Переглядів: 1067

«Хто вінок пійме, той мене візьме»

Одним з найдавніших і найемоційніших літніх торжеств є купальське свято, або Івана Купала. У давнину купальські розваги займали у часі тривалий період. Про це свідчать купальські пісні, яких співали з перших днів Петрівки аж до святкування дня апостолів Петра і Павла (12 липня). Але кульмінаційна точка цього святкування припадала на період літнього сонцестояння, сонцевороту (24 червня — за старим календарем, 7 липня — за новим).

За період християнізації наших предків прадавнє купальське торжество поєдналося зі святом Івана Хрестителя. Натомість ритуальна частина і час її виконання дійшли до нас здеформованими. Перші описи цього торжества датовані XVI— XVII ст., хоча перші згадки про Купала — на декілька століть старші. Вже Густинський літопис (анонімна пам’ятка XVII ст.) наголошує на тому, що купальське торжество відзначали напередодні жнив. Якщо попередні свята були опосередкованими етапами підготовки до жнив, то купальська обрядовість є її заключним етапом.

Укладач цієї пам’ятки вже у християнському тлумаченні подає опис свята. Він стверджує, що це «нерозумні» пам’ять чинять якомусь Купалу в надвечір’я Різдва Івана Предтечі. Звідси й дізнаємося, що цього вечора збираються дівчата і парубки, плетуть собі вінки з зілля і підперізуються зеленим віттям, запалюють вогонь і, взявшись за руки, ведуть навколо нього хороводи, співають пісень, у яких часто згадують Купала. Потім через вогонь перестрибують. Літописець, подаючи свій опис, вже не розумів суті купальського торжества. Незрозумілим залишився для нього і термін «Купала», якого він називає бісом, тобто язичницьким божеством у християнському тлумаченні. Але для цього він, очевидно, не мав достатніх підстав, бо серед пантеону язичницьких богів часів князя Володимира про нього нема жодної згадки. Однак сам опис досить повно передає ритуал купальського торжества, яке з незначними змінами збереглося до нашого часу, особливо на Волині й Поліссі. Тут у період підготовки до святкування дівчата збирали польові квіти і пахучі трави, плели кілька вінків. Хлопці дбали про купальське деревце, солому і дрова для вогнища.

Леся Українка так описала це дійство: «Звечора хлопці крадуть де-небудь солом’яника, старого, — власне крадуть, бо просити не годиться. Солом’яника того звуть «козубом». Того козуба хлопці тягнуть по селу, біжучи якнайшвидше і співаючи, а назустріч їм виходять люди і роблять перейму: тобто складають на вулиці тріски, поліна, старі кошики і т. ін. — все то знадоби до купальського вогнища. Все теє хлопці збирають і пакують у козуб. Таких перейм буває кілька, і хлопці ледве можуть зібрати це паливо...». Крім того, люди, що приходять на місце святкування, теж повинні принести з собою дрова для вогнища, що свідчить про стародавнє общинно-родове значення купальської ватри, як і вогнів зимового та весняного циклів.

Як тільки хлопці встановлювали купальське деревце, дівчата прикрашали його квітами та кольоровими стрічками. Його називали «купайлицею», «купайлом», «гільцем», «вільцем». Відомі також назви «марена», «марина».

Основна урочистість починалася з ушанування деревця, на якому запалювали берестяні чи воскові свічки. У цей момент дівчата водили навколо «купайлиці» хоровод. Поки дівчата урочисто співали купальських пісень, парубки розпалювали багаття, яке підтримували всю купальську ніч. Потім влаштовували біля вогню громадську вечерю.

Опісля починалося жартівливе змагання дівчат з парубками: хлопці намагаються вхопити купальське деревце, дівчата боронять його. Тоді деревце розривають на частини, ламають, вищипують гілочки. Кожен, хто вхопив гілку купальського деревця, якнайшвидше біг з нею додому. Гілки розкидали по грядках, щоб городина краще росла, а дівчата ховали під подушки, щоб суджений наснився.

Коли молодь поверталася з домівок на місце урочистостей, те, що залишилося від деревця чи опудала, спалювали або топили в річці. Кидаючи деревце у воду, намагалися якнайшвидше втекти від річки, щоб «чорт не вхопив, бо саме тоді він вилазить з води». Потім перестрибували через вогонь — поодинці чи парами, бо вогонь від нечистого очищує.

Фіналом свята було ворожіння на вінках. Там, де був ставок або річка, дівчата пускали на воду по два вінки. Один вінок загадували на себе, другий — на хлопця. Якщо вінки сходились докупи, то дівчині судилося бути у парі зі своїм нареченим.

Ще два пласти вирізняються в купальському ритуалі. Це ритуальні вогні та громадська вечеря. До речі, на Купала, крім молоді, влаштовували гостину і поважні члени сільських громад. Очевидно, в купальському святі висловлювалася подяка своїм покійним предкам за їхню турботу про ріст злаків і трав, приплід худоби, а також прохання захистити вирощене від різних стихій — зливи, бурі, граду. Під час купальського торжества вдавалися також до різноманітних оберегів. Наприклад, до наших днів дійшов звичай «затикати хату» на Купала. Щоб «зла сила» не шкодила господарству, треба було розвішати на стінах стебла чорнобилю, лопуха. Місцями під стріху клали кропиву. Зеленими гілками ліщини чи верби обтикали грядки чи ниву, щоб буря їх обминула.

Звичайно, далеко не всі давні купальські дійства дійшли до наших днів. Загубилася елітарна основа обрядів, які здійснювали до прийняття християнства служителі язичницьких культів — жерці. Саме вони надавали колись цьому святу солярного характеру, тобто зв’язку з періодом літнього сонцестояння чи поворотом Сонця на зиму. Від тих часів збереглися лише деякі вірування: мовляв, Сонце в купальські дні також купається; бодай на мить занурюється в річку, а після цього світить ще яскравіше. До певної міри збереглися рештки давнього ритуалу освячення купальського вогню. Саме з тих часів започатковано традицію добувати «живий вогонь» за допомогою тертя.

Натомість краще збереглася народна основа купальських обрядів: звичай запалювати купальські вогні, влаштовувати дівочі ворожіння, збирати цілющі трави. Найтвердішим по всій території України були народні вірування в цілющу силу купальського зілля. Тому під час купальських торжеств скрізь було поширено збирання різних лікарських рослин.

Одночасно до цих раціональних чинників долучалися й фантастичні. Зокрема, повсюдно існували повір’я про чудодійні зела, які розцвітають тільки раз на рік — у ніч на Івана Купала. Найбільш чародійну силу приписували в народі цвіту папороті. Кому поталанить зірвати цю квітку, тому найбільше щаститиме в житті: він розумітиме мову тварин і рослин, перед ним розкриватимуться зачаровані скарби. Але це під силу тільки одчайдухові, оскільки цю квітку стереже «нечиста сила». Щоправда, це вже пізнє, тобто християнізоване тлумачення. Очевидно, у давнину набути тих «неземних знань» міг тільки той, хто мав зв’язок з покійними предками. Згодом це забулося, а чарівна квітка папороті стала своєрідним посередником між живими і таємничою «нечистою силою».

Джерело — портал «Про Україну»
(http://about-ukraine.com/index.php).

 

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

Вихід газети у четвер. Вартість передплати:

  • на 1 місяць — 70 грн.
  • на 3 місяці — 210 грн.
  • на 6 місяців — 420 грн.
  • на 12 місяців — 840 грн.
  • Iндекс — 61119

Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.

Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net