Коли комп’ютер приходить у село...

ПЕРШЕ село на нашому шляху — Утконосівка. Засноване в 1752 році молдовськими поселенцями. Розташовується на березі озера Катлабух за 25 кілометрів від райцентру. Населення чималеньке — 3900 осіб, 80% з яких — молдовани. Край спеціалізується на сільському господарстві, зокрема овочівництві. Більшість тутешніх жителів має теплиці (білі прямокутники помітно навіть на знімках супутника) й вирощує помідори. Саме через це жартома Утконосівку іноді величають країною «Помідорією». Славиться вона не лише в усіх регіонах України, але й у країнах близького зарубіжжя. І не тільки томатами. Координатор нашої поїздки Дар’я Стулова (регіональний представник програми «Бібліоміст» в Одеській області) розповіла, що навесні, коли в селі дозрівають полуниці, до Утконосівки з’їжджаються москвичі і вивозять солодку ягоду до себе вантажівками.

Утконосівська бібліотека Ізмаїльської ЦБС розташовується в будинку культури. Територію ділить із сільською радою, дискоклубом і навіть музеєм народної творчості. В музеї, до речі, є вишитий портрет Великого Істефана — ви­зволителя Утконосівки від турецьких загарбників. «Наше село до XVIII століття називалося Ердек-Бурну і жили тут турки. Цю дивну назву отримало через свій вигляд — з висоти півострів схожий на качиний ніс (з турецької Ердек-Бурну перекладається як Утконосівка). З 1932-го по 1940 рік село іменувалося на честь Іоана Георге Дуки — лідера Демократичної партії Румунії (з 1918-го до 1940-го Утконосівка входила до складу королівської Румунії). А вже в 1940-у село отримало сьогоднішню назву», — розповіла нам у бібліотеці місцева вчителька.

«Після комп’ютеризації бібліотеки наші односельці різного віку потягнулися до неї. Вони захотіли навчитися працювати за комп’ютерами, аби розширити свій кругозір, відшукати потрібну інформацію чи поспілкуватися по скайпу з родичами з-за кордону», — розповіла спецкорам Валентина Дакі, сільський голова Утконосівки.

Відвідувачів у храмі книг справді не бракує. «Ми обслуговуємо 800 читачів. У їхньому розпорядженні — 28 тисяч книг та чотири комп’ютери з безкоштовним Інтернетом. Приходять учні, студенти, пенсіонери, домогосподарки, підприємці… Всім стало цікаво працювати за комп’ютерами. Стараємося, по можливості, задовольнити побажання кожного читача, допомогти у пошуку інформації. В найближчих планах — відкрити при бібліотеці комп’ютерні курси для пенсіонерів», — зауважила Марія Чепой, завідувачка бібліотекою.

Важливо те, що бібліотекарі завжди йдуть назустріч своїм читачам, навіть дозволяють переглядати кінофільми. «Мені вже 62 роки. Приходжу сюди щодня, дивлюся тут по дві серії свого улюбленого се­ріалу «Сила»», — зізналася пенсіонерка Марія Кіру.

За словами сільського голови, до бібліотеки вдалося повернути молодь. «Вони приходять щось пошукати в Інтернеті, а йдуть звідси з книгами або примірниками журналів. На перспективу плануємо розширюватися, головне — аби була фінансова підтримка. У цьому сенсі нам дуже допомогла райдерж­адміністрація, адже проект реалі­зовувався на умовах співфінансування», — пояснила Валентина Дакі.

Живуть в Утконосівці люди дружно. У День села — 21 листопада — влаштовують масові гуляння з домашніми частуваннями, нагоро­джують кращих підприємців, вчителів, учнів…

СЕЛИЩЕ міського типу Суворове (засноване в 1815 році) того ж Ізмаїльського району подарувало журналістам знайомство із пасічником Георгієм Івановичем Рашковим. Він — один із користувачів Ізмаїльської центральної районної бібліотеки. Поява у храмі книг комп’ютерів посприяла йому в налагодженні власного бізнесу.

Чоловік, вийшовши на пенсію, вирішив зайнятися бджільництвом, але не знав, як розпочати власну справу. До бібліотеки завітав по довідник із бджільництва. Не помітив, як засів за комп’ютером на кілька годин. Разом з бібліотекарями знайшов у всесвітній мережі схеми вуликів різного типу та всю необхідну інформацію для початківців. «Я за професією агроном-виноградар. Але все життя мріяв займатися бджільництвом. Гарних прикладів перед очима було достатньо: рідний дядько понад три десятиліття опікується бджолами. Зараз йому 82 роки, а виглядає таким живчиком! Гадаю, бджоли допомагають йому залишатися молодим. Я й собі так хотів давно, але все якось не виходило. А тут вийшла заміж моя молодша донька, а її чоловік, хоч і одесит, виявився палким прихильником пасіки. Це з ним я ходив до бібліотеки. Ми знайшли чудовий сайт по бджільництву з відеоуроками. Зять переписав їх мені на DVD, і тепер ледь не щодня я навчаюся по них: що робити, коли бджоли хворіють, як утеплити вулик, як правильно відкачувати мед, — відповіді знаходжу на дисках», — розповів пасічник-початківець.

