Як докричатися з Кричунового?

Що ж сталося? Виявляється, «пристаралася» райдержадміністрація. 11 квітня 2005 року її тодішній голова Анатолій Павлович Островський підписав розпорядження про надання двох ставків (65,1 га) в довго­строкову оренду на 49 років одеситу Петру Леонтійовичу Колеснику.

За які заслуги така щедрість? За звичайнісінькі. З’ясувалося, що цей чоловік — колишній водій голови апеляційного суду Анатолія Васильовича Луняченка. Тож не дивно, що 11 квітням датоване не лише розпорядження, а й договір оренди, клопотання перед інститутом землеустрою. Словом, все готовеньке на блюдці.

Минув час. Аж 13 жовтня 2006 року (з квітня я вже була головою) Островський приїхав до нас на сесію й почав «умовляти» депутатів затвердити проектну документацію на земельну ділянку водного фонду. Актив з цим не погодився. Однак через рік П. Л. Колесников при­йшов у сільську раду з таким договором і зажадав, щоб я поставила свій підпис під договором оренди земельної ділянки водного фонду, розташованої в межах населеного пункту на території Кричунівської сільської ради.

У «договорі» стояла дата про рішення сесії від 27 січня 2005 року. Але ж я знаю, що такої сесії не було (тепер це засвідчено навіть прокуратурою). То як могла підписати липовий документ? Таким чином одеський орендар сільрадівського благословення не отримав. Через рік він помер (2008-й), а за ставки взявся онук Сергій Вікторович Шудря разом зі своїм дядьком — також Сергієм. Хазяйнували вже солідно, в рамках створеного ТОВ КП-ЛТД.

Це одна сюжетна лінія. Є ще і друга. Територіальна громада була категорично проти таких орендарів. І на сході громади, і на зборах пайовиків ухвалили: передати майнові паї, на які колишнім колгоспникам Кричунового й Адамівки були свого часу поділені млин, гараж і лазня, гідрологічні споруди-ставки тощо, місцевому комунальному підприємству «Світоч-К». Окремо вирішили заборонити сільраді укла­дати договори оренди на водні об’єкти.

На ще одне грубе порушення вказали фахівці Рахункової палати. Вони виявили, що орендна плата за користування земельною ділянкою водного фонду не сплачується, відтак райдержадміністрація скасувала своє рішення від 11 квітня 2005 року, коли тільки починалася «любов» з міським орендарем (розпорядження № 114/АД-210 від 4 березня 2010 р.). Проте молоді послідовники старого Колесника аніскілечки не злякалися. Якщо дідусь вносив до сільського бю­джету хоч якусь орендну плату, то онук з дядьком, починаючи з 2008-го і по нині, навіть наміру не мали це робити.

Щоб відкараскатися від обов’язкових платежів, вони зуміли зробити для себе охоронну грамоту під назвою «Режим СТРГ». Що воно таке? Це документ, який звільняє від плати за користування великими водоймами (ріки, озера), але не маленькими ставками. Однак нашим варягам той документ допомагає, в результаті чого громада, маючи на своїй території водні об’єк­ти, не отримує до місцевого бюджету ні копієчки. Орендарі з успіхом розводять рибу, продають її, наповнюючи власні кишені, нікого не підпускаючи до берегів, тож місцевий люд на свій ставок дивиться хіба здалеку.

І нарешті, ще одна сюжетна лінія. Не маючи на руках правовстановчих документів на користування земельною ділянкою водного фонду площею 68,5 га, одразу ж по смерті П. Л. Колесника його вдова звернулася в райсуд із заявою про накладення арешту на цю ділянку. На яких підставах було це зроблено — загадка. Ми про це не знали. Зате добре знала суддя Тетяна Дермакука, яка впродовж 2,8 року відповідну ухвалу тримала «під сукном».

Програвши всі суди районного й обласного рівнів (чому місцеві служителі Феміди були на боці наших опонентів можемо здогадуватися), Кричунівська сільська рада однак виграла справу і у Вищому адміністративному, і у Вищому господарському судах. Але громаді від того не легше, бо все залишається так, як і було. Щоб до­кричатися з Кричунового, знайти хоч якусь правду, я звертаюся у всі правоохоронні органи. Та вони розбираються не з тими, хто наживається на громадському добрі, а зі мною. Вже було одинадцять перевірок, навіть на предмет корупції. Звісно, нічого проти мене вона й на нігтик знайти не можуть. Як кажуть, не їла душа часнику, то й смердіти не буде.

Втім, справа не стільки у моїй чесності, а в тому, що ніхто не хоче боротися з безчесними особами, відділяти грішне від праведного, покласти край фактично обкраданню сільської громади. Мабуть, не повірите, але я є членом Партії регіонів. Прийшли, сказали: мусиш бути, тепер все повернеться по-іншому. Наївна моя душа й розтанула. Тепер читайте все, що розповіла, й кумекайте, наскільки воно стало «по-іншому».

Світлана МАСЛОВА,
сільський голова с. Кричунового.
Любашівський район.