№ 51 (21419) четвер 27 червня 2013 року

Венеціанська комісія Ради Європи підготувала експертні висновки щодо низки резонансних українських законопроектів. Про рекомендації фахівців Deutsche Welle («Німецька хвиля») розмовляла із секретарем комісії Томасом МАРКЕРТОМ (на знімку).

— Пане Маркерте, як оцінила Венеціанська комісія проект закону про всеукраїнський референдум?

— Це, мабуть, один з наших найбільш критичних висновків. Оскільки нас дуже стурбувало те, що цей законопроект дає можливість вносити поправки до Конституції шляхом референдуму. Але, як Венеціанська комісія вже наголошувала у 2000 році, згідно з Конституцією України це зробити неможливо, оминувши Верховну Раду, яка повинна схвалювати всі поправки до Конституції конституційною більшістю.

— Чому, на ваш погляд, україн­ська влада так наполегливо намагається прийняти закон, який, як уже не вперше вказувала Венеціанська комісія, є несумісним з нормами європейського права?

— Я не хотів би спекулювати з приводу мотивів, якими керується українська влада. Проте, я гадаю, для стабільності країни є надзвичайно небезпечним існування ймовірності, за якої фактично будь-що може бути змінено шляхом референдуму.

Звернення українських учених до батьків, учнів і студентів України

Дорогі наші співвітчизники!

Кожний народ має право на використання своєї рідної мови, на розвиток власної національної культури. 1991 року Україна отримала новий шанс для створення демократичної, незалежної, європейської держави. Цей шанс творився зусиллями багатьох поколінь наших попередників, що пройшли через століття нищення і гноблення всього українського, всього, що пробуджувало в народі прагнення до свободи й самостійності. Наслідком такої продуманої колоніальної політики стало те, що Україна ввійшла в період своєї незалежності з насильно деформованою структурою освіти. І відбувалося це не через небажання людей розмовляти рідною мовою чи нерозвиненість україн­ської наукової термінології, а через прямі адміністративні обмеження й заборони, а часом і репресії.

Лише кожен сьомий житель Росії та України хоче жити в єдиній державі. Кількість прихильників об’єд­нання Росії та України в одну державу приблизно однакова у двох країнах — 15% в Росії та 14% в Україні. Про це свідчать дані травневих опитувань Київ­ського міжнародного інституту соціології (КМІС) і «Левада-Центру» (Росія).

І в Україні, і в Росії більшість опитаних хотіли б, щоб обидві країни були незалежними, але дружніми державами — з відкритими кордонами, без віз і митниць (в Україні — 72%, в Росії — 58%). В Україні ця кількість зменшилася з лютого на 4%, в Росії — на 6%.

Україна — це велика країна! Таке гасло в останні роки часто звучить у наших ЗМІ, — пише у своїй колонці на «Українській правді» кардинал Української греко-католицької церви блаженнійший Любомир Гузар.

Україна багата своєю природою: безкраїми полями, горами, морями й озерами, дорогоцінним чорноземом, природними мінералами, — старовинною самобутньою історією, прекрасними архітектурними па­м’ятками, визначними науковцями та творцями в різних ділянках культури, суспільними діячами, державними мужами і полководцями.

На Трійцю, 23 червня, під час засідання 37-ї сесії Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у Камбоджі більшістю голосів «стародавнє місто Херсонес Таврійський та його хора» внесено до Списку Всесвітньої спадщини.

Як повідомив міністр культури України Леонід Новохатько, «Херсонеське городище є єдиним у Північному Причорномор’ї цілісно збереженим зразком античного міста, яке існувало з V ст. до н.е. по XIV ст. н.е. Тут збереглися залишки міського планування вулиць, житлових, господарських та культурних споруд. Хора — це унікальні фрагменти ділянок сільськогосподарських околиць стародавнього міста. Єдиний подібний приклад у Європі, який дає можливість зрозуміти систему організації господарської діяльності та розподілу території між громадянами античного міста».

Під час опалювального сезону 2013—2014 років українці зможуть відчути, що означає фраза «у бюджеті нема грошей»

У квітні відбулася урядова нарада, яка має всі шанси стати знаковою. Під головуванням віце-прем’єрів Юрія Бойка та Олександра Вілкула було зібрано представників Міненерговугілля, «Нафтогазу» та обласних держадміністрацій. У розміщеному на сайті Кабміну прес-релізі — загальні гасла про зниження споживання газу комунальними підприємствами. І Вілкул, і Бойко підкреслили, що необхідно скорочувати споживання дорогого імпортного блакитного палива. Для цього на місцях повинні звернути увагу на профіцит вугілля та перевести котельні на альтернативні види палива.

Фахівці сільського господарства дедалі частіше б’ють на сполох, адже цілком можлива ситуація, коли вже за півтора роки в Україні не залишиться корів та свиней, дефіцитною стане й інша худобина та птиця. А здолає їх не люта закордонна хвороба — селяни самі пустять худобу під ніж і сто разів відхрестяться від того, щоб заводити її у майбутньому.

Пояснення банальне: 1 січня 2015 року набувають чинності положення закону «Про безпечність та якість харчових продуктів», які забороняють продаж сирого молока, сиру домашнього виробництва та м’яса тварин подвірного забою. На думку експертів, які взяли участь у засіданні Національного прес-клубу з аграрних та земельних питань, ці нововведення можуть поставити під загрозу саме існування тваринницької галузі в нашій країні.

Закінчення. Початок у номері за 22 червня.

