Одеський поетичний «Вінок Т. Шевченкові»

Цього ж таки року подібну збірку заплановано було видати і в тій частині України, яка входила до складу Російської імперії. Ініціатором видання став Михайло Федорович Комаров (1844—1913), якого, за словами письменника-пошуковця Григорія Зленка, «слушно можна назвати першим в Одесі українським професійним літератором, хоча він ніколи не жив із творів свого пера, більше того — вкладав значні кошти у видання як власних, так і чужих книжок. Покажчик написаного ним займає півтораста позицій; чотири п’ятих публікацій належать до одеського періоду біографії Михайла Федоровича» [5, 110].

«Збірку цю, — писав М. Комаров у 1912 році, — я мав на думці видати ще торік — до 50-х роковин смерти Шевченка, та, почувши, що в Галичині В. Супранівський має видати таку саму збірку, мусив я поки що припинити своє видання» [3, IV].

Коли ж М. Комаров переглянув видруковану у Золочеві книжку, то зрозумів, що він не має права відмовлятися від свого задуму. Надіслане з Галичини видання містило всього 82 твори. Сам же М. Комаров знайшов 180 поетичних присвят на честь Тараса Шевченка.

Отож, робота по укладенню книжки була поновлена. Чернеткові матеріали, «що дійшли до наших днів, розкривають трудомісткий процес творення збірника, який не мав прецедентів» [5, 113].

Левову частку пошукової роботи виконав сам М. Комаров. З його розповіді стає відомо, що до участі в підготовці видання він запросив відомих дослідників І. Білоусова, В. Гнатюка та С. Єфремова, які «зробили для збірника виписки» [8, IV] з тих джерел, котрих не можна було роздобути в Одесі. Крім того, М. Комаров залучив до підготовчої роботи П. Конопацького, який переклав на українську мову вірші білоруських та польських авторів. Посприяла укладенню збірника й Олена Пчілка, яка надіслала М. Комарову ті віршовані присвяти Кобзареві, котрі надійшли до редакції очолюваного нею журналу «Рідний край» уже після того, «як Шевченківський номер був закінчений» [8, IV].

Місію укладача М. Комаров виконував ретельно і з почуттям високої відповідальності за справу, яку намірився здійснити. Саме тому до збірника він увів не всі віднайдені поетичні присвяти, а лише 135 із них.

Належали вони перу «ста авторів» [8, V]. Решту М. Комаров вважав, за його словами, «не підхожими до збірника» [8, V]. Такими вони виявилися, як зазначав упорядник, по-перше, з огляду «на наші цензурні і громадські умови» [8, V], а по-друге, внаслідок художньої недоладності [8, V].

Однак, як сумлінний дослідник, котрий не оминає наявні факти, М. Комаров наприкінці видання умістив «Список віршів, присвячених Т. Шевченкові, що їх не заведено в цей збірник» [1, 317-319].

Поетичні присвяти Кобзареві М. Комаров вилаштував у «хронологічному порядку, даючи скрізь перевагу часу написання» [8, V]. У примітках, підготовлених укладачем, було вказано дату і місце першої публікації кожного із творів.

Внаслідок значної за обсягом і тривалої за часом підготовчої роботи М. Комарова і з’явився в Одесі у 1912 році поетичний «Вінок Т. Шевченкові із віршів українськіх, галицькіх, россійськіх, білоруськіх і польськіх поетів» [1] — «найзначніший в Україні збірник такого типу за дореволюційного часу» [5, 113].

Ще раз підкреслю: видано збірник в Одесі. Місце видання — друкарня «Акц. Южно-Русскаго О-ва Печатного Діла» [1, І]

Збірник засвідчив, що художня шевченкіана почалася 26 листопада 1841 року, коли Олександр Степанович Афанасьєв-Чужбинський (1816 — 1875) — український і російський письменник — створив вірш «Т. Шевченкові». Цей твір було написано у місті Чугуєві.

