№ 46 (21414) субота 8 червня 2013 року

Вшосте Національна спілка журналістів України привертає увагу високопосадовців держави, правоохоронних органів, кваліфікаційних комісій суддів до кричущих фактів порушень Конституції і законів України, міжнародних зобов’язань, взятих Україною. Вказані порушення є системними і потребують політичної волі для змін у законодавстві та практиці його застосування.

1. Головною перешкодою в роботі журналістів є безкарність за вбивства, побиття, застосування насильства до журналістів, пошкодження фото- та відеотехніки.

Після кожного резонансного випадку Міністерство внутрішніх справ та Генеральна прокуратура запевняють нас, що справа перебуває на особливому контролі, але й досі не покарані особи за вбивство журналіста Василя Климентьєва, побиття Дмитра Волкова, Віталія Лазебника, застосування насильства до Романа Бочкали, Олександра Тарасова. Незважаючи на кілька наказів міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка, які вимагають від керів­ників міліції забезпечення безпеки журналістів та поліпшення роботи з медіа, співробітники МВС не перешкодили нападу на Ольгу Сніцарчук та Владислава Соделя.

Позавчора, 6 червня, в Одесі відкрилася ХIV Всеукраїнська виставка-форум «Українська книжка на Одещині».

Попри байдужість неукраїнської влади до проблем книговидання та книгорозповсюдження, потурання засиллю на ринку російської книжкової продукції, українська книжка усе-таки живе, знаходить свого читача, бере участь у будівництві нової держави. Це засвідчили, передовсім, стенди виставки-форуму, розміщені у головній читальній залі Одеської національної наукової бібліотеки ім. М. Горького, і той безперервний тлум людей побіля них, що з цікавістю проглядали виставлені книжки, активно спілкувалися з видавцями, купували, поверталися знову до зали.

Як уже повідомляли «Чорноморські новини», 4 червня відбулися громадські слухання щодо генерального плану Одеси. Варто підкреслити, що це перші в історії Одеси ініціативні слухання, які проводилися відповідно до статуту міста. Ініційовані вони були ще в 2011 році, шляхом збору підписів одеситів, однак провести їх вдалося лише зараз — за два тижні до винесення генплану на розгляд сесії міськради.

Бажаючих потрапити на слухання виявилось чимало, тож зала на 400 місць не змогла вмістити всіх — частина людей стояла протягом трьох годин «на своїх двох», аби захистити схили і сквери міста від забудови, а гаражі і стоянки — від знесення. За час слухань було обговорено 25 проблемних аспектів генерального плану. Учасники підтримали 21 рекомендацію. Прийом пропозицій одеситів триває.

...А він сидів на лаві у тіні високих акацій і читав свіжі газети. Цей міський сквер став йому, пенсіонеру-газетяру, читальним залом, місцем відпочинку, а водночас і продовженням неспокійного журналістського життя. Бо хай ти сто разів уже пенсіонер, але твої звивини за інерцією фіксують кожну подію, кожну почуту репліку чи гострий погляд — дивись, ще знадобиться. А й справді: чому б не знадобитися?

Його розпорядок дня давно усталений. Зранку натоптаною стежкою — до друкарні, де його за сорок років знають усі, від вахтера до директора. Щедро дають свіжі газети — обласні, міські, багатотиражні: «Читай, голубе!». Потім обов’язковий обхід усіх редакційних відділів — поспілкуватися з колегами. А далі — цей читальний зал: «Читай, голубе!» А він і справді схожий на пташку — сухенький і маленький чоловічок, у якого все вже у минулому. Крім лави у сквері і свіжих газет...

Суботній ранок. Телевізор тихо грає «Ранкову зірку». На пошарпаному килимі розкидані пластмасові деталі, моделі машин і літаків. Хлопчик дістав конструктор, подарований йому батьком, і почав будувати місто. Уява дитини оживляла кожну іграшкову конструкцію, наповнювала місто мешканцями, подіями, малювала характери героїв. Через кілька годин місто малюка збільшилося у кілька разів, надбало своїх легенд... Як же не хотілося покидати його і йти зі світу, де фантастика й магія відбуваються щохвилини! Але мама кличе — треба йти на пошту. Вже кілька тижнів мама не розмовляла з його сестрою. Вона живе у Владивостоці, тому іноді мама бере малюка за руку і веде на пошту, де є спеціальні кімнати для дзвінків...

...Малюк, що подорослішав на 20 років, із сусідньої кімнати почув знайому мелодію — планшет сповіщав про виклик. Взявши девайс, він натиснув на кнопку «Відповісти з відео», і на екрані виникли зображення сестри і мами: це груповий відеодзвінок.

Йшов далекий 1945 рік. Відгриміли останні бої. Переможці поверталися додому. Країна, не зволікаючи, почала відбудову. Роботи — небачений край, усе в суцільних руїнах. Більшість заводів вивезли на Урал і до Сибіру, а ті, що залишилися, — дощенту зруйнували фашисти.

