№ 94 (21462) четвер 28 листопада 2013 року
Битва за Вільнюс: історія повторюється?
Це видається глибоко символічним, навіть містичним, що європейська перспектива України зараз вирішуватиметься у Вільнюсі. Адже майже п’ятсот років тому українці допомогли цій теперішній литовській столиці залишитися в європейському просторі. Отож чи віддасть тепер Вільнюс свій «борг»?
Битва за Вільнюс
під Оршею
Про цю історичну для Східної Європи битву майже не знають в Україні. П’ятсот років тому значна частина нашої землі, в тому числі Київ, входили до складу Великого князівства Литовського. Згідно з російською історіографією, в наших підручниках часто можна зустріти думку, що ця держава була для нас «чужою» і загарбала наші землі. Хоча, насправді, її варто розглядати як наступницю Київської Русі. І територія її переважно була руською, і мова державна теж руською іменувалася. Зрештою, руські, власне українські, можновладці мали в ній сильні позиції. Та й саме Вільно, теперішній Вільнюс, було руським містом, де жили предтечі сучасних білорусів.
У той час набирає сили Московія, яку, до речі, не вважали «правдивою» Руссю. У плані політичному вона продовжувала більше традиції Золотої Орди, а не Київської Русі. Московити з другої половини ХІХ століття починають здійснювати активну експансію на Захід. 1478 року під їхніми ударами впала Новгородська республіка, яка й економічно, й культурно була пов’язана з європейськими землями. У 1512 році московський цар Василь ІІІ починає війну з Великим князівством Литовським. Військо московитів бере в облогу Смоленськ (у той час це місто й уся Смоленщина були частиною Білорусі; лише пізніше воно, як Псков і Новгород, були помосковщені). Василь ІІІ вирішує завдати смертельного удару. У червні 1514 року йому вдається зібрати 100-тисячне військо. 1 серпня впав Смоленськ. Дорога до столиці Великого князівства Литовського стала відкритою.
Не забули, не пробачимо...
Минулої суботи, у День пам’яті жертв голодоморів, в Одесі відбулася мовчазна хода центральними вулицями міста.
Поклавши квіти до Пам’ятного знака жертвам Голодомору 1932—1933 років на Лідерсовському бульварі, одесити рушили центральними вулицями міста. В руках учасники ходи несли банер чорного кольору з написом «Не забули, не пробачимо…» та плакати «Москва, покайся!». Завершилася хода на Соборній площі акцією «Запали свічку пам’яті» та мітингом-реквіємом за невинними жертвами московсько-більшовицького режиму.
Почуйте, владоможці, громадян
Ми вже звикли, що влада не чує народ. Та найгірше те, що у нас, у народі, не всі чують один одного. А чому? Причин багато. Та коли мова заходить про долю країни, про євроінтеграцію, то спостерігається така тенденція: люди, народжені в Україні, як і їхні батьки та діди, прагнуть у Євросоюз, а вихідці з Росії та інші, що живуть в Україні якісь 30–40 років і менше, хочуть возз’єднання з Росією та з іншими своїми покинутими батьківщинами через Митний союз.
Зараз ми бачимо, що дуже багато активних приїжджих захопили у нас владу і їм байдужа доля народу України. Вони опираються на підтримку таких же приїжджих.
На цивілізаційному зламі
Одеський вільний університет запрошує на лекцію Бориса Кушнірука «Наслідки рішення про зрив підписання угоди про асоціацію між Євросоюзом та Україною».
Борис Кушнірук — експерт-економіст, аналітик, консультант у сферах макроекономіки, фінансів, банківської діяльності, енергетичного, житлово-комунального та аграрного секторів, розробляв проекти законів «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», «Про страхування вкладів фізичних осіб». Керівник групи радників президента Асоціації українських банків та консультант з питань розвитку банківського сектору координаційної ради з питань політики фінансового сектору Кабінету Міністрів України.
