Від Майдану-табору до Майдану-січі

Від часу проведення опитування на Майдані-таборі пройшло півтора місяця. Увесь цей час був наповнений жорстким протистоянням протестувальників та силових структур — побиття, репресії, зникнення людей, а після ухвалення сумноз-вісних законів від 16 січня — справжні криваві бої на Грушевського і перші людські жертви. Майдан дуже змінився зовні — захистився барикадами, напружився у постійному очікуванні нападу, став більш закритим. Майдан-табір перетворився на Майдан-січ.

Які зміни відбулися із населенням Майдану? Як змінилася со-ціально-демографічна структура? Чи змінилися думки та вимоги цього, значно більш воєнізованого люду? Це ми й намагалися з’ясувати у нашому опитуванні. Отже, що спільне і що відмінне у цих двох етапах існування стаціонарного Майдану — «Майдану-табору» і «Майдану-січі?»

На Майдані-січі, як і раніше, абсолютна перевага чоловічого населення, причому вона стала ще більшою: 88% — чоловіки, 12% — жінки. За віком склад майже не змінився: середній вік мешканця Майдану-січі — 37 років (33% віком від 18 до 29 років, 56% — 30—54 роки, 12% — 55 років і старше). За рівнем освіти стало дещо менше людей з вищою освітою: було 49%, стало — 43% (проте все одно цей відсоток вищий, ніж у середньому по країні), 43% — з середньою загальною та середньою спеціальною освітою, 9.5% — з незакінченою вищою і 4% — з неповною середньою.

За родом занять на сучасному Майдані-січі, як і раніше, най-більше присутні спеціалісти з вищою освітою — 27% (було 22%), істотно додалося підприємців (17%, а було 12%), як і раніше, представлені робітники (15%), дещо менше стало студентів (з 10% до 6%) та пенсіонерів (з 11% до 7%). Як і раніше, є на Майдані-січі й керівники (4%), й працівники правоохоронних органів, військові (3%), службовці (4%), сільськогосподарські робітники, фермери (3%). Зрозуміло, є й ті, хто не має постійного місця роботи (13%, із них 4.5% підробляють у різних місцях, а 7.5% джерел доходу не мають).

На стаціонарному Майдані-січі, як і раніше, явно переважають приїжджі (88%, було — 81%), кияни становлять 12%. Серед приїжджих переважають жителі західної Ук-раїни (55%, було — 42%), решта — з центральної України (24%) та зі сходу й півдня (21%). Значні зміни сталися у переважаючому типі поселень, звідки приїхали люди на Майдан: поменшало жителів обласних центрів (з 32% до 20%) та великих міст (з 23% до 17%), натомість значно додали у представництві жителі невеликих міст (з 23% до 42%). Село, як і раніше, на Майдані-січі представлено 20% мешканців.

За мовною ознакою дещо зросла кількість україномовних — з 52% до 59%, водночас зменшився відсоток російськомовних (з 20% до 16%) та тих, хто звик спілкуватися обома мовами (з 28% до 24%).

Серед нинішніх мешканців Майдану-січі ще менше тих, кого орга-нізовано привезли політичні партії (було 12%, зараз — 3%), громадські організації та рухи привезли 13% протестувальників, а решта — 83.5% прибули на Майдан-січ самостійно. Менше стало у структурі мешканців Майдану-січі членів партій (було 15%, стало 8%), членів громадських організацій залишилося стільки ж — 8%, а от тих, хто належить до громадських рухів, стало значно більше — 14% (було 6%). Можливо, це пов’язано з тим, що різноманітні громадські рухи виникають прямо на Майдані, і люди до них приєднуються. Проте 70%, як і раніше, не належать до жодного з об’єднань.

Мотиви, що спонукали людей не лише вийти на Майдан і там отаборитися, ті самі, що й раніше: на першому місці — жорстокі репресії влади проти учасників протестів (61%), а от на друге місце вийшов такий загальний мотив, як «прагнення змінити життя в України» (51%, було — 36%), як і раніше, вагомими причинами протестів залишаються відмова Віктора Януковича від підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом (47%) та прагнення змінити владу в Україні (46%). На заклики опозиції з нинішнього складу Майдану відгукнулися лише 3%, бажання помститися владі за все, що вона коїть, не перевищує стабільні 10%. Значно зріс серед нинішнього складу Майдану такий мотив, як відчуття небезпеки, що Україна вступатиме у Митний союз і взагалі поверне до Росії (з 14% до 20%).

