Таїнство шлюбу

Православний
ритуал

Для того, щоб пройти православний обряд вінчання, спочатку треба зареєструвати шлюб у рагсі. Згідно з чинним законодавством, церковний союз юридичної сили не має. На церемонію вінчання треба записатися заздалегідь. Як правило, за 2—3 тижні до церемонії реєстрації. Тоді ж варто поговорити зі священиком, щоб дізнатися, в які дні вінчання можливе, а коли заборонене, отримати дозвіл на відео- і фотозйомку. Зазвичай дату обирають так, щоб реєстрація і вінчання відбувалися в один день. Як правило, зранку наречені їдуть до рагсу, а потім — до храму.

Перед одруженням, за церковними правилами, наречені мають дотримуватися семи — десятиденного посту, а в день вінчання при-йняти сповідь і причастя. Перш ніж здійснити обряд, священик звичайно з’ясовує, чи немає перешкод до укладення шлюбу: чи не одружений хтось з іншою особою, чи не мають наречені родинних зв’язків: кровного або духовного — через хресних батька і матір.

Під час церемонії молодята, тримаючи в руках запалені свічки, які символізують духовне світло таїнства, входять у центр храму. Наречені перед лицем Церкви підтверджують своє вільне бажання одружитися. Потім священик, взявши вінець, знаменує ним хрестоподібно нареченого і дає йому цілувати образ Спасителя. Благословивши у такий самий спосіб наречену і давши їй прикластися до образу Пресвятої Богородиці, священник вінчає і її. На знак твердості взаємних обіцянок він надіває на пальці наречених освячені обручки, потім читається молитва, в якій священик просить у Бога для наречених досконалої любові, єдності в істині, твердої віри, непорочного життя і народження дітей.

Церемонія вінчання зазвичай триває 30—60 хвилин. Вінчати кілька пар одночасно церковний устав забороняє, хоча таке інколи трапляється.

Під час вінчання у молодят повинні бути натільні хрестики, а наречена обов’язково має бути в головному уборі (фаті або хустці).

За православною традицією, кожне подружжя має свідків (бояринів), які повинні бути хрещені. Під час ритуалу вони тримають вінці над головами наречених.

У виняткових випадках, наприклад, у разі хвороби одного з наречених, обряд вінчання допускається за межами храму.

Католицьке
вінчання

Часи, коли католицька церква забороняла шлюби між католиками і представниками інших конфесій, минули. Сьогодні ті, хто сповідує католицизм, можуть поєднати себе сімейними узами з представниками інших гілок християнства. Визнаються також і союзи між католиками і невіруючими. У цьому випадку шлюбну

обітницю приносить тільки віруючий, і дружину (чоловіка) католицька церк-ва не зобов’язує приймати католицизм напередодні весілля.

Шлюбний союз у католиків нерозривний і припиняється тільки у разі смерті одного з подружжя. Спеціальні церковні трибунали розглядають прохання про визнання шлюбу недійсним лише у разі, якщо доведено, що  одру-ження відбулося в результаті примусу, або відкрилися інші подібні обставини.

До вівтаря наречену веде батько. Потім молоді стають на коліна на спе-ціально призначені для цього стільці, поруч стають свідки. Всі запрошені на вінчання сидять. Наречені присягають одне одному у вірності, обмінюються обручками і залишають підпис у церковній книзі.

Обряд вінчання у католицьких храмах проводиться в будь-який день тижня, крім чотирьох тижнів перед Різдвом і сорока днів перед католицьким Великоднем. Якщо один із наречених католик, а інший православний, то вінчатися можна як в костьолі, так і в православній церкві, і такий шлюб буде визнаний дійсним обома конфесіями.

За католицькою традицією, наречені повинні готуватися до сімейного життя. Для них проводяться спеціальні заняття, які тривають кілька місяців. Перед вінчанням молоді сповідаються і причащаються.

Іудейське
весілля

В іудейській традиції велике значення має підготовка до ве-сілля. Одна з головних її складових — «міква» — спеціальний басейн або водоймище, в який повинна зануритися наречена. Крім того, у день весілля (з ранку і до обряду одруження) нареченим не можна ні їсти, ні пити.

Перед проведенням обряду рабин, наречений, представник нареченої і свідки разом складають шлюбне свідоцтво мовою івриту «кетуба». Це прообраз сучасних шлюбних контрактів, де вказуються зобов’язання нареченого перед нареченою.

