Мозаїчні паралелі

Виставка невелика. Але те, що там виставлене, дивує і захоплює. Це, перед­усім, православні ікони. Далеко не кожен художник здатен створити образ, який відповідав би і внутрішньому змісту зображуваного, і канонам іконопису. З цих ікон запитально дивляться на нас живі лики, але нам нема що їм відповісти, бо живемо в суспільстві, дуже далекому від християнської моральності та неписаних приписів людського співжиття. Кожна ікона, в якому б жанрі не була створена, є не лише сакральним твором, а й твором мистецтва. Тож можемо лишень поцінувати майстерність тих, котрі своєю любов’ю та працею створили ці образи. Бо й справді: щоби віддавати цьому свій час і мистецький талант, потрібно дуже любити.

Ці слова не випадково цитувалися на відкритті виставки. І стосувалися вони, передусім, творчості Олесі Хлівної. В роботах молодої художниці відзначають той внутрішній стан майстра, який, властиво, якраз і веде його рукою, творячи образ майже на рівні підсвідомості, хоч і за ескізом. А вже завчені канони самі вибудовують образ. Тому й мають ці ікони такий вплив і на людину побожну, й на глядача непідготовленого. Олеся Хлівна закінчила Одеське художнє училище ім. М. Б. Грекова. У неї, як мовилось на відкритті виставки, незаперечний малярський талант. Ще не було випадку, щоб на виставкомі її робота не отримала позитивну оцінку. А мозаїка — її захоплення. Саме творів Олесі стосуються слова: щоби цим займатися, це треба дуже любити. Вони були мовлені тими, хто пробував освоїти це мистецтво, але одразу й відмовився — з першого ж дня.

Втім, тут необхідне уточнення: хіба легкою є робота скульптора, графіка, живописця?.. Та ж певне, що ні. Мистець лише виконує волю Всевишнього, котрий нагородив його талантом, дав головне — любов до цієї справи. Олеся любить творчість — це її природний стан. Саме тому вона знаходить сили і встигає писати ще й картини, що, властиво, і є основною її творчою професією.

На виставці можна побачити і мозаїчні роботи світського характеру різноманітної тематики. Це, передусім, мозаїчні пласти, об’ємні та напівоб’ємні композиції, панно, скульптурні роботи, вази різних розмірів. Усе це, так само, як й ікони, складене з малесеньких шматочків різних матеріалів, як-от смальта, мармур, кераміка, скло, сусальне золото й навіть напівкоштовне каміння. Сьогодні всі ці матеріали вже цілком доступні, тож є широкі можливості займатися цим мистецтвом, робити високохудожні твори, які можуть прикрасити і культову споруду, й розкішний палац та догодити будь-якому смаку (хоча смаки тих, кому доступні такі речі, не надто вибагливі).

Майстерня «ArtMosaik» є поки що єдиною в своєму роді тут, в Одесі. І роботи свої мистці також представили вперше, такої виставки ще не було. Мистці довго йшли до неї — фактично шість років, відколи майстерня. У своїй творчості вони базуються на візантійській традиції, відчуваючи разом з тим необхідність синтезу з сучасними тенденціями. З історії мистецтва нам знайомі прекрасні зразки римської, флорентійської, візантійської мозаїк. Краса їхня витримала випробування часом і не померкла та продовжує дивувати. У стародавніх Єгипті, Греції це мистецтво було затребуване та пошановане. Воно високо цінувалось, прикрашало палаци правителів та вельмож. Сьогодні воно також стає дедалі більше затребуваним — у тому самому секторі нашого суспільства. Як зізнався керівник майстерні Віктор Плахін, виставлені в салоні твори готувалися у перервах між виконанням замовлень, яких надходить чимало. І, попри це, вони високохудожні, глибокі за змістом та досконалі за майстерністю.

Роман КРАКАЛІЯ.