Чорний слід минувшини
21 листопада в ОННБ ім. М.Горького було оголошено Днем науковця. У рамках заходів, приурочених до 80-х роковин пам’яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні, відбулася презентація книжково-ілюстративної виставки «Запали свічку пам’яті». Вона перетворилася в своєрідну міні-конференцію, присвячену сучасному стану та перспективам дослідження цієї трагічної теми.
Фахова розмова, розгляд проблеми в різних ракурсах стали можливими завдяки участі в заході викладачів та студентів історичного факультету ОНУ ім. І.І. Мечникова, представників національно-культурних товариств, бібліографів.
В якій саме площині відбувається дослідження Голодомору в Україні на нинішньому етапі, йшлося у виступі відомого науковця, декана історичного факультету ОНУ ім. І.І. Мечникова В’ячеслава Кушніра. «За останні п’ять-десять років у дослідженні цієї трагічної сторінки нашої історії науковцями різних регіонів України зроблено настільки багато, що складається враження, ніби пора збавити темпи і звернутися до аналізу вже зробленого. Однак практика свідчить протилежне. До осягнення цієї теми нині підключаються не лише історики, але й представники суміжних наук», — відзначив В’ячеслав Григорович.
Яма — не тунель
Колись, понад півстоліття тому, довелося мені працювати у бригаді слюсарів-комунальників. Окрім всього іншого, там існували деякі неписані закони, котрих слід було дотримуватися. Наприклад, увечері, після роботи, кожен мав викласти «на бочку» «рубчик-два» на спільну випивку. Не завжди й не кожному випадало підробити той «рубчик», але й роз’їхатися по домівках отак, «на сухо», не дозволяла «робітнича гордість». Отже, виникала потреба позичити десь суму, необхідну хоча б для найскромнішого «фуршету». Та це не було проблемою: завжди виручав Володимир Маркович. Найстарший у нашому гурті, поважний, неквапливий у рухах і розмові, він вирізнявся з-поміж нас тим, що у нього у будь-який момент були кишенькові гроші, причому, як нам здавалося, в необмеженій кількості. Маркович нікому не відмовляв у «кредиті» за умови повернення боргу в день найближчого авансу чи получки. Всі фінансові «операції» скрупульозно занотовував у невеличкому записничку. Одне слово, дуже хороший був чоловік.
Наступав день авансу — невеликої, зазвичай «круглої», суми, на яку чекала сім’я, тож «пощербити» цю суму не кожен наважувався. Але й не «обмити» аванс теж не годилося. А треба ж і «на бочку» покласти, і Марковичу боржок повернути… Отож відбувалися діалоги, справжній (зловісний) смисл яких я осягнув згодом, а згадав про них на тлі сучасних подій.
Больові точки вищої освіти
Нечіткі схеми фінансування, «ручне» управління бюджетними ресурсами, недостатня розвиненість методик онлайн-освіти, низька конкурентоспроможність з європейськими вишами — основні, на думку експертів, проблемні місця української системи вищої освіти. Про це вони говорили в рамках «круглого столу» «Фінансування вищої освіти: світова практика та українська дійсність», організованого в Одесі в прес-центрі «Паритет» Центром соціально-економічних досліджень CASE Україна.
За обсягами фінансування вищої освіти у відсотках ВВП Україна посідає одне з провідних місць у Європі, на рівні скандинавських країн, які традиційно лідирують в освітніх витратах. У середньому країни ЄС витрачають на вищу освіту 1,3% ВВП з державного бюджету. В Україні у 2010 році цей показник склав 2,3% ВВП, у 2011-у та 2012-у — на рівні 2%.
Наймані, але не безправні
З початку 2013 року Україну накрила рекордна хвиля боротьби найманих працівників за свої права. Про це свідчать дані моніторингу протестів, репресій та поступок Центру дослідження суспільства (ЦДС). У січні—жовтні в країні відбулася 331 акція на захист прав найманих працівників, що становить 11% від усіх протестів за цей період. Це більше, ніж за будь-який попередній рік моніторингу ЦДС. У 2012-у було зафіксовано 255 таких протестів (7% від усіх протестів), у 2011-у — 231 (10%), у 2010-у — 184 (8%).
