Володимир Ілліч НЕВМИТИЙ

Володимир Невмитий — автор книжок «Tabula rasa», «Озонна зона», «Найясніше між усіма сонцями сонце», «Втіхи на воді», редактор збірників «Радіо і... решта життя», «При­йшов сказати», першого видання українською мовою повісті Костянтина Паустовського «Чорне море»... Лауреат премій імені Памви Беринди, Міжнародної асоціації працівників культури і мистецтв імені Валентина Михайлюка, фестивалів «Калинові острови», «Україна — єдина», «Українська мова — мова єднання», «Перемогли разом», професійних конкурсів «Золоте перо» та «Твої імена, Одесо».

Найближчі друзі, колеги, громадські діячі й політики національного та регіонального рівнів запам’ятають Володимира Ілліча Невмитого як завжди усміхнену, добру і порядну людину, яка завжди поспішала на допомогу іншим. Честь професії для нього була фарватером у житті.

Колектив Одеської обласної державної телерадіокомпанії висловлює співчуття родині й усім, хто любив нашого незабутнього директора.

Здавалося б, нема в нинішній нашій журналістиці загалом, а особливо — в радіожурналістиці, сфери, в якій Володимир Ілліч Невмитий не залишив би доброї і славної пам’яті про себе. Кореспондент Українського радіо та керівник його одеського бюро, заступник генерального директора Одеської облтелерадіокомпанії — голова обласного радіо; член редакційної колегії спе­ціалізованого фахового журналу «Журналіст України». Його обирали членом правління Національної спілки журналістів України та заступником голови правління Одеської регіональної організації НСЖУ. Один з ініціаторів зародження і подальшого становлення нині солідного й авторитетного загальнонаціонального конкурсу «Українська мова — мова єднання», він стояв біля витоків створення Причорноморської академії мовних технологій та комунікацій етносів.

Багато з тих, хто прийшов у журналістику і підкорив її висоти, з повною підставою і вдячністю вважали і вважають Володимира Ілліча своїм учителем і наставником. А ті, хто вмів і вміє цінувати слово як діамант прози і поезії, з незмінним інтересом чекали нових його, Невмитого, оповідань, віршів і виходу його нової книги «П’ятдесят п’ята пора року», в передмові до якої сказано: «Усе що вимиває річка Часу не щезає а постає калиновими острівцями П’ятдесят п’ятої пори року в електронному кошику Андромеди».

Як боляче, прикро, гірко і несправедливо те, що сьогодні, згадуючи про все це, доводиться говорити в минулому часі...

Важка хвороба не розбирає, кого вона косить.

Журналістові Володимиру Іллічу Невмитому не було ще й шістдесяти. І він не думав ні про пенсію, ні про ювілей. Він думав про справу свого життя. А життя виявилося таким коротким.

І все ж...

Залишилися ми — його колеги та друзі. Так, біль втрати, гіркота непоправної втрати ятрить душу, ранить серце — це правда, і нікуди від цього не дітися. Але залишилися його передачі — і тому голос Володимира Невмитого ще прозвучить в ефірі. Залишилися його справи — і тому ім’я його ще не раз будуть називати з щирим теплом.

Світла, чиста й вічна пам’ять журналісту, поету, другові.

Від імені журналістів України та Одещини Національна спілка журналістів України ви­словлює щирі співчуття родині, рідним і близьким нашого колеги і друга.

Йому виповнилось допіру лише 59 — лічені дні…

«… зозуля / затята й така прискіплива / лічить літа невпинно / з досвітку і до смерку».

Ох, та й не треба ж було її слухать, Володечку, не треба ж було й рахувать. Ще стільки могло би вродитися і таких, і кращих, і різних метафор та образів, і думок, і книжок…

Поети не покидають нас. Вони цілковито не можуть собі цього дозволити — бо як же без них житиме світ, «бо хто ж вам розкаже / про враження саду / і душу розкуту / замружену руту / і хто ж одрізнить вам / сльозину в дощі…»

Ці рядки присвятив поетові і другу Василеві Сагайдаку, й то була нікому не обіцяна обіцянка — лиш самому собі та перед пам’яттю товариша обов’язок — видати ту посмертну його книжку. І він зробив те, що сьогодні, у наш не просвітлений книгами час, потребує зусиль.

Таким був у всьому. Його присутність у цьому житті обов’язково мала бути виправдана його власним життям. Прийшовши керівником на обласне радіо в Одесі, він своєю національною поставою, особистим прикладом, непоступливою вимогливістю до слова, своєю фаховістю, і честю, і чесністю журналістською — велика сьогодні рідкість! — поступово зробив його справді українським у цій інтернаціональній ступі. Вже не один рік ми слухаємо це ще наше державне радіо, знаємо його молоді голоси та радіємо їх творчому мужнінню, чуючи в цьому барви і його таланту. А його власних репортажів, що завше були на вістрі часу та вмикали заіржавілі механізми думання українців, більш не почуємо…

А поза тим, чи попереду всього — бо це таки сутність, а може, й разом з усім іншим — поет. Майстер Слова, що творив свій власний неповторний світ, маючи це уміння од Бога. Бо «так мало статись», що колись прокинувся у його душі поет, аби щоразу відкривати нам очі на світ, на незнане в собі самих. І в ньому — так само.

Так мало статись…  Це сказав колись, мовби напророчивши собі самому. Поети мають дар прозірливості. Це неймовірно важко. Чи не тому так раптово спиняється часто у своїм рахунку зозуля? «Все починаєм буцімто ще раз / але без декого з нас…» Обіцяючи пам’ятати — там, де «до раю вхід квітками замело», не забуваймо так само важливого: берегти один одного.

Одеська організація
Національної спілки письменників України.

Перш ніж зродитися книжками, багато віршів Володимира Невмитого лягали на шпальти «Чорноморських новин». «Tabula rasa», «Озонна зона», «Втіхи на воді»... Читачі нашої газети, серед яких є справжні поціновувачі поетичного слова, одними з перших насолоджувалися взірцями глибоко-філософської і високо-естетичної лірики Володимира Ілліча, Володі…

От і зовсім недавно, 11 липня, «ЧН» надрукували добірку нових віршів Володимира Невмитого — із циклу «У криниці серця». Тринадцять поезій, об’єднаних назвою «я правкраїнський явір», — як тринадцять сповідей Поета перед Богом, перед світом-людьми, перед собою. Кожен рядок — немов прощання…

Володя мужньо боровся з підступною і невблаганною хворобою.

Він покинув цей світ «в / сорочці / із туману». Покинув людиною правдивою і праведною.

Земля тобі, друже, пухом нехай буде. Скорбота від непоправної втрати назавжди залишиться шрамом на серцях усіх, хто тебе знав, а пам’ять про тебе буде вічною.

Колектив «Чорноморських новин» глибоко сумує з приводу передчасної смерті Володимира Невмитого і висловлює щирі співчуття його осиротілій родині, всій громаді нашого вкраїнського краю, який втратив вірного сина.

минулі дні на сни перетворились
а виповнивши підсвідомість вщерть
розпорошили пружну свою силу
на куцу відстань підпустили смерть

у склянці чай з бурштину обліпихи
і обмаль часу
на один політ
заледве в досвіт
                         соловейки втихли
зозуля долічила кілька літ

(Володимир Невмитий. «Чорноморські новини». 11 липня 2013 р.)

Друзі поета.