Олександр МОРОЗ: «На хитрощах країну не збудуєш»

— Як в цілому ви оцінюєте ситуацію, що склалася сьогодні в єдиному законодавчому органі країни?

— Якби я сказав, що парламент потрібно переобрати, то не згрішив би проти істини. Він занадто себе скомпрометував. Інша справа, на основі якого закону він міг би обиратися. Адже нинішній склад депутатів потрапив до сесійної зали на основі закону, який був результатом змови партій (крім «Удару»), представлених тепер у парламенті.

Але ж потрібен був закон про відкриті партійні списки. Соціалісти пропонували його ще понад 12 років тому. Всі розу­міють необхідність прийняття такого закону, але... хитрують. Хитрістю нормальна держава не будується.

— Деякі народні депутати та політологи переконані, що дієвими «ліками» проти політичних криз може стати повернення до Конституції зразка 2004 року. Ваша думка щодо цього?

— Щоб до такого висновку прийти, не треба занадто великих розумових зусиль. Це крайня необхідність. Більше того — неминучість, якщо орієнтуватися на Європу, на перспективу для України як європейської держави. Адже нинішній парламент «проковтнув», вибачте за каламбур, неконституційне рішення Конституційного Суду у 2010 році. Не скористався своїм правом, не виконав обов’язок (!) щодо Основного Закону. Сталося те, чого домагався Віктор Ющенко — для себе. Хоча навіщо це йому потрібно було — окреме питання.

Розчулює, що повернення до Конституції-2004 домагаються представники фракції, які одноголосно під керівництвом Юлії Тимошенко голосували проти демократичних змін майже десять років тому. Дійшло, нарешті.

— Ваша оцінка подій на Майдані, а також реакції на ці події влади, зокрема президента Януковича.

— Громадянський конфлікт в Києві біля стадіону «Динамо» можна розглядати з різних сторін. Тоді опиняться в ньому і факти спланованої провокації, і сценаристи, і наївні та щирі у своїй правоті люди, й інтерес влади та претендентів на владу.

Однак є загальна причина і цього інциденту, й інших форм протесту. Вона полягає в тому, що люди незадоволені станом свого життя і не бачать для себе ніякої перспективи. Більше того, вони не вірять ні владі, ні самопроголошеній опозиції, розуміючи, що ті та інші — одного поля ягоди. А хто стоїть на різних площах, кому підносять «пляшки Молотова», хто орга­нізується на проурядові мітинги — всі вони не можуть не відчувати, що їхніми руками намагаються діставати з жару київські каштани влади. Чужої їм влади.

Так буде і надалі, бо так завжди відбувається в авторитарній державі. Є один правитель, відповідальний за все. За добре — люди не помітять, тому що вони так влаштовані, вважаючи, що це — норма. А ось за проблеми — знають, хто винен. Самі вони нічого змінити не можуть, а відчувати себе безправними і незаслужено обділеними не хочуть. Це джерело протесту.

— Що слід робити в такій ситуації?

— Треба дати людям владу. Тим самим і відповідальність за неї. Це не означає, що протести відразу припиняться. Але в настроях багатьох людей з’явиться стримуючий фактор — відповідальність за те, як кожен живе, як живе народ і держава.

Забезпечення такого повороту — у зміні системи влади, повернення до Конституції з поправками 2004 року, її вдосконалення щодо органів місцевого самоврядування, судів, ліквідації низових ланок держадміністрації.

Такі зміни дозволять поступово впоратися з багатьма виразками: корупцією, бюрократизмом чиновництва, розкраданням бюджету і багатьма іншими болячками українського суспільства.

Так, це не може відбутися одномоментно. Але заявити про наміри і приступити до їх впровадження влада (насамперед, Президент) зобов’язана. Консультації з цього приводу, доля парламенту, уряду, прав опозиції — це робочі моменти. Вони необхідні, щоб усі, в тому числі і протестувальники, бачили: необхідні зміни будуть, а отже, є світло попереду. Це якраз те, що може зняти гостроту нинішнього (і не тільки) громадянського конфлікту.

(Друкується зі скороченнями).