№ 52 (21420) четвер 4 липня 2013 року

26 червня цього року відбулося засідання уряду, одним з рішень якого були «Деякі питання оптимізації управління вищими навчальними закладами». Згідно з цим рішенням, майновий комплекс Одеського державного аграрного університету передається до сфери управління Міністерства освіти і науки з подальшою реорганізацією цього вищого навчального закладу шляхом його приєднання до Одеської національної академії харчових технологій.

Таке рішення, прийняте за спиною колективу, викликало обурення професорсько-викладацького складу, студентів вишу і всієї громади Одещини, яка надзвичайно болісно сприймає неповагу до себе й відповідає тією ж монетою. Дехто розцінив таку позицію Кабміну як перший крок до ліквідації самого закладу, а далі — і всієї аграрної науки держави. Йдеться ж бо не про якусь дрібну контору, хоча й у такому разі треба зважати на думку людей, які в ній працюють, а про солідний навчальний заклад із майже столітньою історією.

Одеський державний аграрний університет, створений у 1918 році, на своєму довгому віку пережив чимало: війни, окупацію, реформи й усілякі експерименти, яким у різні часи піддавалася аграрна наука, ставши, врешті-решт, справжньою кузнею з підготовки фахівців для АПК України. Сьогодні він володіє потужним науково-педагогічним потенціалом, його випускники успіш­но працюють у всіх галузях аграрного виробництва, серед них — Герої України, державні діячі, керівники підприємств, поважні вчені.

Вчені цього вишу розробили уні­кальні методики обробітку землі півдня України і продовжують удосконалювати їх, створили високо­врожайні сорти сільськогосподарських культур, своїми багато­річними стараннями вивели високопродуктивні породи тварин, дали десятки тисяч висококваліфікованих кадрів українському селу. Скільки керівників найвищого державного ґатунку, депутатів, відомих людей пишаються тим, що путівку в успішне життя їм дав саме Одеський сільгосп­інститут, згодом перейменований в університет!

З  чого  почався  і  чим  завершиться  народний  бунт проти   міліцейського  свавілля

Після резонансної справи Оксани Макар, здавалося, що подібний злочин, якщо й трапиться, то не так скоро. Події у Врадіївці свідчать про те, що декого історія не вчить нічого. Жорстоке побиття і зґвалтування міліціонерами молодої жінки у селищі Миколаїв­ської області шокувало громадськість. Ті, хто мав би оберігати людей від злочинності, прикриваючись погонами, самі ці злочини вчиняють.

Загальмована реакція на злочин вищого міліцейського керівництва та прокуратури свідчить не лише про повну нездатність системи адекватно запобігати злочинам, але й неспроможність контролювати тих, хто працює у цій системі. Корупціонери, які за гроші відпускають злочинців, психопати, які катують затриманих, злодії, які обкрадають офіси і звичайних громадян, — це реалії української правоохоронної системи.

Якщо раніше жнивна пора ознаменовувалася бадьорими рапортами про те, що надійшло у «закрома Родины», то нині прикметою часу стали гучні скандали довкола землі й того, що на ній виросло. Адреса чергового з них — Тарутине.

Ось як розповідає про ситуацію, що сталася, голова фермерського господарства «Світлий шлях» Федір Дмитрович Кузук.

— Моє господарство створене ще у 1994 році. Починаючи з 2004-го обробляємо одну й ту ж земельну ділянку (площею 40 гектарів), розташовану на території Березинської селищної ради. Щороку це поле надавалося нам райдержадміністрацією у короткострокову оренду. Так було й 19 січня 2012-го, коли з адмінстрацією РДА в особі голови Віктора Олександровича Матчина я уклав договір (під номером 34) короткострокової оренди землі. Будучи впевненим у державному документі, де чітко сказано: «Договір укладено терміном на 1 (один) сільськогосподарський рік», я відповідно розрахував свої сили і можливості. На 24 вересня вже було здійснено всі підготовчі роботи: землю задискували, засіяли озимим ячменем, внесли добрива. Як раптом 8 жовтня, без будь-яких пояснень, нізвідки зявляється розпорядження голови райдержадміністрації про припинення дії договору. «Викопати» врожай, щоб відшкодувати свої втрати, я вже не міг, тому звернувся зі скаргою в адміністрацію Президента України. Майже минула зима, коли, нарешті, 5 лютого вже 2013 року надійшла відповідь за підписом першого заступника голови Одеської облдержадміністрації Наталії Чегодар. Вона повідомляла, що у зв’язку з порушенням статті 31 Закону України «Про оренду землі» голова облдерж­адміністрації скасував розпорядження свого тарутинського колеги як неправомірне.

