Як решето до тину, або Кілька штрихів до конфлікту, спричиненого рішенням Кабміну про злиття двох одеських вишів

Однак замість належної підтримки від держави та створення умов для розвитку закладу, який готує кадри насамперед для Одещини, зважаючи на її унікальні кліматичні, аграрні особливості, на традиції тваринництва і землеробства, харчування, на особливості флори та фауни, з одеським вишем знову експериментують. Таке траплялося, коли тоді ще інститут спробували «приліпити» до Міносвіти, але здоровий глузд узяв верх, адже, як влучно сказав хтось з викладачів, «решето до тину не ліпиться», передавши цим повну абсурдність намірів Києва, з усього видно, дуже далеких від реального життя.

Того ж дня, коли стало відоме рішення уряду, в аграрному університеті відбулися екстрені збори, участь у яких узяли більше ста осіб, делегованих майже тисячним трудовим колективом.

У виступах більш як півтора десятка викладачів, серед яких завідуючий кафедрою фізіології тварин і біохімії, професор Борис Смолянинов, завідуючий кафедрою плодоовочівництва та виноградарства, професор Едуард Хреновський, проректор із наукової роботи, професор Володимир Герасименко, інші поважні, шановані науковці, звучала тривога і, м’яко кажучи, здивування від урядового рішення, яке не відповідає логіці: аграрна наука та переробні технології — речі відносно споріднені. Як дотепно висловився один чоловік: «та можна приєднати Одеський оперний до м’ясокомбінату тільки на тій підставі, що балерини також їдять ковбасу».

Непродуманість такого рішення Кабміну в тому, говорилося на зборах, що вже маємо гіркий досвід приєднання до Академії харчових технологій Академії холоду, унікального навчального закладу, одного з кількох у Європі, який готував фахівців для десятків країн світу, заробляв валюту, плекав спеціалістів, котрих працедавці приманювали посадами та окладами вже на старших курсах. Куди подівся престиж факультетів «Холодильника», де ті кадри, де та валюта?

Яка вагома аргументація такого злиття ВНЗ? Викладачі аграрного цього не розуміють. Їм ніхто не вважав за потрібне це пояснити. Як і невтямки людям, куди вони підуть, якщо після реорганізації їм вкажуть на двері. Це також важливо, адже дехто віддав вишу 20, 30, 40, а то й більше років свого життя, здобув ім’я в науці, має свою наукову школу.

Невідомо, хто готуватиме ветеринарів, землеупорядників, агрономів, фахівців інших так званих вузьких спеціальностей, які цінуються на ринку праці, яким під силу підняти з колін наше село. Пам’ятаєте, як колись готували механізаторів широкого профілю, яких потім не хотіли брати на роботу, мовляв, якщо вміє багато, то не вміє нічого? Лячно уявити диплом землевпорядника, виданий... Академією харчових технологій.

Бідкаються, що будуть призупинені й масштабні проекти державного значення, які впродовж кількох років ведуть викладачі і студенти. Один із таких проектів — «Рідне село». Суть задуму — реальна оцінка потенційних можливостей кожного без винятку населеного пункту нашої області (склад ґрунту, розташування родючих земель, особливості ландшафту, традиції та наміри населення, демографічна ситуація) на предмет відродження втрачених сільськогосподарських можливостей окремо взятих територій.

Викладачі давно клопочуться про відкриття факультету виноградарства та виноробства, адже фахівці такого профілю — дефіцит, а можливості розвитку галузі — грандіозні. Тепер про відкриття такого факультету можна забути.

Не варто скидати з терезів і патріотичну налаштованість студентів, які потрапляли до вишу цілеспрямовано, плануючи повернутися з дипломами додому, до свого району, щоб працювати там, адже осві­ту аграрний дає таку, що зорієнтована саме на потреби та особливості Одещини. Цьогорічна вступна кампанія — під загрозою.

Усе знищити можна швидко, одним рішенням зверху. Хто виправлятиме помилки й у що вони з часом можуть вилитися?

Звістка про незгоду одеситів із рішенням Кабміну долетіла до Києва, тож до нас спішно прибув перший заступник міністра освіти і науки Євген Сулима, який, виступаючи перед викладачами університету та студентами, сказав, що основною умовою запланованого злиття двох вишів, яку поставив міністр, є збереження всіх робочих місць, усіх факультетів, приміщень, а також виробничих баз, закріплених за аграрним університетом; набір абітурієнтів здійснюватиметься у звичному режимі та в належному обсязі. Мовляв, увесь світ рухається у напрямку злиття та укрупнення, відтак і нам слід рушати тим же шляхом. А ще наголосив на тому, що вже цього тижня буде створено спільну комісію з представників двох закладів, яка дасть старт їх об’єднанню.

Може, воно й так, розмірковують люди, обізнані з ситуацією, може, й справді злиття двох авторитетних вишів принесе користь і вибухне злетом наукових відкриттів та покращенням фахової підготовки спеціалістів-аграріїв? Та жодних вагомих аргументів на користь свого рішення, які були б зрозумілими і студентам, і викладачам, Київ не надав, до пуття не пояснивши, у чому тут зиск для всіх. Дехто натякає, що сенс вчиненої колотнечі (а інакше це й не назвати, адже люди стривожені, кожен переймається своєю подальшою студентською чи викладацькою долею) зовсім в іншому: занадто вже ласими шматками є приміщення авторитетного закладу, розташовані в самому серці міста, і до них іншим способом було не добратися.

