Про зло влади і владу зла

Тільки ж наша перемога — це наша справа. То вони сподіваються нас перемогти, подолавши нас або знищивши. Ми ж їх зможемо перемогти, лише перевершивши їх. Ми переможемо-перевершимо їх у шляхетності, у мудрості, у толерантності, у дотепності, у правдивості, у наполегливості, у великодушності, у креативності, у милосердності… Важко все й перелічити, у чому ми сильніші і чим переможемо. Та є у нас найголовніша зброя, у якій наша най­більша сила. Це сила ненасильства. Цією зброєю супротивник ніколи не оволодіє, бо вона непоєднувана із його ідейною суттю.

Так, при всій нібито безідейності «регіонали» таки мають головну ідею, яку ніколи не виголошують офіційно, але по суті сповідують постійно. Може, чули: «Сила и бабло побеждают и добро, и зло!»?

Ми обов’язково переможемо, якщо не випустимо назавше з рук цієї головної нашої зброї — сили ненасильства. І не матимем перемоги, якби, навіть, завдяки насильству взяли владу. Гадаю, то буде найганебніша наша поразка. Свою думку намагаюся тут довести до тих, хто кидає каміння у вевеесників. Запитую: «Якщо у відповідь на кинуту в нас гранату, ви нагинаєтесь за камінцем, чи розумієте, що нас підштовхують до кривавого змагання, в якому шансів виграти не маємо? Бо злочинці в погонах і без погон учора спалили машину людині, сьогодні в обличчя їй кинули світлошумову гранату і вистрілили із помпової рушниці, завтра мордуватимуть її на морозі, післязавтра — ґвалтуватимуть її рідних… То що — нам змагатися з ними у бандитизмі?» Дехто мене сприймає, дехто, на жаль, ні.

Зло цієї влади ніколи не підкорить нас, якщо ми не підкоримося владі зла. Перемогти — значить, не уподібнитися цьому супротивнику.

При всьому не маю жодних ілюзій щодо Януковича і Партії регіонів. Але вірю в здатність принаймні більшості громадян, хто колись проголосував неправильно, виправити свою помилку і приєднатися сьогодні до протестувальників. Спрямуймо всі наші дії на допомогу тим громадянам. Таким чином вони разом з нами скасують надзвичайний стан у країні, де сталася надзвичайна річ: колишній кри­мінальний в’язень став нинішнім президентом з усіма уже явними для всіх надзвичайними наслідками для народу…

Дослідники ненасильницької боротьби у світі виділяють, якщо не помиляюсь, 192 її форми. Майдан збагатив їх новими і досить ефективними. Свідчення цієї ефективності — конвульсії влади. Дотепники навіть кажуть, що владу вже зможе порятувати лише «запровадження смертної кари за злісне масове виконання Гімну України». Святкуватимемо перемогу, якщо не піддаватимемося на провокації і йтимемо обраним переможним ненасильницьким шляхом.

Не треба плутати «насильницькі дії» і «силові дії». Громадянська непокора — дія силова, але не насильницька. Взяти до рук щит — силова дія, але не насильницька. Захисник — не бойовик, якщо захист — ненасильницький опір. Це непросто, але необхідно.

Тут, у Києві, намагаюся розмовляти і з міліціонерами. З ними це ще важче, ніж із радикалами. Бо ці люди в погонах вважають, що можуть і надалі називатися правоохоронцями, коли захищають закон, який суперечить праву. А в нашій державі останнім часом такі суперечності стають не винятком, а правилом. Ми живемо в державі, яка дедалі більше перестає бути правовою, бо в правовій державі і влада, і закони мають служити праву, а закон має прийматися і змінюватися лише законним шляхом. Пам’ятаєте ці слова Ясперса? А в нас як?

У нас влада вчинила найгірше зло, призвівши до барикад і розвівши порізнобіч барикад не лише владу та народ, але й закон та право. Міліціонери тепер, захищаючи неправовий закон, перестають бути правоохоронцями і також чинитимуть зло.

Тож згадаймо іншого видатного німця Гете, якому приписують інші слова: «Якщо право стає безправ’ям, то опір стає обов’язком!»

А може, все відбувається справді за сценарієм, що пишеться не в Києві? А там, де сльозам не вірять, проливати чужу кров не бояться і готові «мочити» скрізь усіх, кого самі вважають «бойовиками» та «погромниками»?! Може, розвести людей у цьому сценарії заплановано не лише по різні боки барикад, а й по різні боки кордонів, які вони звикли проводити в інших країнах, вважаючи їх «своїми»?

Тоді в цьому сценарії місце для опору не насильницького просто не передбачено.

Микола КОВАЛЬ,
учасник громадського руху на підтримку газети «Чорноморські новини»,
голова обласної організації партії «За Україну».

Одеса — Київ.

Замість PS. Проявом громадянської зрілості і солідарності з усіма, хто стоїть на Євромайданах українських міст, вважаю й підтримку нашої газети «Чорноморські новини», яка на своїх шпальтах відстоює якраз ті засади і цінності, на захист яких сьогодні стали всі ми.

М. К.