Переглядів: 2360

Яке майбутнє українського села?

Впродовж існування та розвитку української держави село завжди відігравало визначну роль, адже так історично склалося, що українці вели осілий спосіб життя, який полягав в обробітку землі та веденні домашнього господарства. Українське село повсякчас було колискою культури, джерелом харчів для міських жителів та основною сировинною базою для багатьох галузей національного господарства. В різні часи воно переживало різну долю, часто і трагічну (часи колективізації та голодомору), а процеси урбанізації, які стосуються світу в цілому, вимивали найкращі кадри з сільської місцевості, як у радянські часи, так і зараз.

Ми вирішили проаналізувати ситуацію зі станом українського села за критеріями кількості сіл та чисельністю сільського населення, яка спостерігається впродовж останніх 20 років, адже з постійною втратою позицій українського села наша держава втрачає своє автентичне обличчя в культурному сенсі та ставить себе в скрутне становище перед продовольчою кризою, що насувається.

Щороку з мапи України зникає кілька десятків сіл, а чисельність сільського населення скорочується високими темпами, причому для українського села характерне явище «старіння» — молоді мешканці сільської місцевості часто залишають свої домівки в пошуках кращої долі у містах. Загалом за роки незалежності, за даними Держкомстату, Україна втратила 475 сіл, а нових було створено 71. Причинами зникнення сіл та зменшення чисельності сільського населення є демографічна криза, урбанізація та старіння нації. Перспективні сільські мешканці переїжджають у міста через безперспективність сільської глибинки — відсутність роботи, розвалена соціальна інфраструктура (не працюють лікарні, школи, клуби), не дають змоги створити належні умови для організації життя на селі для молоді.

Зазначимо, що процес зникнення сіл супроводжується не тільки фізичним вимиранням їхніх мешканців чи зміною місця проживання, а й укрупненням сільських населених пунктів, здебільшого поглинанням містами сільських поселень, які розташовані поблизу міст, наприклад шляхом об’єднання з іншими населеними пунктами чи включення їх у межі міст і селищ міського типу найбільше сіл зникло на Львівщині — 47 та на Харківщині — 33.

Дані зі зникненням сільських населених пунктів безпосередньо пов’язані також з їхньою кількістю у тій чи іншій областях. Так, станом на 1 січня 2013-го найбільше сільських населених пунктів зареєстровано саме на Львівщині (1850), Полтавщині (1810), Харківщині (1679), Житомирщині (1613), Чернігівщині (1481) тощо, а найменше — в Чернівецькій (398), Закарпатській (579) та Херсонській (658) областях. Що стосується відносних показників зменшення числа сіл, то лідером за даним критерієм є також Київська, Харківська та Полтавська області з показниками (-6,56%), (-3,56%) та (-2,79%) відповідно. У Тернопільській області відносний приріст числа сільських поселень порівняно з 1991 роком склав +3,54%. Значна частина зниклих сіл у Київській області — це результат катастрофи на Чорнобильській АЕС.

Найбільша кількість сіл зникла в таких історико-етнографічних регіонах України, як Слобожанщина (частина Полтавської, Харківська область), Середня Наддніпрянщина (Київська область, частини Житомирської, Полтавської та Чернігівської) та Чернігово-Сіверщина (частина Чернігівської та Сумської областей). Також значна кількість сіл зникла в історико-етнографічному регіоні Запоріжжя, до складу якого входить сучасна Дніпропетровська область, частини Кірово­градської та Запорізької. Щодо ново­утворених сіл, то найбільше їх з’явилося на Галичині — сучасна територія Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей.

Критерієм для оцінки перспектив українського села за демографічними показниками є не тільки динаміка чисельності сільських населених пунктів, а й зміни кількості населення, що в них проживає. Для повнішої оцінки розглянемо таблицю, яка відображає природний та механічний рух населення з 2004 року по сьогодні (див. табл. 2).

З цієї таблиці добре видно, що в усіх областях, окрім Закарпатської та м. Севастополя, з 2004-го по 2013 рік відбулося зменшення чисельності сільського населення. Загальний показник по Україні становить 1 млн 302 тис. осіб, відносний показник — 91,59% станом на 2013 рік порівняно з 2004 роком, тобто чисельність населення за розрахунковий період зменшилася на 8,41%.

