№ 53 (21421) субота 6 липня 2013 року

Перед вами — два погляди. В одному — біль мудрості, в іншому — гнів помсти. Десь посередині — погляд народу із маленької Врадіївки, про яку почув нині увесь білий світ. Цей народ за старою звичкою кривдять, дурять, «нагинають», мов ту лозину, до землі. А він усе терпить. Терпить. Аж поки не розпрямиться та не відповість кривдникам з усією тією енергією спротиву, яку в нього ж і зарядили…

То диво, що донька Марії Кирилівни та мама Дмитра зосталася живою. Певно, якась щаслива зірка того вечора не дала загинути Ірині. Марія Кирилівна нічого не може казати. Плаче. Ну а що сталося, про те все село гуде. Кажуть, кілька молодиків вивезли Ірину до лісо­смуги і там жорстоко познущалися над нею. Вже у лікарні Ірина розповіла, що їх було троє. Два офіцери міліції та водій машини. По-звірячому зґвалтовану, знівечену, з розтрощеним черепом покинули там. Але чи то від холодної землі, чи то від магічного тепла своєї щасливої зірки Ірина опритомніла. Стала повзти, не усвідомлюючи навіть куди, але щось підказувало: подалі, подалі з того місця! Це її врятувало. Машина повернулася. Ірина навіть чула голоси вже не трьох, а двох чоловіків, які її шукали. Не знайшли.

А ось добрі люди на її шляху зустрілися. Працівниця млина Світлана дивується, як у такому стані Ірині вдалося здолати чималу відстань і дістатися цієї будівлі. Потім були люди, які сумлінно надали допомогу, записали свідчення постраждалої про походження її ран у районній та обласній лікарнях. Майже тиждень поспіль прості громадяни збираються під стінами суду, відділку міліції. Це завдяки їм карна справа порушена по суті, завдяки людям від її провадження відсторонені місцеві слідчі. На жаль, у цій народній війні проти «правоохоронного» безкраю не обійшлося без жертв. Наразі слідчим управлінням обласної міліції ведеться справа щодо хуліганських дій окремих осіб, вчинених ними проти райвідділу міліції (штурм, як відомо, був спровокований появою у вікні міліціонера, на якого вказувала у своїх свідченнях постраждала). Щодо справи Ірини, то її веде слідчий відділ прокуратури Миколаївської області, за чим стежить сама СБУ.

Драматичні події у селищі Врадіївка на Миколаївщині, де місцеві мешканці чи не вперше у новітній українській історії взяли штурмом місцевий відділок міліції і спалили його, оцінюються по-різному. Одні коментатори вважають це бунтом, другі — повстанням, треті — погромом, а владні речники ведуть мову про «безчинства сотень п’яних осіб» та «неприпустимі, неправові дії проти режимного об’єк­та», які мають потягнути за собою покарання винних.

Дехто з депутатів, підтримуючи протест, убачає в подіях у Врадіївці, де, нагадаю, двоє міліціонерів та таксист викрали, зґвалтували та ледь не вбили жінку, після чого один із ґвалтівників був оголошений «невинуватим», «вирок системі»: «За таких умов у пересічних громадян немає інших варіантів, як самостійно захищати свої права! Напад на районне відділення міліції у Врадіївці — це лише «квіточки». Народ наділяє владою правоохоронні органи для підтримки закону і правопорядку. Але вони ці функції не виконують. Тож якщо беззаконня не зупинити, якщо не карати злочинців, люди самі будуть судити і матимуть на це право! По суті, це і є вироком діючій системі».

У перший день липня колеги з «Вечірки» відзначили вагому дату — 40-річчя газети

Без перебільшення можна сказати, що «Вечерняя Одесса», по суті, з першого її номера, стала однією з візитівок нашого міста. Як Дерібасівська, як оперний, як «Гуморина», як усе те, що відразу спадає на думку, коли заходить мова про Одесу. Щоб здобути такий статус й ось уже чотири десятиліття підтримувати його, очевидно, потрібні надзусилля. Надзусилля конкретних людей і всього колективу. «Вечіркінці» продемонстрували й те, й інше.

