих людей у совіцький табір уже неможливо. Антоніо Грамші стверджував: «La societa dev`essere strutturata» (ля соч’єтб дев’йссере струттурбта) — су-спільство має бути структурованим. Євромайдан самоорганізується й відтворює образ майбутнього життя вільного народу, тобто створює альтернативне со-ціальне життя, де вирішальним є бажання та інтереси нації, а не чиновництва.

Пересторогою для Євромайдану є слова Антуана Луї де Сен-Жюста (1767—1794), діяча Великої французької революції: «Люди, які роблять революцію наполовину, лише самі собі риють могилу». Євромайдан розуміє це, тому стоїть мужньо та рішучо. Якщо Євромайдан програє, то страждатиме вся Україна.

Французький історик та політик Алексіс де Токвіль (1805—1859) застерігав: «…між рабством та волею немає середини: існує або рабство, або воля». Євромайдани в Україні розуміють це краще, ніж політики. Нація хоче ясних та чітких реформ, що гарантуватимуть суспільству не облудні обіцянки, а нову соціально-політичну дійсність, де буде реалізоване історичне гасло Козаччини: «Україна без холопа і пана».

Євромайдан — це матриця нового українського життя, в якому новітня нація контролюватиме будь-яку владу, і та не зможе будь-яким чином дурити та визискувати народ. Для цього потрібно, щоби нація в найсуттєвіших питаннях була єдиною. Ми маємо подолати рабство в собі, тоді ніхто не зможе накинути нам рабства ззовні. Це було відомо вже стародавнім римлянам, які казали: «Servitus oboedientia est fracti animi et abjecti, arbitrio carentis suo» (сйрвітус обед’єнціа ест фрбкті бнімі ет аб’єкті арбнтріо карйнтіс сэо) — рабство — це покірність слабкої та ницої душі, що не здатна керувати собою.

Несправедливість обурила людей та вивела їх на Євромайдани по всій Україні. Лише справедливість може заспокоїти новітню націю, що усвідомила свої права та силу.

«Sclavus saltans» (склявус сбльтанс) — танцюючий раб. Цей римський вислів означав людину, яка не лише змирилася зі своїм становищем, а радіє з цього приводу та своєю ганебною поведінкою фактично підтримує існуючий суспільно-політичний стан.

Я наводжу доволі багато цитат, по-перше, щоб ми зрозуміли, що не самотні в цьому світі, щоб ми збагатилися висловами видатних людей минулого та сучасності. По-друге, щоб ці розумні думки стали нашим надбанням і регулятором нашої свідомості та поведінки. В країнах, де держапарат боїться впливу організованого суспільства, там, де народ боїться влади, завше пануватиме свавілля, визиск та несправедливість.

Італійці кажуть: «La vita е molto complicata «(ля внта е мульто комплікбта) — життя — вельми складне. Олександр Герцен писав, що бувають випадки, коли влада краща, ніж суспільство. Це стосується таких видатних людей, як король Пруссії Фрідріх ІІ Великий (1712—1786), який мав підстави сказати: «Ich bin es mьde ьber sklaven zu herrschen» (іхь бін ес мюде юбер зклявен цу хершен) — я втомився панувати над рабами.

Володимир Чернишенко в газеті «День» розповідає про творчість англійського поета Ред’ярда Кіплінга (1865—1936), який переживав на початку ХХ століття великі потрясіння. Як особисті, так і світоглядні. Загибель сина, Перша світова війна, втрата впливу Британської імперії, падіння Російської імперії та прихід до влади більшовиків, тобто влади нового типу — «царюючого раба». «Горе тим, над ким буде царювати раб!» — застерігав Кіплінг. Про «раба на царстві» Кіплінг сам прочитав у «Приповістях Соломонових», а згодом описав, додавши до біблійного сюжету враження про те, що бачив сам. І про те, що бачимо ми, що проявилося, через сто років…

Трясеться земля під трьома, і під чотирмб,

яких знйсти не може вона:

під рабом, коли він зацарює, і під нерозумним,

як хліба наїсться,

під розпусницею, коли взята за жінку,

і невільницею, коли вижене пані свою!..

(Книга Приповістей Соломонових 30:21—23).

Іван Огієнко (митрополит Іларіон), відомий релігійний та культурний діяч, міністр УНР, дав поетичний переклад цього біблійного сюжету:

Три речі ангел Божий
Записує у звіт,
Четверту з них не може
Стерпіти білий світ.
Три кари ангел знає,
Що людство їх знесе,
Та раб, який царює,
Страшніший за усе.
Служницю господиня
Премудрості навчить.
Натопче пузо дурень —
Ляга і мирно спить.
Розпусна віддівує,
Та й шиє пелюшки.
Лиш раб, який царює,
Рабом є навіки.
Рука його лінива,
Хода його тремка,
Ротяка галаслива,
Але кишка тонка.
Він вірить, його влада,
Щоб бити і лякать,
Йому не треба правди,
Суди при нім мовчать.
Усе життя колишнє
Він панові служив,
Тримався його рішень,
За спиною тремтів.
Тож нині, як зачує,
Що смаленим несе,
То раб, який царює,
На інших скине все.
Брехливі клятви в нього,
Довіра — нетривка,
Боїться він усього,
Від правди утіка.
Та ж шобла ним керує,
Яку собі завів…
Бо раб, який царює,
Найбільший із рабів.

Люди, що вийшли на Євромайдан, — це новітня українська духовна шляхта. Вони не шукають статків, зиску для себе, вони стверджують нашу людську гідність та свободу, беруть на себе відповідальність за власну долю, за майбутнє України. Вони створюють нову українську реальність, вільну та заможну країну, яку шануватимуть у світі. Люди на Євромайдані стоять не за власні інтереси, а за громаду, суспільство, державу.

Євген АКИМОВИЧ,
кандидат філософських наук.

(Далі буде).