То були важкі роки, але їх не зрівняти з війною. Люди розуміли, що все тепер у їхніх руках, що ніхто інший не відновить господарство, не збудує житло. Одні тішилися, що рідні повернулися з тієї триклятої війни живими, інші — остаточно переконалися, що майже немає надії на повернення своїх фронтовиків. І цей сум поселився майже в кожній родині.

Жив у нашому селі один затятий холостяк. Звали його Софрон, а оскільки він мав незвичайний колір волосся, якийсь золотаво-рудий, то й нарекли його Рудий Софрон.

З Софроном пов’язана одна подія, що увічнила його ім’я в селі в народному прислів’ї. Трапилося це у 1922 році, коли село вимирало від голоду цілими сім’ями. Софрон на той час був уже дорослим хлопцем. Розповідають, що тоді асоціація робітників Америки (АРА) допомогала нашим селянам. У селі так і прозвали ту допомогу — «арою». Сільська громада вирішила варити ту «ару» в одному котлі і ділити на їдока.

Велика Вітчизняна війна залишила глибокий слід, важкі спогади в пам’яті всіх, хто її пережив. На жаль, таких людей з кожним роком стає менше і менше.

Мої бабусі та дідусі народилися вже після війни. Вони відчули на собі труднощі повоєнних літ, а про той важкий воєнний час знають з розповідей своїх батьків. У мене була прабабуся Віра. На жаль, її вже немає з нами. Я була зовсім маленькою, коли вона померла, тому про її життя у роки війни розповіла мені моя мама. Ця розповідь зачепила до глибини душі.

Відкриття ІІ Міжнародного фестивалю мистецтв в Одеській опері все-таки відбулося, незважаючи на активний супротив потужних сил природи. Нічний буревій, що пронісся над Одесою у ніч на 1 червня, істотно зруйнував сценічний майданчик. Чималої шкоди було завдано відео- та аудіоапаратурі, яку вже встановили для трансляції музики, вщент розбито три екрани, пошкоджено інше обладнання. За словами Надії Бабіч, завдані збитки попередньо оцінюється у мільйон гривень. Відтак відкриття фестивалю просто неба довелося перенести з суботи на вівторок.

У суботу ж фестиваль розпочався у залі Одеської опери прем’єрою двох одноактних балетів Ігоря Стравинського «Жар-птиця» і «Весна священна». Повний аншлаг! Жодного вільного місця, і це — велика радість для театру та результат щоденної копіткої роботи, спрямованої на його розвиток і наповнення. На прем’єру балетів одного з найцікавіших композиторів ХХ століття прийшла вся культурна Одеса, і не дивно — музика Ігоря Стравинського звучала тут уперше. Для театру — це новий рівень, адже музика композитора-новатора вимагає від оркестру потужності та злагодженості, а від балетної трупи — витонченості.

У приміщенні Одеської обласної організації Національної спілки журналістів України нещодавно пройшла прес-конференція з гарної нагоди, а відтак і назву мала промовисту: «Букет перемог дитячо-юнацького театру «Балаганчик». Насамперед, йшлося про ще одну і водночас дуже вагому перемогу — завдяки «Балаганчику» та його незмінному керівникові Надії Іванівні Хохловій Одеса вперше прозвучала на найвищому рівні на всеукраїнському відкритому конкурсі читців імені Т. Г Шевченка, організованому Центром українських досліджень та Міжнародним Київським університетом.

За двадцять років свого існування колектив назбирав багато нагород як у місцевих конкурсах, так і в національних. Нинішнього березня, посівши перше місце на обласному фестивалі «Співець українського слова», як переможці поїхали до Києва. Там «Балаганчик» виконав композицію на вірші Т. Шевченка, В. Тарасенка та Н. Хохлової «Про волю і долю» і став лауреатом першого ступеню. Конкурс ще тривав, а переможці вже встигли здобути шостий раз перше місце на одеському конкурсі, присвяченому 110-річчю створення Одеської «швидкої допомоги». Так би мовити, з поїзда — одразу ж у бій!

Ми живемо в час, коли  поняття «модна хвороба» захлиснуло суспільство. Це — анорексія, супутня їй булімія, депресії та інші розлади, в яких не соромно, а й модно зізнатися оточуючим. Найстрашніша з усіх, мабуть, анорексія: її прояви неможливо приховати, симптоми не симулювати, а наслідки — смертельні.

З настанням спеки у квартирах та офісах охолоджують повітря за допомогою кондиціонера. Втім, отримуючи, здавалося б, комфортні умови для життєдіяльності, людина може дуже легко застудитися. Найбільше від потоків холодного повітря страждають горло, м’язи і нервові закінчення. Через некомфортну температуру або неправильне розміщення кондиціонера знижується імунітет і загострюються хронічні захворювання, попереджають фахівці клініки INTO-SANA.

Найчастіше значний контраст температур повітря на вулиці і в приміщенні призводить до загального переохолодження. Відтак зараження інфекційними захворюваннями відбувається легше. Але є й серйозніші наслідки від неправильного встановлення кондиціонера.