«Він був мені другом, товаришем та командиром...»

Контр-адмірал Олексій Іванович Бутаков — один із визначних мореплавців та вчених-гідрографів, перший дослідник Аральського моря, автор наукових праць, почесний член географічних товариств Берліна та Лондона.

Морська справа здавна була славною традицією у роді Бутакових. Рід їхній оселився у гирлі ріки Буг, над Чорним морем, і для усіх чоловіків роду Бутакових морська служба була не тільки ремеслом, а й смислом життя.

У такій сім’ї у місті Миколаєві 7 лютого 1816 року прийшов на світ Олексій Бутаков. Перший вдих морського вітру вирішив його життєву кар’єру-долю. Батько І. Н. Бутаков, який дослужився до чину віце-адмірала, часто брав малого Олексія з собою у морські плавання, так що хлопець уже замолоду навчився любити та поважати морську службу і моряків.

Олексій любив розмови моряків, слухати їх оповідання про далекі походи. Коли йому сповнилося 12 років, його записали в морський кадетський корпус у Петербурзі. Гардемарин учився дуже добре, помітно виділяючись між своїми товаришами успіхами в навігації, астрономії, історії, фізиці. Проявив неабиякі здібності і у вивченні іноземних мов: англійської та французької. Згодом ви-вчив італійську та португальську. Займався різними видами спорту, а особливо вітрильним. 21 грудня 1832 року сімнадцятилітній Олексій Бутаков закінчив морський корпус у першому офіцерському званні мічмана і був зарахований в офіцерський клас, пізніше перейменований на Морську академію. Товаришем його по науці був мореплавець Геннадій Невільський. По закінченні школи Бутакова призначено вахтовим старшиною на один із корветів Балтійського флоту. В атестації за перший рік служби читаю: «Бутаков у поводженні з моряками простий та щирий. Моряки його люблять і поважають».

З квітня 1838 року Бутакова призначено лейтенантом на фрегат «Кастор», а пізніше на одну із перших парово-колісних морських одиниць — фрегат «Богатир».

Молодий лейтенант дуже цікавився питаннями парового судноплавства. Своїми думками ділився з братом Григорієм, який служив мічманом на Чорному морі. Крім брата Григорія, Олексій мав ще трьох братів: Івана, який двічі обійшов земну кулю, Володимира — героя севастопольської оборони та Дмитра. Всі вони, крім останнього, який помер від ран, стали адміралами флоту.

У 1838—1839 роках Бутаков починає літературну роботу. Його переклади та статті на різні теми друкуються у журналах, а «Бібліотека для читання» видає його повість «Три яхти». Цікавиться працями німецького вченого А. Гумбольдта, його описами подорожей. Бутаков уперше звернув увагу на білу пляму на карті — ніким не досліджене Аральське море.

У 1840-у вже старший лейтенант Олексій Бутаков дістається на військовий транспортний корабель «Або», який 5 вересня того ж року із Кронштадта вирушив у далеку подорож до Петропавловська на Камчатці. Цікавило його все: гідрографія, метеорологія, зоологія, ботаніка, мінералогія, історія. Багато часу присвячував він вивченню життя, звичаїв та культури місцевого населення.

Тільки 13 жовтня 1842 року «Або» повернувся у Кронштадт. Ця далека мандрівка не минула даремно. Вона запалила в душі Бутакова жадобу знання, охоту посвятити життя науці. З початком

1848-го старанням адмірала Беллінсгаузена його призначають начальником експедиції для дослідження Аральського моря. Багатьом така експедиція могла видатися карою, але Олексій Бутаков був радий. Він міг поєднати любов до науки з любов’ю до моря.

5 березня 1848 року з 18 моряками Бутаков прибув в Оренбург і відразу приступив до будівництва плоскодонного вітрильника.

«11 травня ми з розібраним на частини човном залишили Оренбург. Ми, це ще 1500 підвод, рота піхоти, 2 козачі сотні та 2 гармати», — власноруч записує в похідному журналі Бутаков.