Борис Федорович Дерев’янко. Це ім’я навічно вписане в історію одеської, української і світової журналістики. Передовсім саме завдяки його таланту — творчому, організаторському, редакторському — постала й досить швидко завоювала прихильність вибагливої та й, що казати, знудженої за свіжим, довірливим словом читацької аудиторії молода і за часом заснування, і за кадровим потенціалом, і за духом газета. Майже чверть століття він стояв за штурвалом «Вечерней Одессы». Як беззаперечний авторитет — і для очолюваного ним колективу, і для одеситів. Стояв би й іще, якби 11 серпня 1997 року рука найманого вбивці не обірвала його життя. Справа про це зухвале вбивство так до кінця і не розслідувана, бо й досі не названі і не покарані ті, хто найняв кілера, хто боявся Дерев’янкового пера.

Уже з новим постаментом, відновлений та відреставрований, пам’ятник великому Каменяреві буде встановлено у місці, архітектурно найбільш відповідному. Про це позавчора, 4 липня, у телефонній розмові запевнив кореспондента «ЧН» голова Іванівської райради О.І. Мазур.

«Проблема в тому, — зауважив Олексій Іванович, — що двометровий постамент ніяк не гармоніював зі встановленим на ньому погруддям Івана Франка, та й напис було зроблено з помилками. Я звернувся до селищної ради, на балансі якої перебуває пам’ятник, з пропозицією не забирати погруддя з центральної частини Іванівки, а, відреставрувавши, встановити його на людному місці, можливо, біля Дошки пошани, там і флагшток для прапора стоїть. Напередодні, 3 липня, відповідну ухвалу затвердив виконком селищної ради. Йдеться про те, щоби передати пам’ятник спеціалізованій майстерні для виконання реставраційних робіт. Гранітні плити, якими було облицьовано постамент, передати, за їхнім бажанням, комуністам (до 2007 року на ньому стояв їхній вождь Ленін)».

Цієї весни в Одесі відзначено 150-річчя від дня народження видатного історика, лікаря та громадського діяча Івана Митрофановича Луценка.

На початку ХХ століття доктор Іван Луценко заснував школу гомеопатії в Одесі. Також розвивав у нашому місті есперантистський рух, вегетаріанство. Всебічно підтримував розвиток української культури, видання газет, журналів українською мовою, організацію товариств. Свого часу очолював одеську «Просвіту» та «Український клуб», а в 1917—1918 роках був членом Української Центральної ради, одним з організаторів відродження українського козацтва.

Одним з перших питань порядку денного сесії обласної ради, яка відбулася у четвер, стало обговорення конфлікту довкруж аграрного університету (детально про ситуацію «ЧН» розповідали у номері за четвер).

Перед сесією біля входу до приміщення облради молоді люди роздавали звернення до депутатів, у якому було прохання не підтримувати рішення уряду щодо об’єднання Одеського державного аграрного університету з Одеською національною академією харчових технологій.

У моєму журналістському архіві зберігається непримітний сертифікат, який свідчить про перебування в кінцевій точці дунайської дельти, там, де одна в одну впинаються дві однорідні, але різнохарактерні стихії: бездонно-безкрає море і виповнена дивовижною енергетикою друга за протяжністю на континенті ріка.

Від нульового відліку до витоку — 2850 кілометрів! «Дунай, Дунай, ну ж бо дізнайсь, де чий дарунок…». Це — рядок пісні із минулого тисячоліття про мадярку, що з берега кинула на плин квітку, і хвилі підхопили дарунок. Так-от: вісімнадцять дарунків!.. Саме стільки європейських країн єднає зараз Міжнародний транспортний коридор № 7, сполучаючи річища Дунаю, Рейну та Майну з дотичними каналами в артерію «від моря до моря» — Чорного до Північного.

Щороку 11 липня міжнародна спільнота відзначає Всесвітній день народонаселення.

Відтоді, як було створено Орга­нізацію Об’єднаних Націй у 1945 році, кількість населення у світі збільшилася більш ніж утричі. Зараз планету населяє понад 7 мільярдів людей, що створює загрози, серед іншого, для сталого розвитку, доступу до послуг системи охорони здоров’я, для реалізації молоддю своїх прав і можливостей. Водночас, саме здорові жінки та молоді люди, наділені засобами для прийняття власних рішень щодо того, зокрема, скільки мати дітей і коли їх народжувати, можуть принести більше користі суспільствам, у яких вони живуть.

Кабінет міністрів 2 липня на засіданні затвердив перелік українських морських портів, відкритих для заходу іноземних суден.

До затвердженого переліку потрапили всі 18 морських портів України: Рені, Ізмаїльський, Усть-Дунайський, Білгород-Дніст­ровський, Іллічівський, Одеський, Южний, Миколаївський, Херсонський, Скадовський, Севастопольський, Євпаторійський, Ялтинський, Феодосійський, Керченський, Бердянський, Маріупольський і спеціалізований морський порт Октябрьськ.

