«Найкраще з того всього, що дотепер зроблено в цьому ділі...»

Наведемо для читачів нашої газети деякі моменти зі згаданого інтерв’ю. Отже, роком створення цього пісенного шедевру став 1964-й, високосний, тобто рік відзначення 150-річного ювілею Т.Г. Шевченка, коли обрані делегати чергового з’їзду комсомолу Олександр Білаш і Дмитро Павличко 29 лютого в Києві поруч сиділи в залі й знічев’я звернули свою увагу на молоду жінку, запнуту в чорну хустку з червоними квітами.

— Дивись, яка хустка — червоне і чорне, — зауважив один.

— Червоне — то любов, а чорне — то журба, — експромтом відповів поет.

То була Люба Молдаван з Бочківні Хотинського району Чернівецької області, ланкова-кукурудзівниця, що згодом стала вченою в галузі сільського господарства, доктором наук. Вона своєю хусткою навіяла Дмитрові Павличкові спогад, що й у Косівському ра-йоні на Івано-Франківщині його землячки носять такі ж хустки.

Збентежений поет тоді, в час проведення з’їзду, як він згадує, на коліні написав початкову строфу свого вірша й коли показав рядки композиторові, той схопився, й вони, покинувши з’їздівську залу, поїхали тут же до ворзельського Будинку творчості композиторів. Там за роялем протягом півгодини народилася пісня, яку й проспівав Білаш. Ось що стало поштовхом до створення цього шедевра.

Перший її професійний виконавець Анатолій Мокренко заспівав «Два кольори» на художній раді Укррадіо. Музика була бездоганною, а до тексту виникли «претензії» — відчувалася пряма аналогія з кольорами червоно-чорного прапора ОУН—УПА.

Та вирятував ситуацію тоді Дмитро Гнатюк, який був у пошані й фаворі. В його виконанні 7 листопада 1964 року, як жовтневий сюрприз, пісня прозвучала по радіо й окриленою полинула у Всесвіт.

У цій пісні трепетно зазвучала сповідь сина своїй матері, якій він, повернувшись додому з далеких доріг життя, висловлює свою синівську любов і безмежну вдячність. Павличкові вдалося у невеличкому за обсягом високомистецькому творі справді вмістити все життя: від того часу, коли він «малим збирався навесні // піти у світ незнаними шляхами», до того, коли йому «війнула сивина». На своїх життєвих дорогах син ніколи не розлучався з вишиванкою, подарованою його матір’ю, оберегом-сорочкою, що захищала й наснажувала поета в часи випробувань.

Композитор Олександр Білаш створив безсмертну музику до цього поетичного взірця. Завдяки своїм характерним якостям цьому шедеврові ще за життя поета й композитора випала щаслива доля — стати народною піснею, яку співають і в Канаді, і в Аргентині, і в Сполучених Штатах Америки, і в Австралії — всюди, починаючи від її першого виконавця Дмитра Гнатюка й до Василя Зінкевича та Квітки Цісик…

Недремна ж і всюдисуща кадебістська компартійно-совєтська цензура в цій улюбленій народній пісні «Два кольори» бачила не інакше як кольори прапора українського збройного повстанського опору безстрашних вояків ОУН—УПА та гімн бандерівцям.

Окрилена пісня ввійшла до репертуару численних співаків і стала окрасою багатьох пісенників. А 2012 року за океаном, у Сполучених Штатах Америки, побачила світ книга віршів Дмитра Васильовича Павличка в перекладах анг-лійською мовою, де вміщено і «Два кольори», але в такому жалюгідному й спотвореному стані, що ніякому співакові виконати її англійською просто неможливо. Про це нещодавно писалося в газеті «Літературна Україна». З цього приводу обурювалися і ми, в Одеській обласній організації Національної спілки письменників.

Але яке відношення, можуть запитати, має до цього Одеса?

Якраз друком вийшли мої книги кількома мовами, з паралельними перекладами англійською мовою Андрія Івановича Євси («Дельфін». Лірика; «Семен Коваленко» та «Лицар моря». Поеми), а також на цей час перекладач майстерно впорався і з творами Степана Олійника — підготував книгу нашого визнаного гумориста теж англійською… Тож Андрієві Івановичу я й запропонував, чи не зміг би він позмагатися з американським перекладачем взірцевої пісні «Два кольори»?

Після деяких вагань Андрій Іванович погодився й, відважившись, досяг не-ймовірного успіху! А що це йому таки, без сумніву, вдалося — видно з подячного листа Дмитра Васильовича Павличка: «Мені дуже радісно від того, що Ви, як мені здається, переклали мою пісню «Два кольори» найкраще, тобто найкраще з того всього, що дотепер зроблено в цьому ділі…

Ваш переклад я використаю за першої можливості видати знов свої твори англійською мовою. Дмитро Павличко».

Сьогодні нашому поважному старійшині Андрієві Євсі — членові Всеукраїнського об’єднання ветеранів, учасникові бойових дій, удостоєному нагород, полковникові у відставці, членові Всеукраїнської спілки письменників-мариністів, спілки перекладачів та НСПУ й НСЖУ випадає час скрутних випробувань: його дружина тяжко хвора, вона прикута до ліжка, він сам нещодавно переніс інсульт — скрутно з матеріальними статками… Тож побажаємо нашому почесному лауреатові премій імені Пантелеймона Куліша, Степана Олійника та Олекси Сороженка міцного здоров’я, подолання всіх негараздів та подальших творчих успіхів у його улюбленій справі — мистецтві перекладу.

Дмитро ШУПТА,
заслужений працівник культури України.