№ 55 (21423) субота 13 липня 2013 року

Продовження. Початок у номері за 11 червня.

Косметичні зміни

Незалежна українська держава постала внаслідок розпаду СССР як гібридне утворення, що на інституційному рівні було продовженням УССР, натомість на символічному рівні нав’язувало до всіх попередніх форм української державності, включно з УНР, символи якої власне й стали офіційними символами нової України. В основі цього гібриду лежав ситуаційний компроміс між опозиційними націонал-демократами та опортуністичною частиною панівної номенклатури, тобто, умовно кажучи, між елітами національними (українськими) та територіальними (імперськими). Національні еліти забезпечували символічний зміст нової держави та її леґітимізацію, територіальні — контролювали її інституційну тяглість і, відповідно, суто косметичний характер посткомуністичних і постколоніальних перетворень.

Совєтський КҐБ в Україні був перейменований на СБУ, проте не зазнав жодної люстрації, жодних серйозних інституційних та кадрових змін. У практичному плані репресивні функції організації було суттєво обмежено — з огляду на новий характер, тобто новий спосіб міжнародної і внутрішньої леґітимізації, старого режиму. Натомість істотно розширився бізнесово-корупційний компонент її діяльності — з огляду на стрімкий розвиток кримінально-олігархічного капіталізму та залучення СБУ до різних видів підкилимної боротьби. (⁷)

Сутнісно ця організація, однак, і надалі залишилася переважно совєтською — як за своїм специфічним кадровим складом, що й до сьогодні себе успішно саморепродукує, так і за специфічними методами діяльності, непідзвітної й часто беззаконної, та загальним традиційно-каґебістським етосом. (⁸) Записи, зроблені у 1999–2000 роках офіцером президентської охорони Миколою Мельниченком у кабінеті Леоніда Кучми, дають добре уявлення про діяльність так званої «Служби безпеки України», спрямовану проти політичної опозиції — як у самій Україні, так і за її межами. При цьому загальний тон, яким керівники репресивних органів (міліції, СБУ, податкової служби) говорять про українців (російською мовою, звісно) засадничо не відрізняється від того, яким говорили свого часу чекісти про Грушевського та інших зловмисних «украинцев». Це, за багатьма ознаками, дискурс окупаційної влади, зневажливої або й ворожої до «свидомитов», себто всіх само-свідомих, незрусифікованих українців.

Про намір насильницьки приєднати Одеський державний аграрний університет до місцевої академії харчових технологій нині говорить вся Одеса і вся область. Хтось сміється з того безглуздого кроку, вчиненого урядом, який уже не бачить берегів у своїх діях і намірах, хтось серйозно занепокоєний тим, що чує...

Згідно з проектом постанови Кабміну, цілісний майновий комплекс Одеського державного аграрного університету передається від Міністерства аграрної політики і продовольства в руки Міністерства освіти і науки, що передбачає приєднання ВНЗ майже із столітньою історією до іншого.

Люди цього не хочуть, бо не бачать у такому рішенні елементарної логіки. І, як тільки можуть, чинять такому неподобству спротив. Про конфлікт довкола вишу йшлося у четвер і на прес-конференції в інформаційній агенції «Одеса-медіа», яку провів ректор поки що самостійно діючого ВНЗ — Одеського державного аграрного університету Сергій Корлюк.

Викликав подив такий факт, розповів журналістам ректор: ще не всі в очі бачили ту постанову уряду, а коридорами аграрного (документ датований 25 червня і того ж таки 25 червня вже почалося!) бігали представники адміністрації академії харчових технологій, заглядали до аудиторій, переміряли кроками навіть студентську їдальню, тобто вже почувалися, ніби в себе вдома, ніби все вже вирішено.

В Одесі відбулася урочиста церемонія відкриття українсько-американського військового навчання «Сі-бриз–2013», що проводиться у рамках програми двостороннього співробітницт­ва між міністерствами оборони України та США «Партнерство заради миру».

