№ 47 (21415) четвер 13 червня 2013 року

Ситуація навколо генерального плану Одеси, який можуть схвалити вже на сесії міськради 18 червня, з кожним днем стає гострішою. Ще під час громадських слухань проголошувалося, що вимоги городян річної давнини не враховані, що в розробленому проекті — маса технічних помилок. Присутні на громадських слуханнях порушили безліч проблемних питань генплану і проголосували за те, щоб його відправили на доопрацювання, однак з порядку денного найближчого засідання міської ради він не зник. Люди, обурені тим, що їх не чують, почали виходити на вулиці з протестними акціями.

Так, нещодавно одесити об’єдналися для того, аби захистити сквер Жанни Лябурб. Він розташований у самому центрі міста (під Тещиним мостом) і вже давно є ласим шматком для представників готельного бізнесу. Жителі мікрорайону, звернувши увагу на те, що в генеральному плані скверу нема, виступають категорично проти його знищення і початку там будь-якого будівництва. Якщо мирні акції не дадуть результатів, вони погрожують перекривати дороги, адже, переконані, сьогодні в місті не так багато зелених територій і їх потрібно зберегти. А ще зазначають: якщо на місці скверу з’явиться черговий готель, вид з Тещиного моста зіпсується остаточно.

Другий тиждень поспіль в Одеському ботанічному саду триває ліквідація наслідків буревію. За найскромнішими підрахунками (за умови, що співробітникам ботсаду допоможуть з технікою та волонтерами), поратимуться тут ще, щонайменше, місяць. Завдану шкоду оцінили в 24 мільйони гривень.

Це не зовсім доречне порівняння, але наш Одеський ботанічний сад схожий на одного чолов’ягу з повчальної турецької казки: він усе життя проходив босоніж, видаючи себе за бідняка, хоча при цьому був досить заможним і завжди носив із собою новісіньку пару чобіт. На запитання «чому не взується?» відповідав просто: шкода взуття нове псувати. Чоботи він усе ж взув, точніше на нього взули, коли до труни клали.

Ось так і сад ОНУ ім. І. І. Мечникова: з одного боку, його колекційний фонд — один з найбільших в Україні (близько 3800 видів рослин, у тому числі дві тисячі оранжерейних), а з іншого — злидень, якого власне місто в особі мерії кинуло напризволяще (бо ж не комунальне підприємство). Згадали про ботсад, коли той ледь не загинув: травневий буревій винищив тут понад півтори сотні вікових дерев-красенів. Проте, руку допомоги простягнули не з Думської, а з облдержадміністрації: контролювати ситуацію взявся заступник голови ОДА Валерій Матковський. З проханням допомогти привести до належного стану скарбницю живої природи чорноморської перлини до нього особисто звернувся ректор ОНУ Ігор Коваль.

Європа продовжує потерпати від повені, яку визнано у Євросоюзі найбільшим лихом століття. Стихія атакує і найближчих сусідів України — Польщу, Словаччину, Угорщину. Так, за інформацією «Українського радіо», щосекунди повз Будапешт мчить по 10 тисяч тонн води. Рівень Дунаю в угорській столиці перевищив критичну 8-метрову позначку. Повінь забрала життя щонайменше 15 осіб, тисячі людей змушені були залишати свої домівки. Збитки вимірюються мільярдами євро.

Велика вода невпинно наближається до українського кордону. Найбільшої біди вона може наробити саме у нас, на Одещині. Рівень води в Дунаї невпинно зростає…

11 червня в Одеській області під головуванням віце-прем’єр-міністра Олександра Вілкула пройшла виїзна нарада міжвідомчого оперативного штабу з координації дій центральних та місцевих органів влади з метою запобігання надзвичайним ситуаціям, пов’язаним з весняними паводками.

Народний депутат України Едуард Гурвіц ініціював проект закону, яким пропонується внести зміни до Регламенту Верховної Ради, встановивши, що у разі виступу депутата російською чи іншими мовами національних меншин апарат ВР здійснює синхронний переклад такого виступу на державну мову з трансляцією перекладу в залі засідань.

Пропонується також доповнити статтю 32 регламенту нормою, яка встановлює, що додатковий час для виступу надається депутатові винятково за рішенням Верховної Ради, яке приймається за пропозицією головуючого на пленарному засіданні, повідомила прес-служба народного депутата.

10 червня народний депутат України, уповноважений Всеукраїнського об’єднання «Свобода» на Одещині Павло Кириленко скерував до Генерального прокурора звернення з вимогою перевірити законність затвердженого Одеською обласною радою рішення про надання ТОВ «Алібей» права користування Червонознам’янським водосховищем в Іванівському та Великомихайлівському районах. Окрім цього, «свободівець» вимагає перевірити дотримання орендарем умов договору оренди та правил загального водокористування.

