Переглядів: 879

Загублений світ Одеси

Ймовірно, важко знайти мешканця Одеси, котрий не знав би, що в нашому місті є одна з найбільших у світі система катакомб, загальна протяжність якої досі невідома, але, за різними джерелами, сягає від півтора до чотирьох тисяч кілометрів! І, швидше за все, принаймні у роки навчання в школі, кожен одесит хоча б раз побував у них на екскурсії — в Музеї партизанської слави в с. Нерубайському. І все ж кожен новий доторк до цього унікального рукотворного світу, що просто під ногами, вражає, дивує по-новому. Саме такі дивовижні відчуття огорнули й автора цих рядків, коли він потрапив зовсім нещодавно в один із куточків цього підземного світу Одеси.

Першим відкриттям стало те, що одним із потайних входів в загублений світ підземелля є непримітні залізні двері, які заховалися між гаражами біля «новобудов» 70—80-х років минулого століття. Причому розташовані вони буквально за кілька десятків метрів від заповненої машинами вулиці Балківської. Саме там і починався 30-метровий спуск у підземний світ Одеси. Називається ця ділянка катакомб «масивом Розумовського», яку вона отримала ще в ХІХ столітті від розташованої неподалік однойменної вулиці.

Особливість цього масиву у тому, що ще у 1930-ті роки тут, у колишніх копальнях будівельного каменю, почалося облаштування таємного бункера, який, мабуть, мав використовуватися як бомбосховище. А в роки війни його спробували освоїти як базу партизани. Як розповів мій провідник у підземний світ Одеси, дослідник катакомб Сергій Биковський, є документальні свідчення, що під час окупації на території цього бункера відбувалися бої між партизанськими загонами НКВС і посланим проти них спе­ціальним загоном румунської сигуранци.

За словами одного з керівників спелестологічного клубу «Пошук», який уже впродовж багатьох років займається дослідженням катакомб, викладача геолого-географічного факультету ОНУ ім. І. І. Мечникова Костянтина Проніна, у повоєнні роки він разом із сином та членами сім’ї одного з бійців партизанського загону Олексієм Широковим побували на місцях боїв у масиві Розумовського. Останки загиблих воїнів загонів НКВС, які тоді вдалося знайти, були підняті на поверхню. І на всіх останках були кульові отвори, які підтверджували смерть у бою. Подальші пошуки загиблих не проводилися, оскільки було прийнято рішення «не турбувати останки партизанів». Втім, є версія, що таке рішення було зумовлено тим, що в повоєнні роки в масиві Розумовського знову розгорнулося таємне будівництво. Підземний бункер стали доукріплювати і доукомплектовувати з урахуванням вражаючих факторів ядерної зброї. Можна припустити, що у випадку війни він мав би служити як бомбосховище третього рівня захисту для мирного населення. А одночасно у глибших шарах були побудовані захисні споруди більш високого класу, в яких мало б рятуватися керівництво. Житлові зони там обладнані з великим комфортом, включаючи навіть унікальний шестикутний кіноконцертний зал з традиційною для тієї епохи ліпниною на стелі і невеликою дощатою естрадою.

Однак, як це неодноразово траплялося в радянську епоху, колосальні людські зусилля і тонни металу, бетону та обладнання, закопані в глибини Одеси, пішли нанівець. Ще тоді, в радянський час, ухвалили рішення про ліквідацію бункера-притулку в масиві Розумовського. У цьому районі розгорнулося активне житлове будівництво і почав проводитися так званий тампонаж. У підземні пустоти під запланованими будівлями під тиском взялися закачувати водно-піскову суміш. Потім у ці засипані місця вбивали бетонні палі, і на цьому міцному фундаменті вивищувалися новобудови 1970—1980-х. У результаті частина підземелля виявилася перекритою піском та палями, а в частині — піднялися ґрунтові води. Вода почала заливати розташоване під землею обладнання, і в підземеллі, чи то централізовано, чи, може, й стихійно, взялися за його демонтаж. Сьогодні там залишилося тільки те, що вже просто нереально витягнути з-під землі. І ці рештки обладнання в бункері можна сміливо вважати своєрідним музеєм-заповідником марної праці радянської доби.

На думку фахівців, незважаючи на те, що, по суті, вся історична частина Одеси стоїть на катакомбах, самі по собі небезпеки для міста вони не становлять. Звичайна глибина залягання катакомб, зокрема і бункера у масиві Розумовського, — не менше 30 метрів. І така товща досить міцна. Втім, звісно, є і межа того, що може витримати таке склепіння. Відтак, якщо почати «ліпити» висотні будівлі де попало, без урахування того, що внизу, біди не оминути. Зараз в Одесі є спеціальна організація «Прохідник», яка кваліфіковано за­ймається ліквідацією катакомб, проводячи тампонаж на місцях майбутніх будов. Однією з особливостей масиву Розумовського, де всі ходи — штучного походження, є те, що з нього можна потрапити в так звану Грицаївську печеру, котра виникла природним чином ще в доісторичні часи. Цю назву вона отримала від імені молодого чекіста Тимофія Грицая, який виявив її у 1936 році, обстежуючи масив. Зараз ця печера оголошена палеонтологічним заповідником, оскільки в ній були виявлені кістки доісторичних тварин. Поки що доступ туди закритий. Однак у майбутньому планується організовувати екскурсії і в цей абсолютно унікальний куточок загубленого світу Одеси. На даний момент весь масив Розумовського вважається законсервованим і для масового відвідування закритим.

Проте, зважаючи на великий інтерес молоді до всього незвичного і цікавого, в тому числі і до підземель, дослідники одеських катакомб із «Стакер-спелео» придумали таку форму задоволення цього інтересу, як проведення там екстремальних ігор. Скажімо, частина території бункера забезпечує прекрасні можливості для страйкболу. Це командна військово-спортивна гре, де використовують так звану м’яку пневматичну зброю, що приводиться в дію електродвигуном, газовою суміш­шю, вуглекислотою чи м’язовою силою самого гравця. До спорядження учасника також обов’язково входить захисна амуніція, в тому числі захисні окуляри. Не менш цікаво там проходять змагання з орієнтування (КВЕСТ) та ігри на зразок «Сталкера», що народилися від поєднання однойменного твору братів Стругацьких і реалій Чорнобильської зони.

Побувавши у підземеллях масиву Розумовського, можу сміливо стверджувати, що реалії одеського підземелля нітрохи не поступаються фантазіям творців комп’ютерних ігор!

Безперечно, той розмаїтий потенціал, що мають одеські катакомби, з яких, власне, і народилося наше місто, міг би використовуватися набагато продуктивніше. І, звісно ж, хотілося б, що ця унікальна природно-історична пам’ятка збереглася і для наступних поколінь і, певна річ, ще послужила нинішньому поколінню одеситів.

Олег ВЛАДИМИРСЬКИЙ.

 

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net