Рік з Одесою-мамою

Першим пунктом нашого маршруту стало, звичайно ж, місце моєї роботи — школа. Коли увійшла до будинку на Олександрівському проспекті, 6, який є резиденцією Одеського відділення Союзу поляків в Україні ім. Адама Міцкевича, подумала: «Моє королівство — чудове!» Дуже багато місця: два класи, бібліотека-викладацька, гардероб з краківськими народними костюмами нашого полонійного хору «Польські квяти», концертний зал, кабінет малювання, кухня і туалетна кімната. Найбільше враження на мене справило оснащення бібліотеки й підручники для ви­вчення польської мови як іноземної — найновіші видання, що включають усі рівні знання, комп’ютер, проектор, принтер та інше. Все, що необхідно для навчання за найновішими методиками! Відчула таку гордість за Польщу! І найбільша подяка тим, хто допомагає і фінансує це все: сенату Республіки Польщі, міністерству закордонних справ, організації «Вспульнота польска», фундаціям «Допомога полякам на Сході» та «Семпер Полонія», приватним спонсорам з Польщі.

Добре, що приїхала в Одесу на кілька днів раніше, перед початком роботи. Це дозволило мені трохи дізнатися про місто — приєдналася до групи польських туристів, яким проводила екскурсію член союзу, пані Стелла Михайлова. Робила вона це так цікаво, що я почала розуміти, в якому чудовому місті перебуваю. Тоді ж ви­рішила, що не підведу моїх роботодавців у Варшаві, моє керівництво в Одесі, моїх майбутніх учнів і, насамперед, саму себе — зроблю все, щоб гідно і якомога краще працювати і представляти Батьківщину.

За допомогою членів союзу зняла квартиру. Але ніколи не забуду, що перші кілька днів моєю адресою в Одесі був гостинний дім пана Залуцького. В першу неділю після приїзду була в костелі святого Петра на польській службі. В Одесі можна почуватися як вдома: парафіяльний хор співає по-польськи, багато священиків і сестер приїхали з Польщі. Крім того, католики можуть ходити ще й на службу в римо-католицький костел Успіння Пресвятої Богородиці Діви Марії на вулиці Катериненській.

Якщо вже говоримо про польські сліди в Одесі, необхідно згадати Адама Міцкевича, який жив у цьому місті. Так, це покровитель нашого союзу поляків. А для мене в моїй викладацькій кар’єрі — хтось справді винятковий. 16 лютого проходила Одеська обласна олімпіада з польської мови і літератури. І я сиджу в комісії. Історія повторюється! Одинадцять років тому брала участь в олімпіаді в Гданську, в тамтешньому університеті, потім була фіналісткою олімпіади у Варшаві — ах! Не писала вступних іспитів з польської мови, могла вільно вступати в будь-який університет. Але саме на польському етапі я аналізувала... одеські сонети Міцкевича! А зараз я в Одесі, «в гостях» у Міцкевича — це неймовірно. Ніби знак долі? Він мене привів сюди — олімпіада була прекрасним початком моєї професійної кар’єри. Повторюю шлях його зіслання — Крим, Одеса... В 2009—2010 роках працювала викладачем польської мови у Сімферополі в Криму, а в 2012-у—2013-у працюю у Союзі поляків ім. Адама Міцкевича в Одесі, де викладаю рідну польську мову.

Школа, що існує при Союзі поляків, працює як суботня, але насправді заняття проходять щодня по обіді, включаючи суботу. У 2012/2013 навчальному році проводила заняття на різних рівнях знання — було шість початкових груп, три середні та одна просунута. У кожній групі — 12—15 осіб, що в сумі дає майже 150 учнів. Втім, зацікавленість вивченням польської мови в Одесі настільки велика, що союзові допомагала місцева вчителька польської мови Світлана Зайцева-Великодня, яка працювала як волонтер. Інтерес до Польщі, мови та культури тут такий великий, що люди, попри те, що набір у мовні групи завершився, продовжують приходити, запитувати, просити, щоб їх зарахували. Польську мову хочуть вивчати одесити не тільки з польським корінням, але й українці та росіяни.