Учасників вишколу вітали командувач ВМС України віце-адмірал Юрій Ільїн, керівник навчання контр-адмірал Денис Березовський та заступник керівника навчання капітан першого рангу Джеймс Ейкен (ВМС США).

«Війна між кланами...», «І ніякі біси... ніякі Маркови...», «Я обіцяю вам, Сергію Васильовичу, що я ваш бізнес розберу на молекули...» — ці та схожі цитати з «люб’язностей» між народним депутатом Сергієм Ківаловим та нардепом Ігорем Марковим і його братом Олегом, депутатом Одеської міськради, заполонили місцевий Інтернет.

Вибуховий пристрій закладений десь на території Міжрейсової бази моряків — ой якого ласого шматка в прибережній зоні нашого обласного центру. Детонатором вибуху пристрастей спрацювала заява заступника голови обласної ради Олексія Гончаренка. Мінами, що вибухнули, виявилися відомі прізвища «Марков» та «Ківалов». Що від того «мінного поля» залишиться — взнаємо у майбутньому. А наразі — кілька цитат, запозичених з інтернет-ресурсів.

Людина, яка важить 60—80 кілограмів, повинна вживати два—два з половиною літра рідини на день.

У спеку, коли людина втрачає більше рідини, ніж у прохолодну пору року, постає питання: як поповнити втрати рідини в організмі? Головний позаштатний терапевт МОЗ України Василь Нетяженко на брифінгу у міністерстві дав рекомендації щодо поповнення водного балансу у спекотну пору.

Екс-міністр МВС України Юрій Луценко представить в Одесі новий громадський рух небайдужих громадян «Третя республіка».

На запрошення Вільного університету Українського клубу Одеси Юрій Луценко та його найближчі однодумці Тарас Стецьків і Володимир Філенко зустрінуться з одеситами для презентації громадського руху «Третя Українська Республіка».

Чи знаєте ви, що свій перший матч у 1936 році «Шахтар» (тоді — «Стахановець») провів в Одесі, поступившись місцевому «Динамо» 2:3? Відтоді спливло багато часу, були у гірників і злети, і падіння, але сьогоднішній «Шахтар» — визнаний лідер футболу в Україні, одна з найсильніших команд у Європі — володар Кубка УЄФА (2009), чвертьфіналіст Ліги чемпіонів (2010—2011), де поступився лише «Барселоні» — провідному клубу континенту.

Й ось удруге, після Кубку України, «Чорноморцю» випало зустрітися з «Шахтарем», але цього разу вже у поєдинку за Суперкубок країни, який відбувся у середу в Одесі.

Продовження. Початок у номері за 11 червня.

Косметичні зміни

Незалежна українська держава постала внаслідок розпаду СССР як гібридне утворення, що на інституційному рівні було продовженням УССР, натомість на символічному рівні нав’язувало до всіх попередніх форм української державності, включно з УНР, символи якої власне й стали офіційними символами нової України. В основі цього гібриду лежав ситуа­ційний компроміс між опозиційними націонал-демо­кратами та опортуністичною частиною панівної номенклатури, тобто, умовно кажучи, між елітами національними (українськими) та територіальними (імперськими). Національні еліти забезпечували символічний зміст нової держави та її леґітимізацію, територіальні — контролювали її інституційну тяглість і, відповідно, суто косметичний характер посткомуністичних і постколоніальних перетворень.

Совєтський КҐБ в Україні був перейменований на СБУ, проте не зазнав жодної люстрації, жодних серйозних інституційних та кадрових змін. У практичному плані репресивні функції організації було суттєво обмежено — з огляду на новий характер, тобто новий спосіб міжнародної і внутрішньої леґітимізації, старого режиму. Натомість істотно розширився бізнесово-корупційний компонент її діяльності — з огляду на стрімкий розвиток кримінально-олігархічного капіталізму та залучення СБУ до різних видів підкилимної боротьби7.