Німці знову з’явилися у селі вже перед приходом радянської армії. Дорога з залізничної станції Борщі спускалася у Мошняги крутим правим берегом річки Кодими, недалеко від садиби мого діда Василя. Прямо в його городі німці обладнали кулеметне гніздо, що мало своїм вогнем перекривати дорогу. Біля кулемета залишили одного солдата, на декілька днів ніби забувши про нього. Через якийсь час дідові стало шкода солдата і він спробував принести йому гарячу їжу. Солдат, неправильно зрозумівши наміри діда, зупинив його чергою з кулемета в повітря. Але згодом вони порозумілися, і на ці кілька днів солдат став ніби членом родини. Це була літня людина. Один з його синів уже загинув на Східному фронті, другий ще воював. Війну солдат не схвалював, у перемогу німців вже давно не вірив, Гітлера сприймав критично. Згодом солдата з цього місця забрали, хоча німці в селі ще деякий час залишалися. Страху перед ними у людей не було. У сусідньому селі Оленівка — зразу через річку Кодима від Мошняг — на постої стояла калмицька частина, що воювала на боці німців. Калмиків боялися.

Газета «Чорноморські новини» — розумне й серйозне видання. На її сторінках знаходиш публікації, точки зору, які для багатьох інших видань є чимось на зразок табу.

Дуже схвилювала мене стаття кандидата філософських наук Євгена Акимовича «Феномен українців». Автор глибоко аналізує історію, літературу, українське мистецтво й просто вражає широтою своїх знань. Ось і мене примусив замислитися над питанням: а й справді, в чому полягає феномен людей, котрі населяють нашу країну, — багату чорноземами, корисними копалинами, вигідним геополітичним розташуванням? Нас називають прекрасним, надзвичайно працелюбним народом. Кажуть, за кордоном, беручи людей на роботу, перевагу віддають саме українцям. Поки що зберігається в нашому суспільстві солідний інтелектуальний прошарок.

В Одеському українському академічному музично-драматичному театрі ім. В. Василька відбулася прем’єра «Про любов… без слів», жанр якої у театрі визначили так: музично-пластична вистава (режисер-постановник, хореограф, автор драматургічного матеріалу — спільно з О. Плетньовим — балетмейстер з Москви Тетяна Борисова).

На сцені — звичайний танцювальний майданчик з великою мушлею для оркестру. Такі повсюдно можна було колись побачити у менших чи більших містах, містечках та селищах «от Москвы до самых до окраин», здебільшого у парках культури та відпочинку. Одразу ж за ними у темних алеях усамітнювались парочки, куди музика долинала вже крізь гущавину й темінь парку. Ті поцілунки під запахущими липами чи в запаморочливім бузковім тумані, ті проводжання-прощання-кружляння тихими вуличками до самого ранку… Крізь життя не одного покоління проходить цей танцмайданчик. І ті солодкі спомини, адже вистава охоплює досить тривалий період 1920—1980 років, й це навіть більше, аніж короткий курс ВКП(б). Майже все, що тоді відбувалося, молодшому поколінню цілковито незнайоме. А в старшого воно тихо живе у серці десь на самім споді, як спогад про молодість, яка, на жаль, ніколи вже не вернеться.

Переможниця вокального шоу телеканалу «1+1» «Голос. Діти» наша землячка з Котовська Аня Ткач полетіла на навчання в Америку, де пройде літній курс у престижній музичній академії Los Angeles music Academy. Це навчання — один із призів, які дівчинка отримала за перемогу у проекті.

Упродовж тижня Аня братиме уроки майстерності у педагогів світового рівня. З юною співачкою працюватимуть кращі викладачі музики, вокалу, сценічної мови, акторської майстерності.

Безоплатне донорство у всьому світі визнають за громадянський подвиг, прояв людського гуманізму та милосердя, адже людина свідомо й добровільно віддає частину себе тому, хто елементарно не має шансів вижити без донорської крові.

Скажімо, тільки обласна дитяча клінічна лікарня в рік її потребує приблизно півтори тонни. Відділення реанімації, онкогематології, кардіохірургії щодня працюють на препаратах крові. На щастя, завдячуючи хорошим людям, мають їх у пов­ному обсязі.

На свято Трійці в Українському домі Одеси (Катерининська, 77) презентували виставку українського одягу та прикрас. Експозицію відкривали танцями та співами. Перед присутніми виступив народний колектив «Зоресвіт» (керівник — Елеонора Шапкіна). З жартами та усмішками танцюристи на деякий час перенеслися в роки наших пращурів і вчили глядачів традиціям Зелених свят.

Як розповіла координатор Україн­ського клубу Одеси Олена Збаровська, виставку підготували студенти Одеського професійного ліцею технології та дизайну. Власне, це їхні дипломні роботи. Особливість виставки — модернізоване стародавнє вбрання із сучасних матеріалів. Експозиція не дуже велика — одне лляне плаття, 10 спідниць, 8 шифонових сорочок, з півтора десятка бантиків для волосся та дві вишиті картини із зображенням українського прапора та герба. Незважаючи  на це, студентські роботи гості клубу вподобали одразу.

Найбільше слів в українській мові починається на літеру «п». Найчастіше вживається буква українського алфавіту «о», найрідше — «ф» і «ґ».

Одну із найвідоміших пісень у світі — Summertime — Джордж Гершвін написав під враженням від колискової «Ой ходить сон коло вікон» у виконанні Українського національного хору.