Леонід Кравчук: «У всьому винна влада, але ультиматуми треба прибрати»

— Леоніде Макаровичу, ЗМІ поширюють вашу заяву, в якій ви заявляєте про те, що пишаєтеся «Беркутом». Викладіть вашу думку щодо кривавих подій на Майдані і на Грушевського. Ваш авторитет використали?

— Може бути. Я не захищаюся, але мені складно за всім слідкувати, багато хто звертається по інтерв’ю, я завжди щиро кажу — хто винен, що потрібно зробити, як вирішити конфлікт. Я не хочу, щоб люди вмирали. Як і кожен громадянин нашої країни, я засуджую і глибоко стурбований процесами, які перетворилися на опір з використанням зброї. Вже є жертви. Це неприпустимо! За всю історію незалежності в Україні такого не було! Я це засуджую і протестую.

Я робив і буду робити все, щоб знайти шляхи примирення, шляхи вирішення конфлікту, який стривожив Україну і весь світ. Я організовував «круглі столи», проводив інтерв’ю. Те, що іноді пишуть, — я ж не перевіряю і не вичитую. Моя позиція однозначна: головним винуватцем конфлікту в країні є влада. Я кажу це твердо. Все, що відбувається в Україні, всі проблеми, корупція, злодійство — все, що є, головний винуватець — влада. Не можна в цьому звинувачувати опозицію. Інша справа, що опозиція може іноді не за­ймати ясної і чіткої позиції з цих питань, або використовувати це для амбіцій і нарощування політичних мускулів. Конфлікт повинен бути припинений будь-якими способами. Не можна говорити, що нема можливості вирішити його. Тим більше, коли йдеться про життя і смерті. Потрібно діяти швидко і відповідально — і владі, і, природно, не може бути осторонь опозиція. Потрібно, щоб вони почули одне одного, тому що сторони зараз глухі: влада не хоче поступитися через свої амбіції, а опозиція хоче досягти свого результату...

— На які поступки мусить зараз піти Віктор Янукович, а на які — опозиція?

— Будь-які поступки можливі, якщо не потребують глибоких порушень законів і Конституції. Я стою на цьому і буду стояти. Якщо поступка вимагає порушити Конституцію, то вирішувати питання потрібно так, щоб порушення не було. Це стосується і влади, й опозиції.

— В такому разі, чи не виключає це всі вимоги опозиції?

— Чому?

— Скажімо, дострокові вибори президента...

— Окрім дострокових виборів президента. Все інше можна розглядати, оскіль­ки там можна знайти норми Конституції і дотриматися норми закону. Наприклад, дострокові вибори Верховної Ради. Сам парламент може прийняти відповідне рішення. Те ж саме стосується і Кабінету Міністрів. Голосувати відставку можна один раз за сесію в парламенті. Але є інший шлях. Прем’єр-міністр, виходячи із становища, в якому опинилася країна, приймає рішення в інтересах мирного виходу піти у відставку. Хто йому заборонить? Це ще один варіант.

— Ви вважаєте, що цих поступок було б достатньо, щоб люди пішли з вулиць після того, як пролилася кров?

— От цього я не знаю. Розумієте, чому я завжди так обережно кажу. Є одне питання: ніхто не знає, чи не будуть завтра висунуті нові пропозиції, ніхто не знає, чи на цьому буде все зупинено. Президент, влада не можуть бути впевнені, що на цьому припинитися ескалація. А може бути, таким чином опозиція лише йде по шляху — домогтися дострокових виборів президента? Таке кажуть у владі. Тому я називаю по-справжньому можливі варіанти вирішення будь-якого конфлікту. Нема зараз проблеми, яку не можна вирішити. Але нема зараз механізмів вирішити питання дострокових виборів президента.

— Добровільна відставка президента...

— Цей варіант є. Наприклад, я пішов у добровільну відставку.

— А зараз пішли б?

— Я б не хотів говорити про себе. Але така можливість — добровільна відставка президента — дійсно є. Але це можливість особисто президента. Цього не вимагає закон, Конституція. Але президент особисто може погодитися на до­строкові президентські вибори. Але, повторюю, це його суто особисте рішення.

У будь-якій ситуації є можливість шукати вихід із становища. Зараз потрібно розуміти, що запропонує опозиція, чи залишить опозиція можливість для діалогу і пошуків, чи буде наполягати на ультиматумах. Якщо будуть тільки ультиматуми — нічого не вийде. Влада — теж люди з амбіціями. А страждати будуть люди — і люди на Майдані, і міліція. У всіх є матері і діти. Я проти того, щоб з обох сторін люди вмирали. «Беркут» теж не мій ворог. Їм дають накази. Вони що, повинні відмовитися від цього? У них нема такого права.

— Можуть подати рапорт про відставку...

— «Беркут» — вони наймані? Це не строкова служба?

— Ні, це солдати Внутрішніх військ МВС не можуть подати у відставку — ті з них, хто служить солдатом-строковиком. «Беркут» отримує зарплату і ввечері їде додому, а ВВ — в казарму.

— Чесно кажучи, я цього не знав. Каюсь. Відстав від життя.

— Як ви вважаєте, чи справедливе твердження про те, що країна на порозі громадянської війни?

— Я не думаю, що ми на порозі громадянської війни. Але в цій глибокій полі­тичній кризі є передумови розколу країни, громадянської війни і поглиблення конфлікту з дуже тяжкими наслідками.

— Є час запобігти найгіршому сценарію?

— Час є. Повинна бути воля. Амбіції — в сторону. Потрібно сісти і вирішити питання. У перетягуванні каната ми можемо пройти точку неповернення. Якщо це почнеться, то зупинити це буде дуже важко. Я закликав і закликаю до миру.

Петро ШУКЛИНОВ.