Економіка Росії: факти — річ уперта

Оскільки для України вкрай важливо не помилитися у своєму геополітичному виборі, то слід дуже і дуже уважно вивчати економічні перспективи своїх потенційних стратегічних партнерів як на східному, так і на західному напрямках.

Зрозуміло, що це насамперед стосується Ро­сійської Федерації. Адже вона, з одного боку, зосередилася на економічній реінтеграції України, а з іншого — невпинно втрачає як свою економічну привабливість в очах інших країн, так і відповідні можливості з реалізації своїх геополітичних цілей.

Так, з початку цього року спостерігається стійка тенденція до погіршення економічного стану Росії. За даними державних статистичних органів РФ, що розміщені у засобах масової інформації, у першому півріччі 2013-го темпи економічного розвитку країни суттєво впали (більш ніж у 2,5 раза) і склали лише 1,7% (в першому кварталі цього року — 1,6%; в другому — 1,2%). Для порівняння: торік цей показник був зафіксований на рівні 4,5%. При цьому протягом перших шести місяців 2013 року спосте­рігався спад в усіх базових галузях російської економіки, в тому числі: в обробній промисловості — до 1,3% (у минулому році даний показник становив 6,2%); у будівельному комплексі — до 0,4% (2,6%); в сільському господарстві — до 1,6% (3,1%); у транспорті та зв’язку — до 0,6% (1,4%). Водночас знизилися обсяги виробництва електроенергії, газу та води — на 2,4%.

Все це призвело до падіння прибутків російських підприємств, зокрема в обробній промисловості — на 37,8%, будівельному секторі — на 61,5%, на залізничному транспорті — на 65%. Ще серйозніші проблеми виникли у ВАТ «Газпром» — його доходи скоротилися більш ніж утричі. Причина — вимушене зниження ціни на газ для країн Європейського Союзу під тиском європейських енергетичних компаній, а також суттєве скорочення (на 40%) обсягів закупівлі газу Україною.

Певне ж зростання економіки Росії відбулося фактично лише за рахунок спекулятивних та торговельно-посередницьких видів діяльності, а також приватизації бюджетної сфери, що, звісно, жодним чином не стосується реального виробничого сектору країни. У підсумку — знизилися доходи федерального та місцевого бюджетів РФ, а внаслідок залучення додаткових іноземних кредитів збільшився її зовнішній борг. Так, з початку поточного року сукупний обсяг зовнішніх запозичень РФ зріс із 541 до 700 млрд дол. США, що на 40% перевищує золотовалютні резерви Російської Федерації (близько 514 млрд дол. США). А щодо заявленого профіциту державного бюджету РФ в січні—червні поточного року, то він забезпечений не зміцненням російської економіки, а її недофінансуванням. Так, видаткова частина річного бюджету була виконана лише на 44% від запланованого обсягу, в тому числі: національна економіка профінансована на 34%, житлово-комунальне господарство — на 40%, соціальна політика — на 45%, паливно-енергетичний комплекс — на 38%, шляхове господарство — на 27%, транспорт — на 23%.

Погіршення економічної ситуації в Російській Федерації загострює її соціальні проблеми. За підсумками першого кварталу 2013 року, темпи зростання споживчих цін у Росії становили понад 7%, що вдвічі перевищує такий показник за аналогічний період у минулому році. Фактично, це означає невиконання урядових планів щодо збереження інфляції на рівні 5,5%, як це передбачено державним бюджетом Росії.

Збільшення цін на товари першої необхідності в Росії в 2—2,5 раза перевищує офіційний рівень інфляції. Зокрема, протягом першого півріччя поточного року хліб у російських крамницях подорожчав на 15,7%, макаронні вироби — на 11,8%, алкогольні напої — на 18%, а плодоовочева продукція — на 15,2%.

Стрімко підвищилася вартість і основних видів послуг, а саме: утримання та ремонт житла — на 8,1%, вивезення сміття — на 9,6%, комунальні послуги — на 10,7%, гаряче водопостачання — на 12,7%, опалення — на 10,9%, газопостачання — на 14,2%, медичні послуги — на 7,9%, послуги пасажирського транспорту — на 9,9%, освіта — на 10,5%, послуги установ культури — на 9,2%, побутові послуги — на 7,9%.

Зрозуміло, що наслідком таких процесів став «стрибок бідності» у прошарках російського населення. Якщо порівнювати перші півріччя 2012-го і поточного років, то за цей період на 500 тис. зросла кількість російських громадян, у яких доходи нижчі за прожитковий мінімум, і становить 19,6 млн осіб. При цьому, з урахуванням інфляції, за період 2010—2013 років в Росії прожитковий мінімум у реальному вимірі знизився на 15,5%.

Не може не привернути до себе увагу невідповідність стану російської економіки у сприятливій для Росії ситуації на світовому нафтовому ринку, коли склалися позитивні умови для її розвитку. Зокрема, мається на увазі збереження відносно високих цін на нафту марки Urals — в середньому 106,5 дол. США за барель. Та російська економіка цим не скористалася, якщо не зважати на зростання внутрішніх цін на бензин — на 8%.

Ці всі процеси зумовлені як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками, основними з яких стали неефективне управління російського уряду економікою країни (в т. ч. зростання бюрократизму та корупції), зниження інвестиційної привабливості ро­сійської економіки (через надмірне втручання держави в економічні процеси), масовий відтік капіталів з РФ (протягом першого півріччя цього року з Росії було виведено 38,4 млрд дол. США), а також падіння зовнішнього попиту на російські товари.