Лідером за темпами зменшення чисельності сільського населення є Черні­гівська область з показником 99 тис. осіб: населення, що мешкає в сільській місцевості цього регіону, за 8 років зменшилося більш ніж на 20% і на початок 2013-го становить 79,88% відносно  2004-го. Сусідка Чернігівщини — Сумщина — на другому місці за темпами скорочення з показником 83,83%, населення якої за абсолютним показником скоротилося на 70,9 тис. осіб. Щодо тенденцій скорочення, окрім областей, які продемонстрували приріст, змінити чітку тенденцію до зменшення, що характерна майже для всіх регіонів, вдалося лише Автономній Республіці Крим та Рівненській області, які за останні роки продемонстрували тенденцію до зростання чисельності сільських мешканців.

Розглянувши усі статистичні показники зміни кількості сільського населення за регіонами, розрахувавши відносні показники та виявивши тенденції, пере­йдемо до розгляду загальної динаміки зменшення чисельності сільського населення за 2004—2013 роки в Україні, яка відображена на наступній діаграмі.

З цієї діаграми можна зробити чіткий висновок, що зменшення сільського населення не можна обґрунтувати лише міграцією сільських жителів з села в місто, адже в містах України також спостерігався спад кількості населення: за розрахунковий період, з 2004-го по 2013-й, число міських мешканців по країні загалом зменшилося з 32 млн 146 тис. до 31 млн 179 тис., тобто на 967 тис. осіб. Всього скорочення чисельності громадян України за останні 8 років сягнуло 2 млн 69 тис. осіб.

Виходячи зі стрімких темпів скорочення сільського населення та чисельності сільських населених пунктів, які характерні для переважної більшості областей, можна зробити очевидний висновок про зменшення ролі села в Україні, а заглибившись в структуру міграційних потоків з села в місто, взагалі вимальовуються невтішні перспективи.

Зрозумілим є те, що без дієвої довгострокової державної програми підтримки села регресія за розглянутими критеріями лише поглиблюватиметься і декларація намірів політиків чи затверджених цільових державних програм з сучасним рівнем осмислення проблеми в жодному разі не панацея, адже загальна тенденція до регресії села, відображена у наведених даних, — цьому беззаперечне підтвердження. Сьогодні в нашій державі діє ціла низка місцевих та всеукраїнських програм з підтримки села, основна з яких — Комплексна програма підтримки розвитку українського села на період до 2015 року, прийнята у 2007-у. За своєю суттю проблеми на селі зводяться до трьох основних напрямків, серед яких:

економічні — низька підприємницька активність, важкий стан аграрного сектора та незначне розміщення виробничих об’єктів;

транспортна інфраструктура — поганий стан доріг та відсутність належних комунальних комунікацій;

соціальна інфраструктура — незадо­вільний стан або ж відсутність сільських клубів, навчальних закладів та фельдшерсько-акушерських пунктів.

На наш погляд, загальну деградацію села можливо змінити лише за допомогою підтримки аграрного сектору, особливо особистих селянських господарств, механізації сільського господарства, а головне — створення закритого циклу виробництва харчових продуктів, тобто уникнення зайвих посередницьких схем при русі харчової сировини від особистих селянських господарств до об’єктів переробки. Окрім того, вкрай гостро стоїть необхідність будівництва соціального житла для вузькопрофільних спе­ціалістів, безперешкодне виділення сільськими радами земельних ділянок під будівництво житла для працівників соціальної сфери, а також відновлення транспортної та розбудова комунальної інфраструктур.

Названі три основні напрямки вирішення проблеми українського села за умови їх вдалої реалізації, на наш погляд, зможуть стабілізувати регресійні процеси, а в перспективі й відновити українське село, що, своєю чергою, позитивно вплине на попередження продовольчої кризи, формування відповідального господаря на селі та збереження багатої культурної спадщини.

Назарій ПОЛІЩУК.
«Хвиля».
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net