Кількість протестів за права найманих робітників збільшилася за рахунок локальних виступів трудових колективів.
Як і в усі попередні роки моніторингу, найактуальнішим питанням для найманих працівників в Україні залишається повернення заборгованої зарплати — його порушували під час 43% протестів. На другому місці — захист їхніх прав — 31% виступів. На таких акціях люди вимагали покращення умов праці, надання належних їм пільг, протестували проти незаконних звільнень, тінізації зарплати. З початку 2013-го різко зросла частка протестів проти закриття підприємств — до 21% проти 13% торік. Виступи проти рейдерських захоплень підприємств та безробіття посідають четверту й п’яту сходинку відповідно. Усі ці дані свідчать про відсутність покращення в економічному становищі найманих працівників, попри гучні, але абсолютно нереалістичні заяви найвищих ешелонів влади про якнайшвидшу ліквідацію заборгованості. Очевидним є і продовження деградації економіки України та посилення її тінізації, незважаючи на запевнення тих же найвищих чиновників про посилення боротьби з цими тенденціями.
Чорна зарплатна хмара
Три чверті офісних працівників принаймні раз отримували зарплату «в конвертах». Більшість з них упевнені: боротися з нелегальними виплатами необхідно, але це завдання не під силу державі. Про це свідчать результати опитування 3739 респондентів, проведеного у вересні—жовтні дослідницьким центром міжнародного кадрового порталу HeadHunter Україна.
Близько 90% респондентів упевнені: боротися з «чорними» зарплатами необхідно. Однак далі думки розходяться: 67% вважають за необхідне змінювати підхід до оплати праці, а ось кожен п’ятий стверджує, що за нелегальні виплати необхідно карати роботодавців. Щодо ж до ролі держави, то, сприймаючи Україну як країну з процвітаючою корупцією, більшість офісних співробітників не надто вірить, що уряду вдасться змусити роботодавців платити тільки «білу» зарплату. Такої думки дотримуються більше половини «білих комірців».
Ринок вимагає стандартів
Федерація роботодавців України ініціює створення спеціального державного агентства, відповідального за технічні вимоги до товарів, що завозяться в країну та виробляються у нас, а також за адаптацію українських виробників до стандартів держав—членів ЄС та Митного союзу.
«Ми бачимо, що відбувається на світових ринках. Незважаючи на правила СОТ, багато країн захищають свій ринок. Україна не може на це вплинути. Але ми можемо навести порядок всередині країни і за рахунок внутрішнього ринку створити запас міцності. Тому потрібно змінити модель української економіки — разом з орієнтованими на експорт галузями необхідно розвивати сегменти економіки, які забезпечать внутрішній ринок необхідними товарами. Сьогодні тут домінують імпортери», — зазначив голова Федерації роботодавців України Дмитро Фірташ.
Пам’яті професорів-філологів
Щиро і схвильовано розпочався для студентів-філологів ОНУ ім. І.І. Мечникова день 21 листопада — день пам’яті Івана Михайловича Дузя (відсвяткувавши своє 75-річчя на святого Михайла 1994-го професор відійшов у вічність).
Доцент Любов Ісаєнко принесла багато книжок керівника її дисертації з адресованими їй дарчими написами, як-от: «Світло-ніжній Любові Миколаївні з любов’ю до Шевченка, до України, до народу нашого. Твій Іван Дузь. 20.04.1994 р.».
