Айра ФОРМАН: «Головне — не роздмухувати «мову ненависті»

— Я відвідав Дніпропетровськ, Київ і Львів. І зазначу, що одноденне перебування у тому чи іншому місті не робить з мене серйозного експерта з тамтешніх проблем міжнаціональних взаємин і рівня антисемітизму. І все ж, певну картину, певний «калейдо­скоп» від цих відвідин абсолютно різних українських міст у мене склався. Кожне з трьох міст має свою історію проживання у них єврейських громад, різні єврейські організації.

— І що вразило у кожному з відвіданих вами міст?

— Дніпропетровськ видається мені містом з сильною єврейською громадою й організаціями і з серйозними ресурсами для їхнього розвитку. Таких ресурсів не мають єврейські громади Києва і Львова. Я би сказав, що у Дніпропетровську громада сповідує «американський стиль» у своєму житті. Але, знову-таки, не стану робити загальних висновків після короткого перебування у кожному з трьох українських міст. Це мій перший, ознайомчий візит в Україну.

— Чимало міжнародних організацій, наприклад, ФАРЕ (FARE), звинувачують Україну й українців в антисемітизмі і ксенофобії. Ви погоджуєтеся з цим?

— Звіти таких міжнародних організацій, як ФАРЕ, мають бути підтверджені або навпаки — спростовані. Коли ідеться про прояви антисемітизму, не можна посилатися на думку чи позицію однієї особи чи однієї організації — треба вивчати ситуацію у місті, країні або регіоні, аналізувати дані. Кожна держава має свою специфіку, і я вважаю, що Україна багато в чому унікальна. Адже всередині однієї і тієї ж громади існують різні, іноді протилежні думки щодо проблем антисемітизму в Україні! Це мене дещо здивувало під час спілкування.

— Пане Форман, що саме ви маєте на увазі?

— Наприклад, дехто в єврейських громадах мене переконував, що рівень антисемітизму в Україні зростає, а за кілька хвилин інші представники єврейської громади казали, що не відчувають антисемітизму і що в Україні наявна міжетнічна злагода, і євреї не мають проблем з українцями і росіянами. Тож, щодо проблем з антисемітизмом в Україні неможливо зробити однозначний, або ж чорно-білий, висновок, тут наявна ціла «веселка» ситуацій і думок. Не можна сказати, що в Україні відсутній антисемітизм, як не можна казати, що він має загрозливий характер.

Коли йдеться про міжетнічні відносини, то ситуацію треба вивчати у розвитку, на основі всього масиву інформації, яка б демонструвала особливості життя єврейської та інших громад. З того, що я почув у трьох українських містах, з того, що я вивчав про Україну, можу сказати, що ситуація з антисемітизмом тут не така загрозлива, як в інших державах Європи, але вияви антисемітизму є.

— Українське єврейство постраждало у роки Голокосту. Що для вас означає Голокост?

— Це найтрагічніша сторінка в історії єврейства. Як американський єврей, я не міг не приїхати одного разу в Україну — відомо, що пережило українське єврейство у роки Голокосту. Я висловлюю жаль з приводу минулих подій. Я отримав нагоду відвідати місця, які єврейські громади України пов’язують з Голокостом — Бабин Яр у Києві та Янівський цвинтар у Львові. Але я також побачив, вже у Дніпропетровську, що єврейська громада, згадуючи минуле, дивиться у майбутнє, свідченням цього є сучасний єврейський центр «Менора».

США, які є молодою державою, які мають «коротку історію», допомагають вивчати, досліджувати цю трагедію єврейського народу, що мала місце в Європі. Адже вплив Голокосту відчуємо ми всі — і у Сполучених Штатах, і в Європі, і в Ізраїлі. Це урок, який треба пам’ятати. Мені розповіли, що в Україні його пам’ятають, у ваших школах діти мають уроки про Голокост, це вражає, оскільки це не тільки єврейські діти.

— Що мають зробити українське суспільство, ЗМІ, щоб рівень антисемітизму не зростав?

— Я вважаю, що головне — не допустити роздмухування так званої «мови ненависті», «мови ворожнечі», як ми її називаємо на Заході. На жаль, ви не знайдете держави, де була б повністю відсутня ця мова, не йдеться лише про єврейські громади. Громадянське суспільство, національні осередки, журналісти — це ті, хто має змусити політиків відмовитися від «мови ворожнечі», від розпалювання ворожнечі у країні задля власних політичних амбіцій. Суспільство має швидко, жорстко реагувати на кожен вияв радикалізму і «мови ворожнечі». ЗМІ повинні давати сувору відсіч будь-яким спробам посіяти розбрат у суспільстві, у державі. А лівим і правим радикалам за умов економічної кризи я би радив не шукати винних, а обговорювати шляхи подолання кризи. І робити це спільно із суспільством, з представниками різних етнічних груп.

Богдана КОСТЮК.

«Copyright © 2013 RFE / RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода».
Постійна адреса статті — http://www.radiosvoboda.org/content/article/25170527.html.