Георгій Іванович пасічникує лише сім місяців, але вже досягнув у бджолярстві успіхів. «У березні в мене було лише три бджолині сім’ї. З них я зробив ще три відводки, тепер маю шість сімей. У планах — зробити ще шість відводків і збільшити пасіку до 12 вуликів», — поділився потаємним бджоляр. Має чоловік цього року і перший «урожай»: дві трилітрові банки травневого меду, бідон соняшникового та півбідона софоро-соняшникового. «Всього це десь 65 літрів меду. Для нашої сім’ї цього наче й достатньо. Мед дуже люблять мої внуки — онучка Таня всі каші ним заправляє, а десятирічний Вадим навіть допомагає мені на пасіці. В нього і халат білий із захисною маскою є», — похвалився дідусь-пасічник. А ще Георгій Рашков з допомогою Інтернету хоче налагодити спілкування з колегами, які займаються бджільництвом, по всій Україні. На згадку про себе пасічник із Суворового подарував журналістам по баночці з медом, за що йому щире спасибі.

ДОПОМОГЛА бібліотека і підприємцю Семенові Федоровичу Карпенку із села Лиман Татарбунарського району. Чоловік займається туризмом, працює директором бази відпочинку «Перлина». До книгозбірні звернувся з проханням допомогти поширити інформацію про «Перлину» серед місцевої громади. Разом з бібліотекарями на сайті Лиманської сільської ради (а сайт також був розроблений бібліотекарями) створили і розмістили оголошення та інформаційний відеоролик про базу Карпенка. Як результат — потік туристів цього сезону збільшився: багато хто дізнався про базу відпочинку саме через Інтернет.

«Ми часто допомагаємо нашим читачам налагоджувати їхні підприємницькі справи. Наприклад, садівникові Івану Васильовичу Колісніченку підшукуємо інформацію про персики. Він давно ними за­ймається й завжди потребує додаткової інформації із садівництва, але книг з цієї тематики в бібліотеці замало. Допомагає Інтернет», — розповіла Світлана Гетьманець, завідувачка Лиманської сільської бібліотеки № 17.

Під час літніх канікул бібліотекарі організували навіть кінотеатр у себе. Дітям демонстрували улюблені мультфільми, вчили правильно використовувати інформаційні технології для розвитку.

«У нашому селі вибір для діяльності невеликий: садівництво або туризм. Влітку всіх нас рятує Катранка (вона належить до Лиманської сільради, — Прим. Авт.). На її території декілька баз відпочинку, серед них і моя. Відпочивальники з’їжджаються звідусіль. Закінчується курортний сезон — і село завмирає, нікому до нас нема діла», — зауважив журналістам Семен Карпенко. Правда в його словах таки є. Село, засноване в 1812 році, й досі не газифіковане, питної води тут нема (привозять дідівським способом у металевих діжках), хоча в багатьох дворах викопані криниці...

СЕЛО Зоря Саратського району на нашому шляху виявилося наймолодшим. Засноване в 1831 році, раніше називалося Камчиком. Фонд Зорянської бібліотеки-філії № 9 нараховує близько 13 тисяч книг. Приміщення посилено ремонтується, укріплюється дах будівлі і внутрішні зали. Бібліотекарі гордяться, що після того, як зал оснастили чотирма комп’ютерами, поряд закрився приватний дорогий інтернет-клуб (дітлахи часто просаджували в ньому гроші батьків). «Там завжди засиджувалися школярі замість того, аби йти на навчання. До нас вони теж приходять прогулювати уроки, але ми це контролюємо: взяли розклади всіх учнів і прогулів поменшало», — кажуть у книгозбірні.

Бібліотекарі допомогли своїй постійній читачці Марії Георгіївні Івановій налагодити власний бізнес. Жінка понад 45 років займалася виноградарством. Вирішивши на пенсії податися у бджільництво, зрозуміла, що без кваліфікованої допомоги не обійтися. «Прийшла до дівчат у бібліотеку, вони підібрали мені необхідну літературу, дещо в Інтернеті знайшли, і справи налагодилися», — розповіла нам Марія Георгіївна. Зараз жінка планує знайти через Інтернет оптових покупців на мед та саджанці винограду.

ПОВЕРТАЛИСЯ до Одеси переповнені враженнями.

Ніколи не думала, що Інтернет так вплине на прогрес у селах. За інформацією координатора нашої поїздки Дар’ї Стулової, до кінця нинішнього року понад 1900 публічних бібліотек України буде обладнано комп’ютерами з доступом до світової мережі. До комплектів техніки також увійдуть сканери, принтери, веб-камери і навушники. Фахівці бібліотек, які долучаться до програми, пройдуть навчання у галузі новітніх технологій та сучасних інформаційних послуг на базі 25 тренінгових центрів, що функціонують у кожній області та АР Криму.

Іванна ДЕРЕВ’ЯНКО.