У кожного в душі є свій Шевченко
Того дня у світлиці одеської гімназії № 9 чекали гостей. До зустрічі готувалися заздалегідь. І хоч не вперше в цій затишній і такій дуже українській кімнаті влаштовувалися гостини, та господарі — учні гімназії, викладачі української мови та літератури Любов Чернявська, Любов Клевець і бібліотекар Надія Чеснова помітно хвилювалися. На урочисте засідання літературної студії у рамках підготовки до 200-річчя від дня народження Т.Г. Шевченка до них мали завітати студенти й науковці філологічного факультету ОНУ ім. І.І. Мечникова. Старалися влаштувати не казенний захід, так би мовити, за протоколом, а щиру розмову — сповідь юних на тему «Шевченко в моєму житті». Як же поцінують її гості, що цікавого із життя, творчості Кобзаря додасться до їхніх знань після очікуваного спілкування?
Для представників філфаку видався той день теж не рядовим. Він збігся з днем народження відомого вченого, літературознавця, письменника, багаторічного декана факультету Івана Дузя, котрий дуже любив і цінував такі зустрічі з юними, прилучав їх до слова і мислі Тараса, був невтомним ентузіастом у творенні в університеті наукової Шевченкіани. До речі, поет Олександр Рисак сказав про Івана Михайловича: якби він нічого не робив, «лиш тільки про Шевченка нам глаголив», то височів би і тоді з-поміж юрби.
«...Який гарний матеріал на будучність!»
До 150-річчя від дня народження Ольги Кобилянської (27.11.1863—21.03.1942)
«Я люблю народ... і дивлюся на нього тими самими очима, що на деревину, цвіт і всю живучу часть природи. Одна неестетичність його, будь у словах, будь у поведенні чи в привичках, разить мене, але в суті речей — гей, яке багатство, яка свіжість, яка глибінь криється, який гарний матеріал на будучність!»
Ольга Кобилянська, «Про себе саму».
Для Ольги Кобилянської особливо гостро стояло питання української ідентичності. Зростала вона в німецькомовному оточенні, вдома мати спілкувалася з дітьми здебільшого польською, бо була наполовину полька, наполовину німкеня. В дитячому та підлітковому віці Ольга не мала змоги вдосталь читати українські книжки, чути рідну мову. Та стала класиком української літератури, за її висловом, «робітницею свого народу». Що ж її зробило такою?
У грудні 1921 року Ольга Кобилянська листувалася з професором Степаном Смаль-Стоцьким, котрий цікавився її життям як фахівець-філолог. Своїми працездатністю, терпінням і ставленням до життя, писала вона, завдячує батькам, насамперед матері. Була четвертою дитиною в сім’ї. Про матір свою, Марію, писала так: «Полюбивши мого батька, а з тим і його рідну мову, переступила без вагань на його просьбу на його віру, причинившись так до основання чисто української хати (тобто сім’ї)... Скільки безграничної доброти, біблійної лагідності, жіночої ніжності мала вона в собі... Яка велика вона була для своїх дітей... Як тихо, безгомінно помагала вона батькові, що, мов у ярмі, працював день у день нижчим урядником у бюрі, без відпочинку, без відпусток, вірно, щиро, повних 45 років». До речі, письменниця добре знала історію діда Якова, що жив у Бучачі, але помер, коли синові Юліану було 14 років. Знала деталі того, як батько здобув освіту, склав правничі іспити, як став на бік пригноблених дідичем людей. Це пішло від батька — відчувати гостро людське горе.
Ольга Кобилянська. Жебрачка
Сонячне тепле передполудне в червні.
Вікно моєї артистично урядженої кімнати стояло широко відчинене, а я сидів перед ним при столі до писання.
Один з найкращих, найдикіших карпатських краєвидів пишався якраз перед моїм вікном. Великанська, на піраміду подобаюча, густо залісена гора взносилась під небозвід. Біля неї темний вузький яр різнородно формованих, залісених гір і скель. До того безпреривний шум соснових лісів, пригадуючий море, і повно сонця.
Сім чудес одного села
А що? Є сім чудес світу, визначили сім чудес Києва, України... То чом би не відшукати чудеса і в своєму рідному селі Семиполках?