У порятунку Куяльницького  лиману таки зроблено паузу. До вересня вчені трьох наукових інститутів досліджуватимуть питання впливу морської води на лиман у разі його з’єднання з морем.

А поки вчені думатимуть, чиновники зацікавилися екологічним станом берегів лиману (тих територій, які після пуску води опиняться під водою) та станом труби, з допомогою якої, власне, й мають вирішувати питання наповнення Куяльника морською водою. В останніх числах червня представники облдерж­адміністрації разом із вченими ще раз з’їздили до лиману, аби «порадитися». Результати наради чогось принципово нового не внесли.

Уже сьомий місяць поспіль єдиною галуззю, що фактично витягує економіку України, є сільське господарство. За січень—травень 2013-го виробництво сільськогосподарської продукції зросло на 5,1%. Зважаючи на сезонний характер виробництва рослинницької продукції, у січні—травні валова продукція сільського господарства формувалася за рахунок виробництва продукції тваринництва. Діяльність сільськогосподарського виробництва в цей період визначалася під впливом стабільного попиту з боку домогосподарств та переробних підприємств; забезпечення фінансової підтримки сільгоспвиробників з боку банківського сектору; збільшення обсягів дотацій і компенсацій за реалізовану тваринницьку продукцію переробним підприємствам.

Розвиток аграрного сектору спроможний здійснити потужний вплив на економічну динаміку в Україні. З огляду на це вітчизняний аграрний сектор може стати «локомотивом» модернізації країни та джерелом росту національної економіки, який здатний вплинути на розвиток інших сфер економіки за рахунок мультиплікативного ефекту.

Відома всім приповідка життєво мудрих стародавніх латинян «In wino veritas» — «Істина в вині» — не втратила своєї актуальності і в наш час. Вся правда — або ж істина — полягає в тому, що якісне вино у поміркованій кількості є і здоровшим, й кориснішим од будь-якого алкогольного напою (вживання яких так само потребує і здорового глузду, і міри), включно з пивом. Не кажучи вже про те, що в багатьох виноробних країнах виноробство є прибутковою бюджетонаповнюючою галуззю. За умови державної підтримки, певна річ. В Україні, на переконання фахівців, виноградарство та виноробство як галузь економіки потроху занепадає. Тож українські винороби потребують негайної підтримки.

Якраз про це й говорили учасники звітно-виборчої конференції корпорації з виноградарства і виноробної промисловості «Укрвинпром», що відбулася нещодавно в Одесі. Розмова була суто фаховою, з конкретними, обґрунтованими викладками та докладним аналізом нинішнього стану галузі. Шкода лишень, що не було кому робити висновки для себе: делегати конференції — а це були представники всіх виноробних областей України — фактично один одному жалілися на серйозні проблеми, про які всі вони добре знають і вирішення яких ніякою мірою від них не залежить. У той час як владні структури, від яких саме й залежать позитивні зміни в галузі, конференцію проігнорували. Мабуть, наша влада нині вийшла на новий етап своєї діяльності — працює над тим, як покращити «покращення». А народ — народ, звісно, працює. Переймаючись не лише власним виживанням, а й проблемами більш вагомими, державними. Хоч нічого не може змінити.

1 липня Хорватія офіційно стала 28-ю країною Європейського Союзу. Через десять років від моменту подання своєї заявки про вступ вона стала другою державою колишньої Югославії (після Словенії), що відкрила для себе двері до ЄС. Минулого тижня лідери ЄС вирішили розпочати переговори про вступ до Євроспільноти і Сербії, а також щодо угоди про стабілізацію та асоціацію з краєм Косово.

За словами Жозе Мануела Баррозу, президента Європейської комісії, вступ Хорватії до ЄС «повернув країну до свого легітимного місця в серці Європи. За останні десятиліття Хорватія дуже сильно змінилася. Тепер це по-справжньому демократична нація, що шанує свободу, засадничі права та верховенство права».

Європейська комісія ухвалила нову програму, покликану підтримати торговельні можливості та розвиток малих і середніх підприємств у країн—учасницях Східного партнерства.

Коментуючи ухвалення програми, Штефан Фюле, єврокомісар з розширення та європейської політики сусідства, зауважив: «Наші східні сусіди дуже постраждали від економічної кризи. Водночас малі та середні підприємства здатні відігравати ключову роль в економічному зростанні та створенні робочих місць, адже вони достатньо швидко реагують на можливості, що їх створює ринок. У такий спосіб нашим головним завданням є підтримати малий бізнес у регіоні Східного партнерства».

1 липня Литва стала країною—головою Ради Європейського Союзу. Впродовж півроку Вільнюс головуватиме на засіданнях Ради Міністрів ЄС та координуватиме політику ЄС у низці важливих сфер.