За час стояння Майдану ще більш чітко сконцентрувалися основні вимоги, які протестувальники вважають головними: це — відставка Віктора Януковича і проведення дострокових президентських виборів (85%, зростання на 20%) та звільнення заарештованих учасників Майдану, припинення репресій (82%, зростання на 20%). Решта вимог теж важливі, але все ж меншою мірою: відставка уряду (68%), порушення кримінальних справ на винних у побитті учасників протестів (64%), розпуск Верховної Ради і призначення дострокових парламентських виборів (59%), зміна Конституції, повернення до конституційної реформи 2004 року, яка обмежувала владу президента (62.5%), заведення кримінальних справ на всіх, хто був задіяний у корупції (62%), підписання Угоди про Асоціацію з Європейським Союзом (49%), звільнення Юлії Тимошенко (30%).

Учасникам опитування запропонували визначити три основні мінімальні вимоги, виконання яких може бути тим компромісом із владою, що може задовольнити Майдан. Однозначно таких вимог окреслилося дві: відставка Віктора Януковича і проведення дострокових президентських виборів (68% — зростання на 36%) та звільнення заарештованих учасників Майдану, припинення репресій (51%, зростання на 20%). Усі решта вимог, порівняно з цими, мають явно другорядне значення.

Учасники нинішнього Майдану значно менше схильні до підтримки переговорного процесу з владою: ще півтора місяця тому думки майданівців ділилися практично навпіл: 45% підтримували необхідність переговорів, 47% — ні. Зараз лише 27% вважають, що переговори з владою потрібні, а 63% налаштовані проти будь-яких переговорів.

Негативно сприйняли на Майдані й ухвалений закон про амністію. Лише 4% готові заради скорішого звільнення заарештованих піти з будівлі державної адміністрації та розблокувати вул. Грушевського, а 83% вважають, що влада повинна звільнити заарештованих без усяких додаткових умов та вимагати негайного звільнення учасників протестів.

Лише 1% протестувальників позитивно оцінюють пропозицію, зроблену лідерам опозиції, очолити уряд. Ще 6% вважають, що можна погодитися лише на формування уряду повністю опозицією, ще 22% — у разі повернення до Конституції 2004 року і посилення ролі прем’єр-міністра та уряду. Проте більшість — 62% — вважає, що поки президентом є Віктор Янукович, погоджуватися брати бодай якусь участь в уряді не можна. І лише 17% вважають, що варто надати Віктору Януковичу гарантії особистої безпеки та збереження майна, якщо він погодиться на дострокові президентські вибори, 78% відповідають: «Ніяких гарантій!».

Як і раніше, абсолютна більшість учасників Майдану (86%) готові бути на Майдані «стільки, скільки буде треба». Власне, серед них 73% прибули на Майдан ще минулого року, а 24% на Майдані з самого початку, 21—30 листопада. Спонукати людей піти з Майдану може виконання усіх вимог, які там були висунуті — таку позицію займають 83% опитаних (раніше так вважали 64%), ще 12% ладні задовольнитися виконанням кількох основних вимог (було 25%), і лише 1% вважає, що було б достатньо виконати хоч щось.

За півтора місяця зросла кількість учасників Майдану, які ладні вдатися до радикальних методів протесту: бойкотів, відмов виконувати рішення органів влади (з 31% до 40%), до несанкціонованих мітингів та демонстрацій (з 28% до 45%), страйків (з 32% до 47%), пікетувань державних установ (з 38% до 56%), захоплень будівель (з 19% до 41%), створення незалежних від владних структур збройних формувань (з 31% до 50%).

Загалом повторне опитування учасників стаціонарного Майдану засвідчило, що влада за півтора місяця репресивної політики домоглася значної радикалізації Майдану, його перетворення з Майдану-табору на Майдан-січ. Вимога відставки президента та дострокових президентських виборів стала головною. Очевидно, що перша і головна вимога Майдану є останньою поступкою, на яку може погодитися Віктор Янукович — єдиний переговорник, який реально ухвалює рішення. Майдан не задовольнить опозиція в уряді при президентові Януковичу, Майдан взагалі у більшості своїй проти переговорів. Ситуацію істотно ускладнює й те, що опозиція, яка веде переговори, не керує Майданом, який виріс значною мірою спонтанно і зараз не має чіткої вертикальної структури. Рішучість учасників Майдану, більшість з яких витримала іспит морозами, «стояти до кінця» (а більшість із них перебуває на Майдані ще з минулого року), не дає підстав сподіватися, що Майдан якось сам собою «розтане, наче сніг по весні». А спроби ро-зігнати Майдан силою, очевидно, наразяться на таку саму силову відсіч.