Як там буде далі — згодом знатимемо всі. Єдине, що вже ясно, як білий день: прихильників чинної влади, яка не дослухається до думки людей, не додалося.

Збурені одесити, логічно, чинять посильний опір. Сотні студентів університету, організовані студент­ською радою, пішою ходою рушили від головного корпусу на Пантелеймонівській по вулиці Канатній до проспекту Шевченка, де біля стін облдержадміністрації провели мітинг протесту. До них вийшли Дмитро Волошенков, заступник голови ОДА, та представники обласного управління освіти і науки. Вислухали вимоги студентів, узяли звернення, обіцяли підтримати.

Сьогодні на всіх доступних інформаційних ресурсах розміщено оголошення про те, що Одеський державний аграрний університет продовжує працювати відповідно до чинного законодавства у звичному режимі, за повною програмою, надаючи весь обсяг освітніх послуг. Та чи спрацює?

У понеділок, 1 липня, у день початку вступної кампанії, біля залізничного вокзалу Одеси та ще в кількох людних місцях обласного центру студенти розбили легкі намети, роздавали листівки та номери студентської газети, приуроченої вступній кампанії, закликали молодь вступати до аграрного уні­верситету.

Підходжу до одного з наметів. Третьокурсниці Катя і Ліля ведуть жваву бесіду із втомленою жіночкою та її дочкою. Ті приїхали з Кодимського району з цільовим направленням до аграрного університету. Дівчина мріяла вивчитися на агронома, у майбутньому хоче стати селекціонером. Розраховувала, каже, що отримуватиме від свого колективного господарства стипендію, матиме місце в гуртожитку, з дипломом та знаннями фахівця згодом повернеться додому. Вже в Одесі почули від людей, ніби університет буде ліквідовано, тож документи не поспішають здавати. Не ризикуватимемо, сказала мати. Шкодує, що даремно витратили гроші на дорогу, на винайняту кімнату. Мовляв, не вийде подати документи, куди планували, «всуне» дитину хоч куди, аби лишень дочка отримала вищу освіту, мала шанс вибитися в люди. Може, не виключає, подадуться до Вінниці, куди навіть ближче, ніж до Одеси.

— Ось бачите, що коїться! — коментує розмову одна із студенток. — Не наберемо абітурієнтів — це стане початком загибелі університету. А це несправедливо. Ми боїмося цього і не допустимо...

Акції протесту студентства, зумовлені наміром уряду Миколи Азарова приєднати Одеський державний аграрний університет до місцевої академії харчових технологій, продовжуються.

Двічі студенти-аграрії приходили під стіни обласної державної адміністрації. Якщо перша акція пройшла за участі чотирьох сотень молодих людей, то друга зібрала їх близько двох тисяч. Причому підтримати своїх друзів прийшли студенти інших вишів, занепокоєних тим фактом, що і з ними теж можуть вчинити так, як комусь стрільне у голову.

Вдруге рішуче налаштовані студенти — майбутні ветеринари, землевпорядники, агрономи — прийшли більш підготовленими, несли нашвидкуруч написані гасла: «Сільській молоді — аграрну освіту», «Ми — за аграрну Україну!», «Одеса — житниця України», «Ми хочемо навчатися в аграрному!», скандували назву свого вишу. Пронесли під вікнами кабінетів обласної влади символічну домовину, оббиту чорним, з написом: «Поховання аграрної освіти». Дотепні голови здогадалися привести на площу своїх песиків, двох коней та корову, тим самим демонструючи необізнаним, що ту ж корову треба комусь спершу вигодувати, щоб мати для переробки молоко та м’ясо.

Жоден з них, казали учасники протестної акції, не вірить у казки, солодко виголошені заступником міністра освіти, що від злиття двох вишів ніхто не залишиться у програші. Такий крок, переконані, — руйнівний для аграрної освіти. Молодь, запевняли, не йме віри урядовим наказам і налаштована рішуче. (До слова сказати, в багатьох країнах світу траплялося, що студентські акції протесту переростали в справжні народні бунти противників чинної влади).

Щоб зняти напругу в Одесі, до нас знову відрядили першого заступника міністра освіти і науки Євгена Сулиму, який, зібравши місцевих журналістів, повідомив, що мав зустріч із ректорами двох вишів в обласній державній адміністрації, і що питання вирішується. Ситуація ж, що склалася, сказав, має більше креативний, аніж змістовний характер, мовляв, «бажання залишатися і мати те, що мали, — головне сьогодні серед тих, хто очолює рух то з коровами, то з собаками», які він спостерігав по телевізору.

Заступник міністра закликав керівників аграрного закінчувати креативні виступи на людях і розпочинати конструктивну роботу з пошуку алгоритму найліпшого управлінського рішення для виконання розпорядження міністерства. А ще Євген Сулима висловив припущення, нібито студентські заворушення в Одесі… хтось фінансує.

Злізайте, називається, — приїхали!

Конфлікт, з усього видно, аж ніяк не вичерпаний. Думку одеситів Київ чути не хоче.