Як розповів Павло Кириленко, причиною звернення до прокуратури стало прохання мешканців Червоно­знам’янки, які заявили про порушення їхніх прав на відпочинок на водосховищі, а також про махінації навколо цього об’єкта.

За старих часів навіть мови не було про водогони. Люди пили воду з річок, берегових копанок, криниць. Останні прославлялися в казках, думах, загадках. Особливої звучності вони набули в піснях. Степова, козацька, чумацька, дідусева, татова… Прикладів дбайливого ставлення народу до криниць — безліч. І маленька дитина усвідомлювала, що вода — то її власне життя, наснага, здоров’я і фізична сила.

Особисто мені не раз згадується повоєнне дитинство. Жили в селі Коробчине Новомиргородського району (Кіровоградщина) дід Часник та баба Часничиха. Мов пара голубів — заздрили люди. Моєму вітчиму Іванові Терентійовичу Дануці ще й якимись далекими родичами доводилися. Тому не було жодного вівторка, щоб ми не йшли в гості. Та й причина була вагома. Тамтешній базар славився на всю округу. А Іван Терентійович уподобав, було, торгівлю живністю. Там купить, там продасть… Приятелями у нього були цигани та заготівельники, яких не раз і не два брав за петельки, доводячи, що корова чи телиця не якась там паскудна коза, котра наводить жах на людей своїм постійним криком «ке-ге-бе», а добросовісна велика рогата худоба. І дає відро молока за один удій та гарний приплід. Врешті, з червоними долонями (торгувалися так, що виляски було чутно на весь базар) й охриплими від крику голосами йшли пити могорич до привітних та гостинних Часників.

Третє міжнародне об’єднане обстеження великої європейської ріки

13 серпня в Регенсбурзі буде дано старт Третьому міжнародному об’єднаному обстеженню Дунаю. Три судна експедиції пройдуть більше двох тисяч кілометрів, відвідають понад 10 країн і проведуть численні дослідження якості води, вивчаючи екологічний стан Дунаю. Ще одна мета експедиції — привернути увагу населення та громадськості до проблеми забруднення ріки. Завершиться експедиція 26 вересня в Тулчі.

Високий рівень біологічного забруднення річки, а також забруднення іншими шкідливими токсичними речовинами — ці фактори, як і раніше, викликають тривогу. Тому всі держави Дунайського регіону, від Німеччини до України, як члени Європейського співтовариства, так і ті, що не входять у ЄС, висловили повну підтримку Третього міжнародного об’єд­наного обстеження ріки. Багато міжнародних організацій та компаній, а також відомі дослідницькі центри Європи надають безоплатну допомогу цьому унікальному науковому проекту.

Як відомо, центр Одеси хронічно потерпає від нестачі електричної енергії. Вирішити цю проблему повинна нова підстанція «Маразліївська».

На підстанції, пояснили в прес-службі «Одесаобленерго», встановлять два потужних трансформатори. Вона займе територію 54 на 32 метри, її висота — 22 метри, сім з яких — під землею.

У всі часи книга творила інтелект, будила думку, яка рухала суспільство шляхом поступу. Нині ж ніхто не каже, яким шляхом рухається наше суспільство, куди прямує ця квазідержава, що так легко й бездумно позбавляє себе інтелектуального потенціалу. Аніскільки не дбаючи про його відновлення.

Саме цими проблемами вже давно стурбовані не лише духовні авторитети країни, а й усі ті, хто все ще думає про майбутнє Української держави. А перед­усім люди, чия доля пов’язана з книжкою. Про це говориться на всіх книжкових виставках та форумах. Йшлося про це й під час нинішньої Всеукраїнської виставки-форуму «Українська книжка на Одещині», яка щойно завершилася.

«Вояк духовного заслону — супроти зла, насильства і брехні». Так визначив свою роль у літературі Іван Малюта, журналіст, літературознавець, поет, автор книги «Агов!», що вийшла у видавництві ім. Олени Теліги в грудні 2012-го. Складається вона з двох частин. У першій — «Не поступитися сумлінням» — проза і нариси, есе, статті. У другій — «На дзвіниці душі» — поезії, серед яких є справжні перлини як-от «Українська ідея», «До хохлів і не тільки» та інші.

Кожен з 26 прозових творів, що складають першу частину книги, ґрунтується на власних враженнях (за винятком «Коли йдеться про честь» про М. Рильського та репліки «Забожилася б і Кася») від зустрічей з людьми, котрі здійснили, за висловом В. Овсієнка, «моральні подвиги» в ім’я України в умовах тотальних доносів і жорстоких репресій, які панували в СРСР. Про гідність, честь і мудрість своїх сучасників, з якими звела автора доля, він пише як про зразок поведінки для себе і своїх читачів.

Українське кіно нарешті доїхало до Одеси!

5 червня в артхаусному кінотеатрі U-Cinema (Французький бульвар, 33) показали добірку найкращих вітчизняних коротких метрів «Української нової хвилі» минулого року.