Ми вже не одну годину ведемо неквапну розмову. Софія Людвігівна не по літах (а їй же звернуло з 95-и) енергійна, з чудовою, завидною пам’яттю, раз по раз пригадує ще якийсь епізод, факт зі свого довгого життя. А потім запрошує попити чаю.

Духмяний чай заварила господиня, наклала на стіл цукерки, мовила, що любить солодке, печиво. В затишній кухні порядок, охайно. Сама підтримує і соціальна служба підсобляє.

Софія Людвігівна перехопила мій погляд, зупинений на вікні. Облуплені ветхі, протрухлі рами і підвіконня давно потребують вже не ремонту, а заміни.

— А що ви дивуєтеся? П’ятдесят сім літ служать. І на двері погляньте. Вкотре обіцяють замі­нити. Обіцяти у нас вміють і люблять, — важко зітхнула жінка. — Щоправда, якось підкинули 800, а потім ще 500 гривень. Спасибі. Та хіба їх стане на таке? Оце зо два місяці тому почула по телебаченню приємну новину. Запрошує звертатися зі своїми потребами депутат Верховної Ради від партії «Родіна». Тож і писала вже й телефонувала. Щось там не виходить у них, але обіцяють. Може, допоможуть?..

Не знаю, як кого, а мене вельми дратує на тиражованих білбордах у нашому місті та й на його околицях хвалькуватий напис: «Мы вернули правду истории». Одразу виникає запитання: хто ж це повернув і яку саме правду? Затверджену в колишньому Союзі його кадебістами? Ними санкціоновану?

Та облиште, панове-«правдисти», накидати нам стару полуду на очі. Я розповім правду, свідком якої був сам та яку чув з достеменних вуст. Її сьогоднішні «правдисти», звісно, не розкажуть.

Дитинство моє пройшло на Волині. Коли почалася війна, мені було п’ять років. Тож війну я добре па­м’ятаю.

Спочатку з Ігорем Леонідовичем Чоппом я познайо милася заочно, прочитавши його книгу «Прощавай, стара Відрадо!». Скільки думок і почуттів викликала вона! Згадала затишні вулички — Тінисту, Ясну, Сонячну, людей, котрих там доводилося зустрічати. Скажімо, автор написав про родину Запорожченків. Декого з неї я також знала й захоплювалася цими знайомствами.

Пізніше в музеї Реріха зустрілася з письменником особисто. Ігор Леонідович розповідав про війну і свою нову книгу, пов’язану з тими подіями. Високий, стрункий, хоч уже й немолодий чоловік тихим голосом намагався донести те, що випало на його долю. А випало багато страшного, печального, гіркого: довелося пізнати і полон, і голод, і приниження. Вижив, не став жорстокосердним, зберіг віру в любов і життя.

Мій сусіда по парадній Олександр Бєлобров повідав мені випадок зі свого раннього дитинства. Гадаю, варто його розповісти сьогодні, коли деструктивні сили в нашій країні прагнуть посварити людей на національному ґрунті, вдаються до антисемітизму.

Олександр народився в 1935 році в селі Михайлівка, яке примикало до містечка Гросулового (теперішня назва — Велика Михайлівка). На початку війни його батько пішов до райвійськкомату, щоб відправили добровольцем на фронт. Хлопчина залишився з матір’ю і трирічною сестричкою.

Цими днями, 11—13 липня, проходить уде другий міжнародний літературно-мистецький фестиваль «Русалка Дністрова», організований Національною спілкою письменників України.

Літературно-мистецькі акції стартували у Вінниці, куди з’їхалися, щоб презентувати свої кращі твори автори з усіх областей, через які протікає оспівана в піснях славна ріка Дністер. А ще цей фестиваль — пошанування відомої «Руської трійці», до якої входили М. Шашкевич, С. Вагилевич та Я. Головацький. Саме вони свого часу (у 1837-у) видали альманах «Русалка Дністровая», який пробудив український народ до самоідентичності й збереження рідної мови та пісенних надбань наших предків.