Назвавши головування країни «історичними шістьма місяцями», президент Литви Далія Грибаускайте нагадала, що Литва є «першою країною Балтії, що головує в Раді Європейського Союзу».

Різні є енциклопедії, і всі вони по-своєму цінні. Енциклопедичним вважається таке науково-довідкове видання, що охоплює коло загальноосвітніх знань, об’єднує в певній системі найістотніші відомості з однієї чи з усіх галузей. Шевченківська енциклопедія для України завжди буде визначальною.

Не секрет, що це видання мало з’явитися ще минулого століття, але через кон’юнктуру метрополії, через те, що не була ще видана Пушкінська енциклопедія, Шевченківську загальмували. Обійшлися друком двотомного «Шевченківського словника» (Київ, УРЕ, 1976).

Й ось перед нами — перші два томи з запланованого шеститомного проекту: Том 1: А — В/ — 744 сторінки: 693 ілюстрації й Том 2: Г — З/ — 760 сторінок: 819 ілюстрацій. — Київ, НАН України, Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2012. Головний редактор — М.Г. Жулинський.

Упродовж багатьох років Володимир КУДЛАЧ — художник, мистецтвознавець, бібліофіл, журналіст — регулярно висвітлює на сторінках «Чорноморських новин», інших видань виставковий проект в ОННБ «Українська книга на Одещині». Ми попросили його поділитися враженнями: чим характерний цьогорічний, чотирнадцятий книжковий форум?

— Насамперед, хочу подякувати «Чорноморці» у її послідовній, несхитній і мужній позиції щодо підтримки тих починань, які відбуваються в руслі українського державотворення. Адже винятково україномовна газета — це теж довготривалий, естафетний проект, який має своє моральне та ідеологічне навантаження. Менш за все я сприймаю її як бізнес-проект. Цим, до речі, вона, на мою думку, по­дібна з книжковою некомерційною виставкою, яка щорічно (з 2000-го) відбувається в стінах національної книгозбірні. «Чорноморські новини» є беззаперечним лідером щодо інформування громадськості про «Українську книгу на Одещині». Коли ми послідовні, то з часом це дає свій позитивний результат і, зрештою, винагороджується.

Закінчення. Початок у номерах за 2, 16, 25 травня та 20 червня.

Певним імпульсом для подальшого осмислення постаті Євгена Чикаленка періоду вимушеної еміграції стала книга «Є. Чикаленко, В. Винниченко. Листування. 1902—1929 рр. / Упор. та вступ. ст. Н. Миронець — К.: Темпора. 2010 — 448 с.». Саме тут, «читаючи листи, — пише Н.І. Миронець, — мовби торкаєшся розпеченого металу...». Адже знову і знову викликає подив та захоплення, наскільки Євгену Харламповичу були властиві зваженість, розсудливість, мудрість, поміркованість. І через ці риси раптом виявляють себе надзвичайно пронизливі трагічно-чуттєві нотки ностальгії.

Певну уяву про них дає текст листа Є. Чикаленка до В. Винниченка від 17 січня 1924 року, в якому автор зазначає: «Поміщицьких смаків до власности я остаточно позбувся, аби було з чого жити! Про маєтки свої (щиро кажу) й забув; часом ваблять мене (смішно сказать!) коники-цвіркуни, які літом, ночами, задають свої розкішні концерти в селі на Херсонщині! Коли одного разу я почув їх у полі коло Рабенштейну (Нижня Австрія, місце тимчасового притулку Є.Чикаленка. — Прим. авт.), то мене обхопила така туга за нашим (не моїм!), а за нашим Херсонським степом, що я того вимовити Вам не можу. Я не знаю, чи траплялося Вам чути отих коників-цвіркунів, а я ліпшої музики на своїм віку не чув; тут вони співають якось грубо, наче цикади, а наші ніжно, ніжно... Ех, не чувати мені вже їх! От тільки за ними я сумую і більше ні за чим».

Колись Ніцше казав «бог помер», натякаючи на моральну кризу людства, а тепер усі автори кажуть «глядач помер», маючи на увазі, в принципі, те саме. Мовляв, публіка не потребує більше «високого мистецтва». Однак фестиваль старого кіно та нової музики — «Німі ночі», що з аншлагами пройшов на причалі морвокзалу в Одесі, доводить протилежне: існує не тільки глядач, а й слухач елітарного, справжнього мистецтва…

До певної міри «Німі ночі» можна назвати фестивалем відродження. У прямому сенсі — відродження забутого кіно: за три фестивальні дні пройшли покази п’яти відреставрованих німих фільмів. «Німі ночі» — це також фестиваль відкриттів. У переносному сенсі, бо кожна з показаних стрічок супроводжувалася грою вже відомих музикантів, та для декого з них така форма роботи — озвучування фільму — була новизною. Скажімо, такого досвіду у рамках цього фестивалю набуло білоруське інструментальне авангардне тріо «Port Mone», озвучивши картину Миколи Шпиковського 1930 року «Хліб», ідеологічну та естетичну «пару» Довженкової «Землі».

За значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм і з нагоди Дня Конституції велика когорта наших співвітчизників відзначена державними нагородами та почесними званнями. Є у цьому списку і наші земляки.

Так, указом президента Віктора Януковича звання «Народний артист України» присвоєно Хобарту Ерлу, головному диригентові і художньому керівнику Національного одеського філармонічного оркестру.

Кількість осіб, які потонули цього року, б’є рекорди: з початку 2013-го на водних об’єктах України загинули 590 осіб, 69 з них — діти. Ще 309 осіб, на щастя, вдалося врятувати.

Люди, відпочиваючи біля водойм, не стежать за дітьми, вживають алкоголь та купаються навіть у шторм. Лише у минулі суботу-неділю, за даними обласного управ­ління Держслужби з надзвичайних ситуацій України, на Одещині втопилося шестеро осіб. Трагедії трапляються мало не щодня.

У Роздільній відбувся фінальний турнір з баскетболу серед чоловічих команд обласних сільських спортивних ігор 2013 року. Кращою на Одещині стала баскетбольна дружина Овідіопольського району.

На попередній стадії змагань, що проводяться ФСТ «Колос» спільно з Одеською обласною федерацією баскетболу, взяли участь 18 сільських спортивних колективів. Спершу учасники були розділені на групи за територіальним принципом. В іграх за коловою системою визначилися по дві найсильніших команди, які продовжили боротьбу у півфіналах. Переможцями цих зустрічей стали збірні Роздільнянського, Березівського, Овідіопольського та Іванівського районів, які і зійшлися у фінальному турнірі.

— Бережіть дитині голову, — повчають молодих батьків бабусі з дідусями.

— І правильно чинять, — підтверджують медики, адже голова — найуразливіша частина тіла маленької дитини.

Про черепно-мозкові травми у дітей та про їх профілактику йшлося на прес-конференції завідуючого нейрохірургічним відділенням Одеської обласної дитячої клінічної лікарні, кандидата медичних наук, заслуженого лікаря України Євгена Григор’єва.

Телескоп NASA Hubble виявив планету, умови формування якої не вкладаються в рамки сучасної науки.

Спостерігаючи за зіркою TW Гідри, яку відділяє від Землі відстань 176 світлових років, астрономи виявили небесне тіло, що належить до типу екзопланет, тобто планет, котрі обертаються навколо зірки за межами Сонячної системи. Найдивнішим є те, що це небесне тіло було віддалене від батьківської зірки — TW Гідри — на 12 мільярдів кілометрів. Для порівняння: Землю від батьківської зірки відокремлює 149 мільйонів кілометрів.

На початку 2000 років в Україні з’явився новий рух, що має небезпечну соціальну спрямованість. Про дог-хантерів (вбивць собак) писалося неодноразово. Але й активність інших зоосадистів, як-от кроу-хантери (вбивці ворон та інших великих птахів), бет-хантери (вбивці кажанів) і рет-хантери (вбивці щурів), викликає останнім часом у захисників тварин та всього суспільства не меншу стурбованість.

Рух зоосадистів зародився у середині 2000-х у Росії на сайтах виробників і торговців зброєю з метою збільшення продажу пневматичної зброї. І це стало дуже успішним комерційним проектом. З Росії рух прийшов і в Україну. За інформацією Київського еколого-культурного центру та Асоціації зоозахисних організацій, його активісти — молоді багаті люди, як правило, з комплексами і хворою психікою, що роз’їжджають вулицями міст з пневматичною зброєю і розстрілюють з вікон своїх автівок (або з балконів) собак, кішок, ворон, граків, сойок, інших птахів заради задоволення. Кроу-хантери люблять розпинати убитих ворон на деревах і фотографуватися з «трофеями». Вбивці щурів, одягнуті в камуфляжі, з гвинтівками спускаються в підвали, де полюють на щурів.

Після дощику Леся з мамою сапками спушували землю на грядках, щоб вона під сонечком не вкрилася скоринкою. Бо скоринка не дає повітрю насичувати землю киснем, і коріння рослинок не може вільно дихати. Раптом Леся помітила Жука, він виліз із купки спушеної землі та поважно попрямував у своїх справах через доріжку на іншу грядку.