Готуючись до експедиції, Олексій Іванович довідався, що в Орській фортеці служить Тарас Шеаченко, звернувся до генерала Обручова, начальника Оренбурзького краю. Генерал погодився, і Тараса Григоровича відправили у розпорядження начальника Аральської експедиції для використання його як здібного «кресляра». Там під опікою Бутакова Шевченко знову відчув себе вільною людиною. Головне — дозвіл малювати, писати, ходити в цивільному одязі. З одним поляком, політичним засланцем Томашем Вернером та Олексієм Бутаковим поет жив в одній каюті. Нові враження благотворно вплинули на Тараса Григоровича. Він був вдячний за це Бутакову, про що й згадував у своїх листах до приятелів. Шевченко з поривом узявся до праці. Сховавшись од вітру та солоних бризок моря, він безнастанно малював краєвиди і досконало зарисував Аральське узбережжя, змальовував сцени з похідного життя та побуту туземців-киргизів. Однак, коли цілу зиму 1848—1849 років і весну довелося провести в далекій пустелі, сама природа безлюдного Аралу наводила нудьгу:

І небо невмите, і заспані хвилі,
І понад берегом геть-геть,
Неначе п’яний очерет
Без вітру гнеться...

Зиму експедиція провела на острові Кос-Арал. Дні Бутакова проходили в опра-цюванні астрономічних обсервацій, систематизації зібраних під час плавання геологічних та ботанічних колекцій. Шевченко за цей період написав понад 50 віршів. Поетичне натхнення не полишало його. Тарас Григорович раз-по-раз звертається думкою до історичного минулого України та її невеселого сучасного життя. Саме під час цієї мандрівки народилися поеми «Титарівна», «Марина», «Сотник», історичні поезії «Царі», «У неділеньку у святую», «Ой, чого ти почорніло, зеленеє поле?» і низка чудових ліричних поезій.

Тим часом робота експедиції тривала. За наукові заслуги 27 січня 1849 року Олексія Івановича Бутакова обрано дійсним членом Російського географічного товариства. Експедиція також уможливила видання першої карти Аральського моря. До наукових праць експедиції був залучений і альбом Шевченка з видами берегів Аральського моря. Він справив гарне враження на генерала Обручова. Користуючись цим, Бутаков офіційно зажадав, щоб рядового Шевченка підвищити в унтер-офіцери.

Однак якась підла душа надіслала донос у Петербург на Бутакова, що він, мовляв, «вопреки воле государя императора», дозволяє політичному «преступнику» Шевченку малювати, писати, вести листування і навіть ходити «в партикулярном платье». Та військовий міністр Чернишов не підписав папери, і Шевченка було заслано аж за Каспійське море в Новопетровське укріплення.

Період перебування Шевченка над Аральським морем знаменний у творчості поета. Він додав йому сили та ви-тривалості перебути пізніше ще сумніші хвилини, і тому на прощання він пише:

Прощай, убогий Кос-Арале!
Нудьгу заклятую мою
Ти розважав таки два літа.
Спасибі, друже!

Як же доля Шевченка позначилася на долі та кар’єрі Бутакова?

Чимало його праць присвоїв собі інший член експедиції — Макшеєв, ад’ю-тант штабу Оренбурзького корпусу, на якого сильно падає підозра в авторстві доносу на Шевченка. Та Бутаков знову повертається на Арал, знову будує пароплавний транспорт, бере участь в експедиції на Амудар’ї. У 1867-у Лондонське географічне товариство присудило Бутакову золоту медаль. Відзначений він і Берлінським географічним товариством. Нарешті правда бере своє: після 15 років наукової праці над Аральським морем його підвищено до чину контр-адмірала, а в 1865 році призначено флагманом ескадри Балтійського флоту. Восени 1868-го Бутаков захворів. Для лікування виїхав до Німеччини, де й помер 28 червня 1869-у у Швальбаху на 54-у році життя.

Спомин про дружбу Бутакова з Шевченком лишився в їхніх іменах на Аральському морі. Ім’ям Бутакова названо південний мис острова Барса-Кельмес, а одному з островів у дельті ріки Сирдар’ї надано ім’я другого учасника першої Аральської експедиції — Тараса Шевченка.

Варто також додати, що внук О. І. Бутакова — Олександр Бутаков — був полковником — начальником штабу Запорізької дивізії армії УНР.

Василь ВИХРИСТЕНКО,
письменник.