«Історія поетичних присвят Тарасу Шевченкові, — як зазначив відомий літературний слідопит Григорій Зленко, — вже триває понад півтора століття. Першою з-поміж таких присвят вважається вірш Олександра Афанасьєва-Чужбинського. Пріоритет О. Афанасьєва-Чужбинського не підлягав би перегляду, якби не існував ще один вірш, під яким зазначено: «1841. Харків». Йдеться про твір Олександра Корсуна «До Шевченка» («Скажи, брате, Кобзареві...»). Оприлюднений на два роки пізніше за вірш О. Афанасьєва-Чужбинського, він усе ж видається написаним на декілька тижнів чи й місяців раніше» [6, 26].

Літературознавчу розвідку, присвячену цій проблемі, Г. Зленко назвав промовисто: «Хто перший: Олександр Афанасьєв-Чужбинський чи Олександр Корсун?» [6].

Відповідаючи на винесене у заголовок питання, Г. Зленко наголосив, що «є достатньо вагомі підстави твердити, що віршова присвята О. Корсуна обігнала в часі аналогічну присвяту О. Афанасьєва-Чужбинського і була відома Шевченкові задовго до появи в друці другої» [6, 27].

Ймовірність цього, на думку Г. Зленка, значна, але незаперечним залишається той факт, що свій вірш О. Корсун оприлюднив тільки через два роки після того, як був опублікований твір О. Афанасьєва-Чужбинського. Отож, першим, якщо відповісти на запитання Г. Зленка, був усе ж таки Олександр Афанасьєв-Чужбинський.

Зрештою, не можна нехтувати думкою М. Комарова — «найбільш поінформованого, — за визнанням Г. Зленка, — знавця поетичної шевченкіани XIX — початку XX століття» [6, 26]. А Михайло Комаров, як уже зазначалося, відкрив укладений ним збірник твором О. Афанасьєва-Чужбинського. Цей твір, з огляду на його першомісце в поетичній шевченкіані, доцільно процитувати повністю:

Гарно твоя кобза грає,
Любий мій земляче!
Вона голосно співає,
Голосно і плаче.
І сопілкою голосить,
Бурею лютує,
І чогось у Бога просить,
І чогось сумує.
Ні, не люди тебе вчили,
Мабуть, сама доля,
Степ та небо, та могили,
Та широка воля!
Мабуть, часто думка жвава
Труни розкривала,
І козацька давня слава,
Як сонечко, сяла;
І вставали з домовини
Закуті в кайдани
Вірні діти України:
Козаки й гетьмани.
І святі кістки біліли
Спалених в Варшаві,
І могили крівавили
Прадіди безглаві.
Мабуть, ти учивсь співати
На руїнах Січі,
Де ще рідна наша мати
Зазирає в вічі;
Де та бідна мати просить
Кожну душу щиру,
Хто по світу кобзу носить,
Щоб співали миру.
Про козацтво незабутнє,
Вірне стародавнє,
Про життя козацьке смутне,
Смутне, але славне.
Знаю ж, братіку рідненький,
Як учивсь ти грати:
Ти послухав теї неньки —
Та й став нам співати [1, 1-2].

Виданий в Одесі поетичний «Вінок Т. Шевченкові» склали вірші, написані упродовж 1841—1912 років. Творилися вони не лише на власне українській землі, а й за її межами.

Важливо зазначити, що органічною складовою частиною поетичного «Вінка Т. Шевченкові» стали вірші, уперше опубліковані в Одесі. Започаткував ряд таких віршів твір «Памяти Т.Г. Шевченко». Автор твору зашифрував своє ім’я та прізвище криптонімом «О.Я.» [1, 151]. Датовано твір 1895 роком, який і слід вважати роком зародження одеської поетичної шевченкіани.