Сама весільна церемонія має назву хупа. Слово «хупа» означає балдахін, який символізує будинок нареченого, куди приводять наречену. Найчастіше для хупи використовують велике молитовне покривало, яке тримають натягнутим за кінці. Для підтримання кінців використовують спе-ціальну конструкцію на підвищенні, а іноді його просто тримають четверо найвищих і найсильніших гостей. Під цим балдахіном і відбувається обряд одруження. Під хупою стоять наречені, їхні батьки і рабин, який проводить весілля.

Спочатку під хупу приходить наречений з батьками — своїм і нареченої. У разі якщо у нареченого нема батька, його може замінити інший родич або близька людина. Потім підходить наречена в супроводі матерів — її і нареченого. Якщо у дівчини нема матері, це може бути родичка або подруга. За традицією, наречена і матері сім разів обходять навкруги нареченого. З цим ритуалом, певно, і пов’язаний вислів «обкрутити» чоловіка.

Церемонія починається з благословення, потім наречений надіває обручку на палець нареченої і промовляє: «Ось ти присвячена мені цією обручкою за законом Моїсея і Ізраїлю».

Далі йдуть читання з кетуби. А потім найшанованіші гості промовляють сім благословень. Після кожного з благословень наречені п’ють по черзі вино з одного келиха. Наприкінці церемонії наречений розбиває порожній келих, що симво-лізує його силу і покладену на нього відповідальність за сім’ю.

В іудеїв шлюб вважається дійсним, тільки якщо він укладений між представниками однієї віри. Весілля за іудейською традицією не може відбутися в суботу і в окремі релігійні свята. Присутність двох свідків під час одруження є обов’язковою. Іудаїзм дозволяє розлучення в тому разі, якщо оби-два партнери цього бажають.

Ісламський
шлюб

Мусульманські сім’ї доволі часто створюються за взаємною домовленістю батьків наречених. Однак у тих випадках, коли батьки змушують своїх дітей до не бажаного для них союзу, шлюб не визнається ісламом.

На створення змішаних шлюбів в ісламі є низка обмежень. Чоловікам-мусульманам дозволено одружуватися на дівчатах, що сповідують християнство або іудаїзм, а мусульманським дівчатам не можна виходити заміж за іновірців. У противному разі діти від такого шлюбу стають не мусульманами.

В ісламі існує обряд сватання, який дозволяє нареченим побачити одне одного. До речі, під час і після заручин юнаку можна дивитися лише на обличчя і кисті рук дівчини. До укладення шлюбного союзу нареченим не можна залишатися наодинці.

Церемонія одруження в ісламі називається «нікях». Починається зі шлюбної проповіді, яку читає імам мечеті. На церемонії обов’язково має бути присутній опікун нареченої. Опікуном може бути батько чи дядько по батьківській лінії, або брат. У крайньому разі, це може бути місцевий імам. Обов’язковою є також присутність як мінімум двох свідків — чоловіків, які не є родичами наречених. Важливо, щоб вони були мусульманами.

Під час обряду імам для офіційного закріплення шлюбу повторно запитує згоду в наречених при свідках і опікунові нареченої. Наречений має дати словесну згоду, а згодою нареченої може бути її мовчання.

Бажано, щоб під час церемонії наречений передав нареченій дарунок (махр), розмір якого може бути зафіксований у свідоцтві про шлюб, яке видається особою, котра реєструє шлюб (імамом, кадієм, муфтієм). Під час проповіді імам роз’яснює нареченим їхні права та обов’язки, закликаючи при цьому до богобоязливості у стосунках. Завершується шлюбна проповідь привітанням наречених і словами про єдність і майбутній всебічний добробут сім’ї.

Мусульманське одруження неприпустиме без калиму, який ви-плачується нареченій (а не її родичам).

Обряд може проводитися як у мечеті, так і в будинку. Наречені повинні пройти шлюбну сповідь. Перешкодою для укладення шлюбу є близьке кровне або молочне споріднення.

Мусульманам не можна одружуватися на язичницях або атеїстках, а також на ісламських жінках, які вчинили перелюб. Забороняється також одружуватися і навіть свататися до дівчини, яка вже засватана іншим мусульманином.

Чоловік-мусульманин має право мати кількох дружин, але не більше чотирьох.

За матеріалами Укрінформу.