Молодь часто дорікають за нелюбов до читання, мовляв, Інтернет витіснив не лише книгу, а й усі інші сфери життя. Виправдатися нічим. Я — одна із тих, хто до 15 років книгу до рук брала нечасто. А потім — чи то «зорі зійшлися», чи то «карта співпала» — у мені прокинувся ненаситний читач. Записавшись в одну з юнацьких бібліотек міста, ринулася вивчати літературне різноманіття полиць. Чомусь потягнуло в бік історії. Як жили давні люди? По суті, ми ж з вами, тільки сотні, тисячі років тому?..

Мені підшукали лише одну книгу про стародавній світ. Більше подібної літератури не знайшлося. Мабуть, тому вивчати пращурів дозволили лише в читальному залі. Можливо, я занадто вибаглива, проте скажу: це зовсім незручно. Бо півдня уроки, потім англійська, потім танці забирають майже весь вільний час. Почитати вдається і хочеться перед сном — у надії, що вночі насниться тодішня епоха…

10 липня в холі першого поверху торговельно-виставкового центру «Сади Перемоги» (пл. 10 Квітня) урочисто відкрилася фотовиставка «Зірки між небом і землею».

Тут представлені фотографії відомих людей Франції і всього світу, які з 1955 року літали літаками фірми Air France KLM. Серед них можна побачити Валентину Терешкову і Бріджит Бардо, Френка Сінатру і Марлен Дітріх, Альфреда Хічкока і Микиту Хрущова, Федеріко Фелліні та Іва Сен-Лорана, Шона Конері і Шарля Азнавура, Сержа Генсбуро і Джейн Біркін...

Відомий трансатлантичний весляр, мандрівник-екстремал одесит Теодор Рєзвой візьме новий рекорд: разом зі своїм напарником, добрим товаришем (за фахом — механіком) Євгеном Стояновим на старих 50-кубових мопедах здійснить пробіг «Одеса—Владивосток—Улан-Батор—Одеса» протяжністю 23000 км. Цю подорож, сподіваються, занесуть до Книги рекордів Гіннесса.

Проводжали Теодора та Євгена ледь не всім містом — з музикою й гумористичними витівками. За лічені хвилини біля кафе «Гоголь-моголь», що на вул. Гоголя, зібрався чи не весь бомонд Одеси. Очолив процесію знаменитий комік Борис Барський. Побажавши мандрівникам «ні цвяха, ні даїшника в дорозі», шоумен в імпровізовану скриню з картонної коробки почав збирати гроші «на бензин». «Це велика подія для Одеси. Наша добра місія — підтримати хлопців», — зазначив Барський.

Поряд з державами-гігантами на світовій мапі є держави-карлики — за площею і кількістю населення. Однак малі масштаби не заважають більшості з них мати вагоме значення у планетарному вимірі — кудись спрямовано туристичні потоки, кудись — фінансові. А деякі з них, як-от Ватикан, мають величезний вплив і на політичні процеси в усьому світі. Та сьогодні не про це. Лише кілька цікавих цифр з життя мікрокраїн...

Ліхтенштейн. Площа країни — 160,4 кв. кілометра. Межує з Швейцарією та Австрією. Не має виходів до моря. Є однією з найбагатших держав. Тут зареєстровано більше компаній, ніж жителів. Населення князівства — приблизно 36,5 тисячі осіб.

Екологи заявляють, що в нашій країні відкрито ведеться нелегальна торгівля журавлями та іншими птахами, занесеними до Червоної книги України.

З’явилася інформація, що в Херсонській області невідомі викрадають журавленят на заповідних територіях. Взявшись перевіряти повідомлення, екологи виявили, що в Інтернеті доступна значна кількість оголошень про продаж видів птахів, занесених до Червоної книги України, у тому числі журавлів-красавок.