Під криптонімом «Ольга Л-ье» надруковано і вірш «Тарасова гора», який уперше побачив світ 1896 року у журналі «По морю и суше», котрий видавався в Одесі. Крім названих, у «Вінку Т. Шевченкові» ще були надруковані вірші одеських авторів: Галини Комарової «Т. Шевченко», М. Вороного «Привид», П. Конопацького «На Чернечій горі».

У «Передмові» до поетичного «Вінка Т. Шевченкові» Михайло Комаров писав про свій намір підготувати «друге видання цього збірника» [8, V] і просив надсилати йому ті поетичні присвяти Кобзареві, які він не зміг «роздобути» [8, V]. Намір, однак, не був здійснений, бо вже наступного, 1913-го, року Михайла Комарова не стало...

Втім, започаткована ним справа знайшла в Одесі гідне продовження. У 1964 році побачило світ видання «Кобзареві — Одеса» [7], приурочене до 150-ліття від дня народження Тараса Шевченка. У цьому виданні, поряд з іншими матеріалами, надрукована ціла низка творів, що їх одеські поети присвятили геніальному синові українського народу.

Ще одна збірка — «Думи мої, думи мої...» [4], до якої увійшли твори поетів Одещини різних поколінь, присвячені Тарасові Шевченку, була видана 2004 року.

У 2006 році з нагоди проведення в Одесі та в Одеській області Міжнародного літературно-мистецького свята «В сім’ї вольній, новій» видруковано збірку «Віщий голос» [3], яку склали вірші про Т. Шевченка.

Продовжуючи справу, започатковану Михайлом Комаровим, одесити гідно вшановують пам’ять ініціатора видання поетичної шевченкіани. Переконливо засвідчує це той відрадний факт, що у 2001 році Одеська державна наукова бібліотека імені М. Горького (директор — О.Ф. Ботушанська) здійснила репринтне видання збірки «Вінок Т. Шевченкові», укладеної М.Комаровим. Наклад репринтного видання збірки, яка давно вже стала раритетом, — тисяча примірників.

І це служить підставою вважати виданий понад століття тому одеський «Вінок Т. Шевченкові» вінком нев’янучим...

Василь ПОЛТАВЧУК.

Примітки

1. Вінок Т.Шевченкові із віршів: українськіх, галицькіх, россійськіх, білоруськіх і польськіх поетів [Збірка з примітками М.Комарова]. — Одеса: друкарня «Акц. Южно-Русскаго О-ва Печатного Дhла», 1912. — 324 с.

2. Вінок Т.Шевченкові: Із віршів українських, галицьких, російських, білоруських і польських поетів /Авт. передм. та приміток М.Комаров. — Репринтне перев. з вид. 1912 р. /. — Одеса: Друк, 2001. — 336 с.

3. Віщий голос: вірші про Т.Г.Шевченка / Упоряд. і вступ. стаття П.Осадчука; Відп. за вип. Г.Щипківський. — Одеса: Екологія, 2004. — 216 с.

4. Думи мої, думи мої... Поезії, присвячені Великому Кобзареві. — Одеса: Астропринт, 2004. — 144 с.

5. Зленко Г. Гніздо Комарових / Г.Зленко // Зленко Г. Літа і люди: оповіді письменника-пошуковця. — Одеса: Астропринт, 2009. — С. 109-134.

6. Зленко Г. Хто перший: Олександр Афанасьєв-Чужбинський чи Олександр Корсун? / Г.Зленко // Зленко Г. Пошук для прийдешнього: вибрані розповіді літературного слідопита. — Одеса: Астропринт, 2004. — С. 26-30.

7. Кобзареві — Одеса. — Одеса: Маяк, 1964. — 248 с.

8. Комаров М. Передмова // Вінок Т.Шевченкові. — Одеса, 1912. — С. ІІІ-V.

9. Мельничук Б. Випробування істиною. Проблема історичної та художньої правди в українській історико-біографічній літературі (від початків до сьогодення) / Б.Мельничук. — К.: Видавничий центр «Академія», 1996. — 272 с.