Рік, проведений в Одесі, рік ви­кладацької роботи — найпрекрас­ніша інтелектуальна пригода! Як це чудово спостерігати серед подібних сірих шкільних днів прогрес учнів, їх радість і посмішки по закінченню лекції, прохання про додаткове домашнє завдання. Це був дуже працьовитий рік. Але сама б я не досягла багато чого. У мене були прекрасні колеги по роботі: місцева вчителька, члени Союзу поляків в Україні. Неоціненною допомогою і підтримкою завжди було генеральне консульство РП в Одесі, співробітники якого віддають своїй роботі всі сили. А як багато я навчилася в Одесі! Люди були для мене натхненням для створення нових, ще кращих, ефективніших лекцій, для них удосконалила свою лекторську майстерність. Уперше проводила великі заходи, як-от вечір святого Андрія для 50 осіб, уперше була конферансьє на концерті з нагоди річниці «3 Травня»... Для себе знайшла нове хобі — ви­вчення української мови!

Так багато разів відчувала своє польське походження і могла пишатися тим, що я полька, викладач рідної мови: в день, коли було відкриття пам’ятної дошки засновника села Северинівка, відважного поляка Северина Потоцького; під час чудового патріотичного концерту з нагоди Дня Незалежності; під час спільного співу колядок; під час олімпіади польської мови і літератури; під час концерту з нагоди Конституції «3 Травня»; під час 10-ї річниці відкриття генерального консульства РП в Одесі; під час Польських днів в Одесі. А також завжди, коли мій наступний учень з гордістю повідомляв, що отримав «карту поляка». Дуже приємно брати участь у таких подіях і їх спільно створювати.

В Одесі не можна нудьгувати! Звичайно, привела мене сюди робота, але у вільний час це місто пропонує безліч розваг у будь-яку пору року. Влітку і ранньої осені — пляжі, а ввечері — вихід у місто. Цілий рік можна ходити на прогулянки в одні й ті ж місця і завжди можна знайти щось нове. Навіть коли йде дощ або холодно, можна поліпшити собі настрій походом за покупками — магазини, ринки, торгові центри пропонують усе! Репертуари Оперного театру, Театру музичної комедії, Драматичного театру, Філармонії справді приголомшують. Не вистачить вечорів, щоб сходити на все, що цікавить! А ще — дельфінарій, цирк, Фестиваль польського кіно, кафе, ресторани... Родина і знайомі з Польщі запитували, чи не сумую я за домом, за Польщею. Так, звісно, туга була, але «дух місця» компенсував усе. А якщо по-справжньому на людину нападає ностальгія — досить піти на Приморський бульвар, і там поруч з Міською думою (Стара біржа) стоїть табличка з містами-побратимами Одеси (на знімку). Є і Гданськ — 1222 км. Досить поглянути на це написане по-польськи, дороге слово — і повертається посмішка.

Приїжджий турист добре почувається на новому місці, якщо сподобається йому місто і люди, які в ньому живуть. В Одеси є ця магічна атмосфера, є унікальні чари і чарівність. І я це знайшла — у різних куточках міста, міському фольклорі, піснях, жартах, мові, людях. Най­більше відчула це під час відвідування Літературного музею. В одному із залів на стіні видніється великий напис — рядки Пушкіна, за яким і я тепер можу повторити: I ja mieszkaіam wtedy w Odessie (Я жив тоді в Одесі...)

Так важко назвати улюблене місце в Одесі! Можна подумки пройтися цими красивими вулицями, пляжами і куточками. Але місто також висловило мені свою симпатію — воно мене полюбило, і люди мене полюбили. І для мене Одеса стала Одесою-мамою. Знаю, що після відпустки в Польщі вона на мене чекає... Сподіваюся, що ще не вичерпала всього ліміту щастя...

...З Одеси потрібно виїжджати поїздом. Слід добре запам’ятати слова і мелодію одеського гімну, виконаного Леонідом Утьосовим. Навіщо? Щоб швидше повернутися в улюблену Одесу-маму біля берегів Чорного моря...

Йоанна САМП.

Гдиня (Польща) — Одеса (Україна).