Сім дебютних фільмів молодих україн­ських режисерів — «Уроки української» («Short Film Corner» Канського МКФ, режисер Руслан Батицький), «Дорога» («Short Film Corner» Канського МКФ, Максим Ксенда), «Борода» (приз за кращий сценарій фестивалю «Відкрита ніч», Дмитро Сухолиткий-Собчук), «Гамбург» (диплом національного конкурсу МКФ «Молодість-42», Володимир Тихий), «День незалежності» (фільм-переможець національного конкурсу МКФ «Молодість», Антоніна Ноябрьова), «Діалог на самоті» (спеціальна нагорода національного конкурсу МКФ «Молодість-42», Юлія Райнветер), «Між двадцятою та опівночі» (диплом національного конкурсу МКФ «Молодість-42», Денис Сполитак) — перш ніж «взяти хвилю», пройшли сурову селекцію Одеського МКФ та МКФ «Молодість».

До сімдесятиліття Юрія Сисіна

Мені, людині, яка виросла в Ананьєві, прожила в ньому найкращі роки — дитинство і юність, — завжди радісно зустрічатися з ним. У кожні відвідини бачу його не таким, як у попередні. Це природно, бо все змінюється в часі.

Іду вулицями свого дитинства, та вже не зустрічаю тих, хто упізнав би мене. Хоч Ананьїв — і мій «давній друг», як назвав місто Юрій Сисін.

Сполучення цих слів дивовижним чином вразило мене з першого прочитання його книги «Ананьїв, давній друже мій». Таку глибину почуттів до рідного міста могла висловити тільки талановита своєю любов’ю до рідного краю людина, яка пройшла з ним, як з вірним другом, складний шлях змужніння, нелегких життєвих випробувань, що випали на долю дітей війни, до покоління яких належить і пан Юрій.

Із споминів про Валентина Мороза

Хто тільки не цитував знамениту фразу Валентина Мороза: «Чорт його знає, чим пахне солома?». Існує версія, що ця фраза захопила уяву самого Павла Тичини. На тлі тодішнього тотального засилля соцреалізму і видання так званих «паровозів» згаданий твір з шести рядків справді дихнув свіжістю степу.

Кажуть, що саме цей вірш сприяв успішному вступу Валентина Леонідовича Мороза до Спілки письменників СРСР — так тоді було. Спілка письменників України являла собою лише філію Москви... Отож двічі спілчанами ставали українські письменники...

Наша газета кілька років тому першою в області почала порушувати питання про необхідність відкриття бодай в Одесі (для початку) «бебі-боксів» — рятівних скриньок для немовлят, які з невідомих нам причин стали зайвими для своїх батьків. Такі пункти давно діють у Європі, на той час з’явилися вони вже й у Львові та Києві.

Громадська ініціатива щодо створення «вікон життя», яку просували активісти обласного осередку Товариства Червоного Хреста України, попервах зустріла шалений спротив місцевої влади в особі тодішнього керівництва міського управління охорони здоров’я, яке на запити щодо необхідності створення такого пункту (а без згоди міліції, медиків та соціальних служб офіційно цього не зробити, хоча всі витрати на спорудження боксу брали на себе громадські активісти) відповідало, що в Одесі це не потрібно, що з року в рік дітей, залишених у пологових будинках, меншає… Не діяли на чиновницькі душі переконливі докази того, що ми таким кроком не спонукатимемо жінок народжувати і підкидати своїх небажаних дітей. Мова ж бо йшла про те, щоб немовлят не вбивали, не залишали напризволяще. Намагалися довести, що відкриття «вікон життя» супроводжуватиметься роз’яснювальною роботою серед населення, особливо серед молоді...

Одеса стала місцем зупинки на шляху автопробігу литовських поціновувачів автівок «Фольксваген-жук», які на своїх невеликих машинах збираються проїхати близько 4,5 тисячі кілометрів.

До цього автопробігу його учасники підготувалися ґрунтовно: історичний фольк­свагенівський автобус перед подорожжю був перетворений на своєрідну автомайстерню з необхідним обладнанням, запасними деталями — всяке ж може трапитися в дорозі з антикварною технікою. І це «всяке» сталося у Києві: зламався «Жук» 1957 року випуску, але справилися — полагодили, допомогли одеські «жуколюби».

В останні дні травня Ізмаїл приймав другий міжнародний турнір з баскетболу серед юнаків та дівчат 1998 року народження «Хвилі Дунаю». Три дні вболівальники спостерігали захоплюючі поєдинки команд з України, Болгарії, Румунії та Молдови на майданчику СК «Портовик».

На відміну від торішніх змагань цього разу турнір проводився і серед хлопців, і серед дівчат. Україну представляли команди БК «Хімік» та СДЮСШОР №2, суперниками яких виступили юнаки з Молдови і Румунії, а також дівоча дружина СДЮСШОР №2, якій опонували представниці Болгарії, Молдови та Румунії.