Не хочу в ногу з усіма
Не знаю, як кого, а мене завжди нудило, коли нас, старшокласників, «виганяли» на травневі та жовтневі демонстрації. До того кілька разів тренували, аби, проходячи повз трибуни з місцевим партначальством, на різні там «Да здра..!», ми голосно (ще й тричі) вигукували «Ура-а!». Однокласники дзвінко кричали, а в мене жодного разу не розтулилися вуста для бравурного вітання. Воно настільки принижувало, що почувалася, немов в отарі «бекаючих» овець.
У розквіті юних літ мені аж ніяк не хотілося бути «вівцею», тому намагалася уникати всіляких масовок, ставати в них гвинтиком, шурупчиком, сірою порошинкою. Звісно, це нелегко, коли вчителі вимагають, а ти вперто торочиш про своє. Ніби пливеш проти течії. Наперекір своїм бажанням чинити важко: постаєш у власних очах нікчемним кошеням. Яка вже там самоповага!
Апогеєм моєї підліткової «поперечної» вдачі став восьмий клас, коли «заганяли» у комсомол. Дійшла черга й до нас. Піонервожата роздала всім (окрім чотирьох учнів, які вже цілий рік були комсомольцями) аркушики з анкетами, невеличкі книжечки зі статутом й наказала уважно все вивчити. Пробувала я там щось запам’ятовувати про «передовий загін молоді», та потім, під час великої перерви, попри на великий переляк, відчинила двері вчительської.
— Що тобі? — звела здивовані очі наша сувора завуч.
— Я не хочу вступати до комсомолу.
Завуч пополотніла. Нічого собі проява! Стоїть, тремтить, немов настрашене горобеня, і каже такі неймовірні речі.
— Як це не хочеш? — нарешті вибухнула вона.
— А що це дає? І без комсомолу можу добре вчитися, допомагати слабшим, випускати стінгазету...
Завуч знала, що за ту стіннівку, крім мене, ніхто ніколи не брався. Почала щось торочити: це й буде моїм комсомольським дорученням. Одне слово, спокушала. У мене ж свій контраргумент:
— Цілий рік ми вчилися з чотирма комсомольцями, то хіба вони хоч чим-небудь відрізняються від нас? Хіба кращі?
Від цієї логіки вчителька примовкла. Потім зміряла мою зіщулену постать з ніг до голови і з печаллю в голосі вимовила:
— Йди, більше не маю чого тобі сказати.
Це вже тепер усвідомлюю її тодішню роль. Сувора завуч розуміла точнісінько те саме, що і я. Але посада зобов’язувала переконувати, відпроваджувати до «авангарду» молоді. Мабуть, саме через це мій нечуваний вчинок не став тоді предметом скандалу. Так усе тихо й минулося. Я щасливо перекочувала з восьмирічки у дев’ятий клас середньої школи. Не комсомолкою.
«Білою вороною» не почувалася. Швидше — вільною птахою. Коли всі залишалися після уроків на пустопорожню балаканину під назвою «комсомольські збори», я без цих пут прямувала до читальної зали, де було набагато цікавіше. У решту часу мій «безпородний» статус аніскілечки не заважав брати активну участь у художній самодіяльності, випускати «бойові листки» чи стіннівки. Словом, ні я від комсомольців, ні комсомольці від мене нічим не відрізнялися. Все було природно й логічно. Втім, не назавжди.
Після отримання атестата зрілості здійснилася моя мрія про журналістську роботу. Взяли у «районку» «літробом». Їздила по польових станах, фермах, сільських клубах, стала студенткою-заочницею. Та якось редактор, зробивши страшні круглі очі, з обуренням вигукнув:
— Як, ви така молода і не комсомолка? Це нікуди не годиться! Хіба зможете працювати в газеті?
Сам зателефонував до райкому комсомолу, про щось там домовився, звелів іти й робити що скажуть. Я слабко заперечила, але під натиском начальства скорилася. Ось тепер думаю: ніби стала старшою, розумнішою — то чому ж з мене вилетіло оте сміливе перелякане горобеня? Хто цього не знає! Тоді від перебування у ВЛКСМ нічого не залежало, тепер могла поплатитися улюбленою роботою. Отак час і партійно-комсомольські жорна робили нас конформістами, зрадниками власного «я». Не хочеш в ногу з усіма, а мусиш.
Утім, з такою гіркотою згадують те явище далеко не всі. Погляньте на сьогоднішніх олігархів, представників влади чи якихось високих структур. Путівку в безбідне життя їм дала саме приналежність до «авангарду», до його керівного інструменту. Чому ж не виспівувати «Любовь, комсомол и весна!», не ностальгувати за «благословенними» роками, так натурально відображеними у відомій кінострічці під назвою «НП районного масштабу», яку, до речі, ніколи не «крутять» на телеекрані? Бо правдива, неприємна тим, для кого комсомол став головним капіталом.
А таких не бракує. Ось і в нашому одіозному регіоні вже посивілий люд заворушився, аби відзначити 95-у річницю від дня народження ВЛКСМ. Дата випадає на 29 жовтня. А 25-го колишній актив збереться у величезній залі театру оперети. Багатенькі колишні комсомолята зуміли профінансувати це велелюдне дійство.
Звісно, багатенькі не всі. Є й такі, як я. Таких теж запрошували, згадавши всіляких там рядових інструкторів і нас, «підручних» слуг, які випускали газету «Комсомольська іскра». Подумала я, погадала та й відмовилася від того запрошення. Газету любила завжди, а от комсомольська бутафорія ніколи не викликала в мені ані найменшого теплого почуття. Та хіба змогла б там комусь щиро посміхнутися?
Віра СЕМЕНЧЕНКО.

Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206