Отримати закордонний паспорт за 170 гривень в Україні складно, але реально. Довести це вирішили представники однієї громадської організації.

Більше року тому вони заявили про старт всеукраїнської кампанії «СТОП свавіллю в паспортних столах!», спрямованої на боротьбу з переплатами при оформленні закордонного паспорта. В рамках кампанії активісти ГО «Демократичний альянс» проводять рейди до органів Державної міграційної служби (ДМС) з метою виявлення та припинення порушень законної процедури видачі закордонних паспортів, а також роз’яснюють громадянам справжні ціни оформлення паспорта для виїзду за кордон.

Крізь щілину у два пальці було видно багато що: зелене рівне поле, дерева на обрії, за якими ховалося азербайджанське село, сині і далекі гори... Солдат поступився мені місцем в бійниці без жалю, бо надивився на цей пейзаж до мозолів в очах. Як і більшість його товаришів, у яких рік служби вже позаду, рік іще попереду. Якщо не буде справжньої війни. Хоч бійниця була надійною бетонною півсферою, такі стоять по усій лінії оборони, 232 кілометри від річечки із промовистою назвою Тартар на півночі Карабаху і до Ірану на півдні, боєць ніс службу у касці й бронежилеті, із нагрудників якого виглядали запасні ріжки до АК. Обережність не була зайвою — здалеку, із «зеленки», пострілював снайпер. Сьогодні ж берегтися належало особливо, бо, за даними розвідки, протилежна сторона збиралася випробувати нову снайперську зброю. Втім, та, що використовував противник досі, також не була застарілою — далекобійні 24-міліметрові гвинтівки. Хоч на слона ходи.

Одним з найдавніших і найемоційніших літніх торжеств є купальське свято, або Івана Купала. У давнину купальські розваги займали у часі тривалий період. Про це свідчать купальські пісні, яких співали з перших днів Петрівки аж до святкування дня апостолів Петра і Павла (12 липня). Але кульмінаційна точка цього святкування припадала на період літнього сонцестояння, сонцевороту (24 червня — за старим календарем, 7 липня — за новим).

За період християнізації наших предків прадавнє купальське торжество поєдналося зі святом Івана Хрестителя. Натомість ритуальна частина і час її виконання дійшли до нас здеформованими. Перші описи цього торжества датовані XVI— XVII ст., хоча перші згадки про Купала — на декілька століть старші. Вже Густинський літопис (анонімна пам’ятка XVII ст.) наголошує на тому, що купальське торжество відзначали напередодні жнив. Якщо попередні свята були опосередкованими етапами підготовки до жнив, то купальська обрядовість є її заключним етапом.

В останні дні червня на базі Одеського літературного музею пройшов Фестиваль повільного читання єврейських текстів. Читці з України, Росії і країн Балтії знайомилися з творчістю відомих одеських єврейських письменників (Хаїма Бялика, Шаула Черняховського, Менделе Мойхер-Сфорима, Володимира Жаботинського та інших) і призвичаювали до читання місцевих. Фестиваль організовано московським проектом «Ешколот» у тандемі з Єврейським університетом у Єрусалимі. Всі витрати, окрім дорожніх, взяли на себе друзі фестивалю — фонди Avi Chai, The Rothschild Foundation (Hanadiv) Europe та «Генезис».

Стереотип, який з такою любов’ю вдовбували в голову вчителі навчальних класів, розвінчився в одну мить: вміти читати швидко й бути розумним — це зовсім не одне й те ж. Виявляється, аби стати розумним, треба досконально оволодіти технікою повільного читання (саме в цій техніці читають біблійні й стародавні книжки) й застосовувати її до кожного тексту в широкому значенні цього слова. Навіть до фотографії та музики. До таких трохи незвичних висновків дійшла після розмови з організаторами п’ятого міжнародного Фестивалю повільного читання єврейських текстів.

Нещодавно в Одесі відкрився музей контрабанди. Перший в Україні! Його адреса — вул. Катерининська, 6.

Можна лише подивуватися, чому цього не було зроблено раніше, адже, як співається в одній з пісень, «нема Одеси без контрабанди». Це явище тісно переплелося з історією міста, неабияк вплинуло на його розвиток, додало тутешнім кварталам таємничого ореолу.