Співець рідного краю

Прочитавши його книги, зрозумів: багато втрачає митець, коли в його творчості не відбивається рідний край, бодай хоч одним штрихом, натяком, не кажучи вже про розгорнуті твори.

Сьогодні, коли місту виповнюється 260 років, а письменнику Юрію Сисіну — 70, можна безпомилково сказати: він створив таку книгу, яка буде жити і жити, виховуючи покоління юних українців у любові та повазі до рідного краю. Його топонімічні, краєзнавчі знахідки та відкриття вже стали широковживаними в лексиці земляків, які несуть їх у світ.

Познайомившись ближче із творчістю письменника, я зрозумів: створене таке широке краєзнавчо-художнє полотно рідного краю, що для осмислення його потрібні певний час та відстань.

У розповідях автор відтворив історичні події, які час зберігав під товстим шаром вікового мулу Тилігулу. Чому ж вони відкрилися тільки йому? І чому так багато епігонів та всіляких «позичальників» закружляло довкола його книг, імітуючи потуги власної творчості, переказуючи літературного першопрохідця недолугими запозиченнями (російською мовою) його текстів?

У циклі «Поетичні легенди степу» (книга «Козачий залізняк») є рядки, які багато що відкрили для мене в авторові. Ось вони: «В моїм степу, як в рідній мові: усе до болю, до ладу. Пізнай це сам — піди у поле, І відшукай цю зел-траву...».

На мій погляд, у наведених словах і криється відповідь на питання: чому саме Юрію Сисіну відкрилася таїна рідного краю? Бо тільки після того, як торкнешся серцем живих джерел рідної землі, «оживають» легенди. Їх поетичний переклад змови рослин стає можливим тільки після злиття душі митця природою, де, як і в рідній мові, для нього «усе до болю, до ладу». Це дивовижний процес зародження нового життя.

Для мене дослідницька натура автора вгадувалася ще тоді, коли ми хлопчаками ходили у міський ліс і на річку, тоді, коли він писав свої перші вірші про красу рідного краю, коли, ставши редактором районної газети, послідовно вів її до відродження кращих творчих традицій, що були втрачені у застійний період. То був складний відрізок і в житті країни, і в житті автора. Яскравий публіцист, талановитий журналіст, після довгих пошуків і вагань він нарешті знайшов людей, які здатні були розділити з ним творчі задуми.

В історичному нарисі «Дуби пірамідальні» є такі рядки: «А чи помічали люди, що і над цими дубами не раз нависали жорстокі буревії безжальної зради, що і їх життя не раз залежало від примх людини, не рядової, звичайно. Адже виструнчитися отак посеред міста, без родової підтримки, треба мати неабияку сміливість і мужність».

Особисто я ці слова спрямовую на самого автора, який, попри негатив, що часто «супроводжує» талановитих людей, таки зміг «виструнчитися» посеред міста, «без родової підтримки». І переміг, хоча дуже дорогою ціною (а іншої ціни, на мій погляд, у перемог не буває).

Надійну руку товариської підтримки простягнули йому в той важкий для нього час журналісти обласної газети «Чорноморські новини». Її сторінки зарясніли розповідями про роль Ананьєва у долі великих українців Євгена Чикаленка, Володимира Винниченка, Івана Карпенка-Карого, Михайла Коцюбинського, Євгена Столиці, Петра Ніщинського, Модеста Левицького, Івана Липи, Бориса Грінченка, викликаючи непідробний подив та інтерес читачів до несподіваного минулого провінційного містечка.

Опановуючи нову для себе справу методиста відділу освіти, Юрій Михайлович став постійним учасником конкурсів освітян, активним дописувачем до фахових українських журналів, на сторінках яких народжувалася його наступна книжка «Тилігул — ріка козацька». Саме їй судилося стати стрижнем всієї його творчості, посівши чільне місце в сучасній українській історичній літературі.

Героїчне, сповнене кривавої боротьби за звільнення України минуле, надихнуло письменника на опис цієї боротьби на землях рідного краю, через який протікала, за визначенням видатного письменника Степана Олійника, «козацька ріка Ти­лігул», що не раз омивала рани січовикам.

Третій, найбільш зрілий у художньому й історичному аспекті його творчості період відкриває книга «На рідних берегах», у якій тісно переплелися долі українців з минувшиною південноукраїнських земель на приріччі Тилігулу.

Не забуті письменником і діти. Для них написав три прекрасні поетичні книжки: «Кульбабки», «Ярилове осоння» та «Лелечата».

Книги письменника-ювіляра викликають інтерес нових і нових поколінь. Вони бачать у них живий приклад наполегливості, людину, яка живе і працює поруч, з якою можна привітатися вранці, йдучи до школи, запросити на урок з літератури рідного краю, поспілкуватися у невимушеній атмосфері чи посидіти у тиші читацької зали місцевої бібліотеки.

...Від’їжджаючи з міста, я зустрівся з Юрієм Сисіним і розповів про свої спостереження. Він довго мовчав, дивлячись, як неподалік маленький хлопчик щось шукає у траві:

— Ти знаєш, що він там шукає?— запитав, показуючи очима на хлопчину.

— Ні, — відповів я.

— А от він знає. Тому й шукає.

— І знайде?

— Не сумніваюсь! Якщо не те, то щось подібне.

— Звідки таке переконання?

— З життєвого досвіду. Хіба забув: той, хто шукає — обов’язково знайде? Ти ж знайшов!

— Як на мене, — продовжив він свою думку, — це і є головним для кожної людини: шукати саме свій шлях у житті, а не бігати потай чужими слідами. Пошук — процес складний, потребує терпіння, наполегливості, а головне — внутрішньої порядності, самодисципліни. Дехто, щоб полегшити і спростити для себе важкий процес пошуку, збивається на манівці, починає шукати власну долю в копіюванні чужої, ссучи, немов п’явки, кров своїх «донорів», не помічаючи, що цим продає свою душу...

З позиції часу багато подій бачаться і розуміються по-новому, але те, що створено Юрієм Сисіним, робить його творчість вагомим внеском у розвиток національної культури України.

Не випадково про нього та його книги із захопленням відгукується багато відомих в Україні людей, не кажучи вже про земляків, серед яких — і наш, знаний у царині літератури, Тарас Федюк, президент Асоціації письменників України, лауреат Національної премії імені Т.Г. Шевченка: «Юрій Сисін — один з небагатьох в Україні справжній дослідник рідного краю, людина, віддана своєму покликанню, осяяна азартом пошуку і можливістю встановлення історичної істини».

Справедливіше не скажеш. З ювілеєм, давній друже!

Георгій КУДРЯВЧЕНКО,
заслужений працівник культури України.
м. Київ.

Від редакції. Колектив «Чорноморських новин» щиросердно вітає давнього друга, цікавого автора і приємного співрозмовника Юрія Михайловича Сисіна зі славним ювілеєм! Многих літ і примноження творчого доробку! Нехай рідний край і надалі відкриває свої таємниці, нехай життя обдаровує радістю та добром, нехай всі, хто дорогий серцю, тішать щастям та діляться любов’ю. Здоров’я, шани та всіляких земних благ!