По суті, все це і пояснює активізацію заходів Російської Федерації із залучення України до Митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану, що дасть змогу росіянам розширити свою присутність на українському ринку та певним чином зменшити цим свої економічні негаразди. Необхідно також зауважити, що цей процес залучення та пов’язані з ним резонансні події у політичній, економічній та інформаційній сферах використовуються Росією для відвертання уваги російських громадян від власних економічних проблем.

Також необхідно зазначити, що повністю замовчуються економічні проблеми Росії, які призводять фактично до стагнації діяльності Митного союзу, негативно впливаючи на економіку партнерів Ро­сійської Федерації. Так, за підсумками першого півріччя 2013 року, обсяги взаємної торгівлі між країнами—учасницями Митного союзу, порівняно з аналогічним періодом 2012-го, скоротилися на 6,4%. Зокрема, обсяги двосторонньої торгівлі між Росією та Білоруссю впали на 14%, а між Білоруссю та Казахстаном — на 9,6%.

Водночас загострилися економічні проблеми і Білорусі. Протягом першого кварталу поточного року приріст ВВП становив 1,4% (за аналогічний період минулого року зріс на 3,2%), а обсяги промислового виробництва, порівняно з цим же періодом 2012-го, зменшилися на 4,2% (торік цей показник зріс на 10,9%). Скоротилися й обсяги експорту білоруських товарів — на 22,1% та імпорту — на 8,4%. Відповідно, як і в Росії, впав соціальний рівень життя білоруського населення. Протягом перших шести місяців 2013 року рівень інфляції в Білорусі зріс на 7%, а кількість непрацюючих збільшилась щонайменше на 50 тис. осіб.

Така ж ситуація спостерігається і в Казахстані. Зокрема, у період з січня по червень нинішнього року експорт сировинних товарів та металів із Казахстану впав на 23,2%.

З огляду на зазначені показники, ефективність роботи Митного союзу та, загалом, перспектива співпраці керівництва Білорусі і Казахстану з Росією досить сумнівна. За заявою президента Білорусі О. Лукашенка на прес-конференції 16 серпня ц.р., Митний союз не функціонує, а Росія не виконує тих обіцянок, які вона надала під час запровадження цього проекту. На його думку, уряд Російської Федерації взагалі розпорядився не допускати білоруські товари на російський ринок.

Президент Казахстану Н. Назарбаєв якось не виключив можливості виходу його країни з Митного союзу, особливо коли її членство в організації за­грожуватиме казахстанським інтересам. Своєрідним демаршем Казахстану можна розглядати відмову його керівництва приєднатися до російської заборони на ввезення кондитерської продукції україн­ської компанії Roshen. За рахунок цього Казахстан запобіг спробам росіян взяти під контроль відпо­відний сегмент казахстанського ринку.

Виходячи з цих обставин, Білорусь та Казахстан активно шукають альтернативу російським інтеграційним проектам на пострадянському просторі. І одним із найбільш перспективних напрямів вважається співпраця з Європейським Союзом, який демонструє зовсім іншу, відмінну від російської динаміку розвитку.

Так, з початком цього року Європейський Союз поступово виходить зі стану затяжної рецесії, яка виникла через світову фінансово-економічну кризу. Зокрема, у другому кварталі поточного року сумарний ВВП країн—членів ЄС, порівняно з першим кварталом ц.р., зріс на 0,3% (за підсумками 2012-го ВВП країн—членів ЄС впав на 0,3%). За оцінками європейських експертів, така тенденція дає змогу сподіватися на зростання ВВП Європейського Союзу за підсумками 2013 року щонайменше на 0,5%.

Крім того, важливим досягненням ЄС стало зниження його енергетичної залежності від Росії завдяки цілеспрямованим зусиллям керівництва Європейського Союзу, яке об’єднало європейські енергетичні ринки, забезпечило доступ до альтернативних джерел енергоносіїв, а також застосовує новітні енергозберігаючі технології.

А це надало керівництву ЄС та окремим країнам—членам Європейського Союзу значно більших можливостей у проведенні своєї політики щодо Ро­сійської Федерації та на пострадянському просторі. Зокрема, свідченням цього стала безпосередня підтримка Європейським Союзом позиції України в її протистоянні з Росією в питаннях євроінтеграції.

Зі свого боку Росія фактично втратила можливість впливу на ЄС із застосуванням енергетичного чинника, як це відбувалося під час «газових війн» Москви проти України та Європейського Союзу взимку 2005—2006 та 2008—2009 років. З одного боку — через втрату Росією своїх позицій на європейському енергетичному ринку, а з іншого — через збільшення залежності Росії від торговельно-економічної співпраці з Європейським Союзом (як основним партнером РФ у цій галузі), що набуває особливого значення для Москви через загострення проблем у російській економіці.

Загалом ситуація, що склалася, ще раз підтверджує вірність обраного курсу України на зближення з ЄС з кінцевою метою інтеграції нашої держави до Європейського Союзу. І тут важко переоцінити значущість підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом під час листопадового саміту Східного партнерства ЄС у Вільнюсі. Адже це є найважливішою справою України на сучасному етапі її історичного розвитку.

Аналітичний центр геополітичних досліджень «Борисфен Інтел» (http://bintel.com.ua/uk).