Просвітницька місія братів

Із самого початку Мефодія зустрів жорсткий опір німецького духовенства, яке виступало з позиції так званої догми тримовності (її прибічники вимагали заборони богослужіння слов’янською мовою, оголошуючи канонічно припустимими тільки три «священні мови: грецьку, латинську і давньоєврейську»).

873 року Мефодія випустили на волю за велінням папи Іоана VIII, який прагнув зміцнити свій вплив на слов’янських землях і рукопо­клав його в архієпископи Великої Моравії. Повернувшись у Моравію, Мефодій продовжив свою справу. Після його смерті 885 року у Великій Моравії знайшлося до двохсот священнослужителів, навчених слов’янської грамоти.

Брати Кирило і Мефодій були широко й усебічно освіченими людьми, добре підготовленими до своєї нелегкої місії. Вони мали при собі всі необхідні для богослужіння тексти Святого письма, перекладені з грецької старослов’янською мовою, написані новою, ними ж створеною слов’янською абеткою, яка дуже вдало передавала звуковий лад цієї мови. Можна сміливо твердити: вони були першовідкривачами у слов’янському середовищі того явища, котре пізніше назвуть інкультуризацією, тобто впровадженням Євангелія у власні культури народів. Неоціненною є роль Кирила й Мефодія у формуванні й розвитку розмаїття слов’янських культур. Культури всіх слов’янських націй, власне, й беруть початок із винайдення солунськими братами надзвичайно вдалої слов’янської абетки.

Переклад священних книг, здійснений Кирилом і Мефодієм разом з учнями, сприяв надзвичайному зміцненню старослов’янської літературної мови, яка набувала завдяки цьому загального визнання. Вона на багато століть стала мовою не тільки церкви, а й усіх культурних верств слов’янських націй, зокрема й східного обряду. Нею до наших днів правиться православне богослужіння у Східній Європі та в країнах колишньої Югославії, в ряді країн Західної Європи, вона вживається також у римській літургії хорватських католиків. В історичному розвитку слов’янства східного обряду старослов’янська (церковнослов’ян­ська) мова відіграла таку ж велику історичну роль, як латинська на Заході. Вона збереглась як офіційна майже до XIX століття і мала надзвичайний вплив на утво­рення сучасних літературних мов усіх слов’янських націй.

Діяльність братів-просвітителів по-різному позначилася на різних територіях, але особливого розмаху й сили набула там, де в ті часи була міцна державність,— у Великій Моравії. Значний вплив на всі сфери культурного життя їхня місіонерська, апостольська діяльність справила в Чехії, пізніше — в сербсько-лужицьких землях і південній Польщі. Згодом учні братів-місіонерів принесли ідеї Кирила й Мефодія на їхню батьківщину — в Болгарію, де вони набули особливого розквіту. Звідси християнство і книжна культура почали швидко поширюватися в інші країни. Через сусідню Дакорумунію прийшли вони і в Київську Русь, звідки почали рух далі на схід і на північ. Історичний досвід організації церкви у Великій Моравії та Болгарії був врахований у Київській Русі, де літургію слов’ян­ською мовою запровадили практично одночасно з її хрещенням.

Широка християнізація сло­в’янських народів у той історичний період — вельми прогресивне явище. І вона була неможливою без використання в релігії рідної мови, без створення зрозумілої людям теологічної термінології. Заслуга братів у цьому є просто-таки неоціненною. Крім того, давши своєю місіонерською діяльністю в рамках християнського спілкування могутній поштовх розвиткові освіти і культури в Європі, брати Кирило й Мефодій сприяли громадянському й культурному єднанню народів. І хіба сьогодні ця благородна ідея, закладена видатними слов’янськими просвітителями, втратила своє значення? Тому саме через широкий обмін культурними й духовними цінностями маємо шукати шляхи зміцнення миру, злагоди й братерства між людьми.

Василь ВИХРИСТЕНКО,
член Національної спілки письменників України.
м. Одеса.