Меценатство і «меценатствування»

Виставку-форум в ОННБ як журналіст я регулярно висвітлюю з 2007 року. Кожна чергова виставка є неповторною, бо в країні видаються нові книги, у тому числі маловідомих, але цікавих авторів, деякі з них презентуються під час форуму. Попри те, що існує ядро, змінюється щорічно і склад учасників. Цьогоріч брали участь 13 нових видавництв, відбулося 14 презентацій, які збудили інтерес, принаймні в колі фахівців та серед журналістів. Книга, нехай і малими кроками, торує шлях до свого читача. Не буду повторюватися, про презентації новинок достатньо сказано, у тому числі на сторінках «Чорноморських новин».

Кожна нова виставка мобілізує усіх причетних до її проведення: ОННБ, культурно-освітні заклади міста (де відбуваються презентації), Українську асоціацію видавців та книгорозповсюджувачів, Книжкову палату України, видавництва, пресу, перш за все інформаційних спонсорів. Нинішнього року активніше, ніж торік, у виставці-форумі брала участь всеукраїнська газета «Культура і життя», яку представляла її редактор, поетеса Людмила Гнатюк. Традиційно свою книжкову продукцію презентувала всеукраїнська газета «День», яка надрукувала просторе інтерв’ю з генеральним директором бібліотеки і промоутором виставки Ольгою Ботушанською.

Економічна ситуація нині, на жаль, мало сприятлива. Вперше один з місцевих інформаційних спонсорів поставив умову попередньої оплати реклами (!). Мені здається, що вся наша гуманітарна сфера нині перебуває на грані виживання. Це моє суб’єктивне сприйняття. Адже й сама виставка багато в чому побудована на використанні ентузіазму працівників бібліотеки та застосуванні, до певної міри, адмінресурсу. Але позитив, який вона дає, робить її життєдіяльною й затребуваною. Думаю, над цим дедалі більше замислюються ті, хто несе пряму відповідальність за стан видання та книгорозповсюдження в державі. Як зазначив в одному інтерв’ю президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Олександр Афонін, попередні напрацювання під час «круглих столів» досягли адресата. Відбулися парламентські слухання (щоправда, за мінімальної участі депутатів) з цих питань, розробляється концепція порятунку галузі. Влада працює ефективніше, коли є постійний громадський контроль. Сприяли проведенню виставки й органи місцевого самоврядування та Одеська облдержадміністрація. При владі є відповідальні люди, але збій однієї з ланок може зруйнувати всі попередні багаторічні напрацювання. Можливо, я вийшов за межі поставленого питання…

— «Чорноморські новини» вітають вас з презентацією власної книжки, про що йшлося на шпальтах нашої газети...

— Щиро дякую «Чорноморським новинам» за те, що впродовж багатьох років друкували матеріали моєї майбутньої книги, яка присвячена життю і творчості маловивченого, хоча й відомого одеського живописця Герасима Головкова, 150-ліття від дня народження якого сповнилося цьогоріч. Цей ювілей, на жаль, ніяк не відзначався, якщо не брати до уваги презентацію мого монографічного видання. Хоча період, коли жив і творив Г.С. Головков — кінець ХІХ — початок ХХ століть, — вважається «золотим віком» для культури Одеси. Висловлюю також вдячність керівництву ОННБ ім. Горького, відділу мистецтв, що надали мені таку чудову можливість презентувати видання під час виставки-форуму. Нині книга існує в макетному варіанті — віддруковано шість сигнальних примірників на достойному поліграфічному рівні, деякі — на замовлення фахівців. Мене це радує і обнадіює.

Справді, презентація зібрала людей, що активно працюють у культурному просторі Одеси та України. Про це йшлося у публікації «Чорноморки» за 20 червня. Серед присутніх — директори або їх заступники трьох провідних музеїв Одеси, колекціонери, науковці, краєзнавці, художники. Користуючись нагодою, хотів би внести кілька уточнень у згадану публікацію: серед промовців був справді мій однокурсник по «худграфу», відомий одеський художник і педагог Юрій Валюк. У статті помилково згадується інша відома особа, яка до цієї події не причетна. Принагідно зазначу, що, досліджуючи документи про Головкова (де газетні матеріали інколи слугували єдиним джерелом інформації), часто натикався на неточність в іменах, навіть фактах, що суттєво утруднювало роботу.

І ще хотів би зауважити, що книга вже існує не лише в електронному варіанті, не тільки віртуально, але й реально, фізично, і з нею можна було ознайомитися під час презентації. Нині один примірник зберігається в відділі мистецтв ОННБ ім. Горького. До речі, дехто з одеситів спершу не сприймав, що видання — україномовне, однак після ознайомлення з текстом проблема зникала — читається легко. Згадався вислів: «Одесса преимущественно русскоязычная, но украиночитающая».

Презентація для мене стала також лакмусовим папірцем на готовність одеситів підтримати по­дібне видання. Про неї повідомлялося в «Чорноморських новинах», в інших одеських газетах, а також під час прес-конференцій, на сайті бібліотеки та в соціальних мережах. Повинен сказати, що жоден з потенційних спонсорів, яких я персонально запрошував на презентацію (а це відомі особи й організації), на жаль, ніяк не відгукнулися на цю подію, на сам проект. Мене це здивувало, адже, працюючи в бібліотеці, я бачу, скільки коштом благодійників з’являється маловартісних, нікому не потрібних видань. Згадалися гіркі слова Герасима Головкова, сказані більше століття тому: «Купують (картини), ніби позичають — меценатствують». Меценатство нині перетворилося на форму загравання із суспільством перед черговими виборами. Знаєте, коли серед мільйонерів Терещенків з’явилися справжні меценати? Лише в третьому коліні, коли онуки одержали європейську освіту.

— Що плануєте на майбутнє?

— Як людина послідовна стою перед вибором: або самому заробити гроші і, врешті-решт, видати книгу, або ж продовжити пошуки спонсорів. Сподіваюся, все-таки знайдуться люди, котрі зрозуміють, що книгу, в якій постає людина та її епоха, написати важче, ніж зірвати куш. Можливо, підготую російськомовний варіант і шукатиму спонсорів за межами України. Наші «народні» щедро спонсорують російські проекти в Україні, чому б не помінятися ролями? Презентація дала нові стимули і напрямки роботи, тож продовжую вносити певні доповнення і редагувати книгу. Для мене принципово, що я виконав свій моральний обов’язок перед достойною людиною, видатним майстром, якого незаслужено забули.

Розпитував
Іван МЕЛЬНИК.