Одеське відкриття подолянина Тишецького

Цей короткий екскурс в історію потрібний для того, щоб краще зрозуміти особливості живописної манери Тишецького, у якого поєдналися українська схильність до споглядальності та московська пейзажна школа, де так багато важить здатність до «вживання» в пейзаж. Особливо близькими, на мою думку, Валентину Тишецькому є такі майстри, як К.Коровін, С.Жуковський і Л.Туржанський. До речі, мистецтвознавці завжди проводили паралелі між південноросійською (одеською) школою і московською, яка була значно ближча одеситам, ніж петербурзька з її підвищеною увагою до рисунка і більш стриманим колоритом. Контакти між одеськими і вінницькими художниками особливо активними були наприкінці ХІХ — на початку ХХ століть. Одесити приїздили залізницею на пленер на Поділля, а вінничани брали активну участь у виставках Товариства південноросійських художників. Сьогодні ці традиції успішно розвивають корифей одеської школи Альбін Гавдзинський, а також представники молодшого покоління — Микола Овсійко, Олена Гавдзинська, Володимир Кабаченко, Сергій Лозовський, Петро Нагуляк та інші.

Маючи ґрунтовну академічну підготовку, Валентин Тишецький стрімко уві­йшов у художнє життя: з 1984 року розпочинає активну виставкову діяльність, а 1993-го був прийнятий у члени НСХУ. Сьогодні художник визнаний як в Україні, так і за її межами. На підтвердження сказаного можна згадати і виданий минулоріч та профінансований офіційними колами прекрасний каталог творів митця, презентований під час відкриття нинішньої виставки.

Творчість вінницького художника споріднена представникам південного імпресіоністичного пейзажу, перш за все, підвищеною увагою до світла, етюдним підходом, приматом живопису над рисунком і, при всій об’єктивності й реалі­стичності сюжету, намаганням привнести в твір суб’єктивізм автора шляхом передачі настрою, розкутістю темпераменту, використанням насиченої колористичної палітри та застосуванням індивідуальних технічних прийомів. Пейзажні твори майстра містять у собі живе, емоційне сприйняття традиційних мотивів українського села чи міських околиць, нероздільно пов’язаних із ландшафтом.

Свого часу мені довелося побувати в Будинку-музеї в Абрамцево у Підмосков’ї, інтер’єри якого прикрашають етюди А.Васнецова, В.Полєнова, В.Сєрова та інших відомих живописців. Вони вразили мене свіжістю, потужною енергетикою. Здавалося, що написані ці твори нещодавно. Подібне відчуття свіжості, бадьорості викликають також роботи Тишецького, у якого відчувається захоплення і благоговіння перед природою. Вони насичені в кольорі, контрастні й водночас означені м’якими валерами. Його живопис чуттєвий, роботи камерні. Це свого роду «етюдні» картини, і «картинні» етюди, у яких збережене перше враження художника. Пише Валентин Тишецький широко й рельєфно, але корпусність письма не руйнує поверхні полотна.

Унікальність цього пейзажиста, на мою думку, також у тому, що він однаково відчуває всі пори року, хоча й має свої уподобання. Його весняні пейзажі задумливі й мінорні або ж бадьорі та дзвінкі; осінні передають світлу радість, поетизують прощальну красу природи; мажорні та оптимістичні, повні мінливості ті, що написані у літній сезон. Але особливо притягують життєрадісні та просвітлені зимові пейзажі. Одна із робіт так і називається — «Улюблена пора» (2010). Здавалося б, узимку палітра обмежена у діапазоні, але на полотнах живописця ця пора року часом просто феєрична, хоча й може явитись нашому зору м’якою або похмурою: природа ніби принишкла, ось-ось готова вийти із тяжкого летаргічного сну («Зимовий пейзаж», 1999).

Чи не кращою за цілісністю, а також живописними якостями серед творів митця є робота під назвою «Рибацьке селище Маґуна» (2004), яку бачите на знімку; за багатством відтворення відтінків зеленого — «Літо подільське» (2004). Захоплює барвистою розкішшю твір «Осінь у дубових лісах Грабече» (2010), декоративними якостями — насичені та потужні в кольорі натюрморти «Французький бульвар» (2004) і «Троянди» (2012). Натюрморти живописця відображають колористичне багатство земної плоті. Здається, що художник прагне передати не лише матерію, а й асоціативно викликати у глядача відчуття смаку чи запахів, вносячи відповідне словосполучення в назву (як-от «Смак спецій»).

Крім пейзажного, митець любить також працювати в жанрах натюрморту, пейзажно-жанрової картини, займається художнім оформленням книг.

Валентин Тишецький у межах імпре­сіоністичної традиції розвиває глибоко індивідуальну творчість, тим самим збагачуючи реалістичну школу в умовах, коли подібні підходи вважаються не модними, навіть ретроградними. Це так важливо, адже достатньо в загальному ланцюжку випасти одній ланці, і традиції вікової школи можуть опинитися під загрозою.

Володимир КУДЛАЧ.