Яблуко — всьому голова

Це з історичної точки зору є величезною несправедливістю. Адже, як свідчить прадавня історія, саме завдяки яблуку, а не язику людина з дикуна перетворилася у гомо сапієнс.

Ще у раю наші пращури з допомогою яблука пізнали, що таке «добро» й що таке «зло». Щоправда, яка різниця між ними й де та грань, що відділяє добро від зла й навпаки, історія скромно замовчує.

Та ж сама історія стверджує, що з яблука завжди щось починалося. Пам’ятаєте, як богиня незгоди й чвар Еріда, образившись на те, що її не запросили на весілля Фетіди й Пелея, кинула у натовп гостей золоте яблуко з написом «Найпрекраснішій»? Це стало приводом до виникнення гострої суперечки між трьома дуже вродливими богинями, кожна з яких вважала, що саме вона найпрекрасніша. Спір, як ви всі добре пам’ятаєте, вирішив син троянського царя Пріама Паріс, який вручив золоте яблуко з написом «Найпрекраснішій» богині кохання Афродіті. Звісно ж, богиня мудрості Афіна й богиня шлюбів та народжень Гера дуже образилися за це на юнака.

Відтоді у наше життя й увійшов вислів «Яблуко незгоди (розбрату)». До речі, й донині під цим розуміють причину якихось суперечок або конфліктів та заворушень.

Але повернемось, панове вчені, як кажуть, до наших баранів.

Богиня кохання Афродіта на знак вдячності за присудження їй золотого яблука допомогла Парісу викрасти прекрасну Єлену, дружину спартанського царя Менелая. Саме це, за стародавніми міфами, й стало причиною початку Троянської війни.

Тепер згадаємо вавилонського царя Навуходоносора Другого, який, щоб його дружина Семіраміда не сумувала за розкішними садами й лісами своєї рідної Мідії, збудував на верхніх площинах сторожових башт висячі сади, які вражали всіх своєю неперевершеною красою. Сади Семіраміди у далекому минулому вважалися одним із семи чудес світу. І, звичайно, ви­значальну роль у цьому зіграло, як ви вже здогадалися, шановні колеги, скромне, але гарне, запашне й дуже смачне яблуко.

Причому яблуко своєю красою приносило людям не тільки естетичне задоволення. Воно, можна сказати, було совістю нації, червоніючи за деякі нерозважливі чи навіть незугарні людські вчинки.

Виняткова роль належить яблуку й у розвитку науки. Згадайте лише факт падіння яблука на голову Ісака Ньютона, що зразу ж спричинило появу закону про земне тяжіння, який став поштовхом до подальшого приголомшливого розвитку науки.

Зауважте, вельмишановні науковці, що на голову геніального вченого впало саме яблуко, а не якісь груша, слива, ананас, апельсин чи банан. Тобто яблуко — це не просто фрукт, а, можна сказати, доленосний, навіть історичний фрукт.

Щоправда, у радянські часи до яблук, на жаль, не ставилися з належною шаною та повагою. Нерідко їх згодовували свиням чи через дефіцит робочих рук яблука просто тоннами гнили у колгоспних та радгоспних садах.

А між тим, вченими доведено, що яблуко дуже патріотичний фрукт. Яблуко, як встановлено вченими експериментальним шляхом, недалеко падає від яблуні.

Більше того, на відміну від деяких овочів й фруктів, як в прямому, так і в переносному сенсі, яблука ні за яких обставин за долари не продаються й щастя за кордоном не шукають.

Останнім часом яблуко активно виявляє себе в політиці. Наприклад, у сусідній з нами Росії блок полі­тичних партій «Яблуко», очолюваний уро­дженцем України Григорієм Явлін­ським, робить погоду не тільки у Держдумі, а й у всій країні.

До речі, українські політтехнологи зазначають, що коли хоча б один з вітчизняних блоків політичних партій задобрював зубожілий електорат не безкоштовною пресою та голослівними обіцянками, а яблуками, то він елементарно пройшов би у парламент, бо, що не кажіть, духовна їжа це добре, але, як кажуть нові українці, конкретна їжа — ще краще.

Яблуку належить і визначна роль у боротьбі з ожирінням, що стало однією з глобальних проблем ци­вілізованого людства. На відміну від розхваленого на всі лади «Гербалайфу», яблучні дієти набагато простіші, дешевші й, головне, не шкодять здоров’ю.

Яблуко має спокійну, лагідну вдачу. Його, на відміну від курячих яєць, апельсинів та помідорів, ніколи не використовували як засіб протесту чи невдоволення проти того чи іншого політика.

І разом з тим, яблуко ще належно не поціноване у нашій країні. У маленьких містах та селах ще й досі мозолять очі й паплюжать національну гордість українців пам’ятники різним політичним зайдам, а от поставити пам’ятник скромному яблуку ніхто не здогадався. Хоча, враховуючи історичне значення та виняткові заслуги цього суто українського фрукту, це цілком заслужено.

Тим паче зараз, коли вже зроблено сенсаційне наукове відкриття щодо історичної місії яблука.

Як ви знаєте, вельмишановні колеги, всесвітньо відомий критик Біблії Лео Тео не раз авторитетно заявляв, що спочатку було не «слово», а саме «яблуко». Тривалий час це геніальне припущення піддавалося сумніву. Але на початку ХХІ століття ряд закордонних вчених усе ж дійшли висновку, що яблуко не тільки смачний фрукт, а й мініатюрна модель Землі.

Більше того, видатний український дослідник історії Всесвіту Петро Брехло науково обґрунтував і довів, що Бог спочатку створив яблуко, а вже потім за його зразком — Землю. За авторитетним твердженням вітчизняного світила науки, яблуко й Земля мають круглу форму, північний й південний полюси. Усередині Землі й яблука є ядра. Причому у яблук, на відміну від нашої планети, обидва полюси позначені чітко, а не умовно. Та й ядра у яблук кожен бачив.

Отож версія пана Брехла щодо первинності створення яблука цілком вірогідна. Сьогодні з 99-відсотковою гарантією можна стверджувати, що саме яблуко стало прототипом Землі.

Зараз пан Брехло авторитетно доводить, що яблука можуть не тільки на Марсі цвісти, як співається у відомій радянській пісні, а й навіть в саду у тещі, якщо, звичайно, зять не з ледачкуватих.

Не може не радувати нас, вельмишановні колеги, й те, що з розвалом Радянського Союзу зникло й нехлюйське ставлення до яблук. Їх тепер не згодовують свиням і вони не гниють у садах сільгосппідприємств.

Перехід нашої держави на засади ринкової економіки призвів до того, що кількість садів скоротилась у 12,6 раза. Яблуко, як і належить улюбленому фрукту, з зага­льно­доступного продукту перейшло у розряд дефіциту.

До нього нарешті стали ставитися з належною повагою та шаною. Влітку вже не спостерігається ситуацій масового споживання звичайними громадянами у великих кількостях яблук, а взимку бага­тьом українцям яблука стали просто не по кишені. Ціна на них, як прийнято зараз казати, кусається.

І це, до речі, дає історичний шанс яблуку як суто українському фрукту зберегтися для майбутніх поколінь громадян нашої славної неньки України не тільки у солодких спогадах наших сучасників, а й потрапити у Червону книгу.

Більше того, чим менше споживатиметься населенням яблук, тим виключнішою стане роль останніх у розвитку науково-технічного прогресу. Зараз перед нами, визначними вченими, стоїть завдання створення віртуальних яблуневих садів й повне задоволення цим уявним продуктом всіх громадян країни.

Слава яблуку!

Микола ГОНЧАРУК.
м. Іллічівськ.