Така думка два роки тому осяйнула ініціативну групу на чолі з учителем-методистом, відмінником освіти України, людиною із 46-річним педагогічним стажем Ніною Василівною Косенко. Й ось недавно в сільському будинку культури відбулася презентація цікавого проекту «Сім чудес Семиполок». То моє рідне село, і я була вельми рада, що й мені випала нагода побувати на тому святі.
Надвисокий екологічний хмарочос
Розроблений українським архітектором проект хмарочоса «Biotecton» заввишки більше кілометра може купити Китай. 300-поверховий «екологічний хмарочос», якщо він буде споруджений, може стати найвищим у світі — сьогодні такою є 828-метрова будівля «Бурдж-Халіфа» в Дубаї (АОЕ).
Автор проекту, професор Олексій Лазарев зазначив, що при проектуванні «Biotecton» основні принципи міцності і стійкості були запозичені у природи. Використання цих принципів дозволить вирішити не тільки проблему забезпечення житлом населення Землі, що зростає, але й може убезпечити жителів сейсмічно небезпечних районів.
«Балаганівські» всезнайки
Нещодавно в Одесі відбувся відкритий кубок України з ігор «Що? Де? Коли?» та «Брейн-ринг» серед школярів. У ньому взяли участь понад 300 дітлахів з усіх регіонів країни. Організаторами виступили Ліга українських клубів інтелектуальних ігор та Одеський міський інтелектуальний клуб «Ерудит» імені В. Я. Мороховського.
Одесити у змаганнях з інтелекту нітрохи не осоромилися. Навпаки: перше місце у «Що? Де? Коли?» серед старшої групи виборола команда «Балаган» (школа № 121). Переможці удостоїлися кубка й отримали путівку на чемпіонат України, який пройде весною наступного року в Ялті і де визначиться посланець на європейський турнір.
Одеська версія «Шельменкаденщика»
Одеський академічний український музично-драматичний театр ім. В. Василька відзначив десятиліття вистави «Шельменко-денщик» за п’єсою Г. Квітки-Основ’яненка на своїй сцені. Прем’єра, яку поставив заслужений діяч мистецтв України Володимир Туманов, відбулася в листопаді 2003-го. За 10 років актори Українського театру виходили на сцену в образах героїв комедії «Шельменко-денщик» 134 рази — як в Одесі, так і на гастролях, повідомляє прес-служба театру.
Найпопулярніша з українських класичних комедій — п’єса про хитромудрого денщика капітана Скворцова — від часу її написання не сходить зі сцен театрів України. Автор, класик національної літератури Г. Квітка-Основ’яненко, зобразив живих і колоритних персонажів, яскраво і точно відтворив характерні риси українців: передусім, вміння виживати за найрізноманітніших обставин. До речі, 29 листопада ми відзначатимемо 230-річчя від дня народження видатного драматурга.
Чотири історії кохання
В Одеському російському театрі — прем’єра. Нова вистава за п’єсою російського драматурга Семена Злотникова «Божі справи» — це чотири історії кохання від різних людей під назвами «Лотерейний квиток», «Роздвоєння особистості», «Лялечка» та «Маргінал». Усі ролі — дві чоловічі і дві жіночі — виконує народний артист України Олег Школьник.
Семен Злотников — відомий драматург: його п’єси з 1970-х йдуть у десятках театрів світу, а найвідоміші з них — «Прийшов чоловік до жінки» та «Йшов старий від старої». Нині він проживає в Ізраїлі. Для одеського театру — це перший спільний з цією країною проект.
Найвправніша шабля у Харлан
Українка Ольга Харлан отримає золоту медаль Міжнародної федерації фехтування (FIE) як краща шаблістка за підсумками сезону, йдеться в прес-релізі організації.
На чемпіонаті світу з фехтування, що проходив у серпні цього року, Ольга вперше у своїй кар’єрі завоювала «золото» в особистому заліку. Раніше в індивідуальних змаганнях вона перемагала тільки на чемпіонаті Європи. У складі збірної України шаблістка також вигравала на Олімпіаді в Пекіні і на чемпіонаті світу в командних змаганнях.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206