Переглядів: 894

У контексті часу

Подією культурного життя Одеси стала персональна виставка члена-кореспондента Національної академії мистецтв, народного художника України, живописця Анатолія Мельника (на знімку) «Чотири погляди поза часом. Мамайчуки», що відкрилася у Музеї західного та східного мистецтва і триватиме до 4 червня.

Вже кілька днів поспіль, відколи відкрилася ця унікальна експозиція полотен майстра, гортаю каталог-альбом Анатолія Мельника та розмірковую над цими роботами.

Є твори образотворчого мистецтва, які полонять замилуванням красою, що її сповідує художник, довершеністю, виконують певну естетичну місію. Інша категорія — твори, які спонукають до серйозних роздумів, приховують якусь таїну, яку доконче потрібно розгадати — інакше намарними будуть усі ідейно-естетичні пошуки мистця, усі його творчі муки, твори, котрі будоражать нас. І саме таким є малярство Анатолія Мельника.

Скажемо одразу: народний художник — це тільки звання, почесне, та все ж — лише одна з ознак титулованості творця. Талант, майстерність — тут на першому місці, звісно. І це правильно, бо талант — від Бога, а призначенням його, як відомо, є служіння народові. Бути репрезентантом народу у світі, і в світі мистецтва — передусім, своєю творчістю висловлюватись від його імені.

Анатолій Мельник, без найменшого сумніву, є народним художником саме у цьому сенсі. Зображує він гори Карпати, змальовує соняшникове поле, запрошує нас помилуватися буянням квітів, — і ми завжди бачимо, що це — таки Карпати, що оце поле й оці пишні квіти художник міг знайти лише в Україні. Але у тім-то й майстерність мистця, що кожна з цих робіт може захопити глядача у будь-якому куточку планети; там навіть можуть нічого не знати про нашу квітучу землю (є ще й такі закутини), але вони скажуть, що це великий і талановитий народ, і прекрасною має бути ця земля, яку мистець зображує з такою любов’ю.

Хоча, здавалось би, художник нічого особливого не зробив, а лишень переніс на полотно часточку отого українського соняшникового поля чи оту дорогу в горах. Та не так щоби переніс — він ніби взяв велику раму (мистець тяжіє до великих розмірів) та й кинув її на тій місцині, що йому найбільше сподобалась. Що туди втрапило, у ту раму, те і його. Як мовиться, крупним планом. І це вже майже вивершена картина, та є у ній місце і для нашої фантазії. Удавана недовершеність, незакінченість — одна з характерних рис творчості майстра. Дуже прошу, немовби каже художник, ви можете розширити цей простір, але він залишиться, за всіма ознаками, твором Анатолія Мельника. Художник зумисне створює оцей ефект незавершеності, хоч і працює швидко, залишаючи на полотні свої емоції. Та все-таки як логічно: шматок пейзажу — неначе вікно, яке хочеться розчахнути, висунутися у цей позавіконний світ, роздивитись довкола… Й допевнитися у тому, що художник не обманув наших сподівань. Що там ген, далі, летять його дивовижні коні з розумними очима… Й ви зненацька можете відчути себе… своїм-таки пращуром з немислимої давнини. Тому що не за вражаючою уяву формою упізнається коріння художника, а за його глибоким зв’язком із народним міфом.

І в цьому сенсі можна сказати про серію «мамайчуків» — цілковито несподівану, вражаючу поворотом теми, а ще більше — віддзеркаленням нашого часу.

Художник, як відомо, завжди пише той час, у якому він живе, хоча думає про час майбутній. Стародавні майстри, котрі творили свої вічні фрески, безперечно, думали про майбутнє, тому у всі часи ті настінні розписи розповідали про свій час. Та ми не знаємо, чи думали так автори чисельних українських «Мамаїв» — народної картини барокової доби в Україні. Тому й нерозгаданими залишаються по сьогодні.

Мельниківські «мамайчуки» — це, звісно ж, нащадки всіма знаного козака Мамая. Але ми знаємо цього персонажа в іпостасі цілком іншій — при ньому і кінь басує, і добра шабля є, хоч вона часом й висить на гілляці…

А що ж нащадки, яких бачить спостережливе око художника у нашій буденщині? А вони тут собою зайняті. Хоча… Мамай також дійшов до нас дещо, сказати б, розслабленим. В Анатолія Мельника бачимо, передовсім, узагальнені портрети-типажі. Художник типізує ці образи такими характеристичними стилізованими ознаками, як довгий чуб-оселедець та характерні українські вуса. Оце й уся схожість. Вона лише формальна, бо не це головне для художника. Оці українці на його картинах — це, як він сам каже, «славних прадідів великих правнуки». Без три крапки в кінці речення. Які є, такі є. Твориво нашого (а головним чином — донашого) часу. Що воно таке — оці типажі? Не питайте, а краще роздивіться довкола себе, а ще краще — прискіпливіш у свічадо погляньте, та очима художника — бажано. Тому що мамайчуки без лапок — це ми. І не у позачасовому просторі, а таки в нашому реальному, як мовиться, часі. Тут все: добрий гумор та гостра, дошкульна сатира, а разом з ними й зла іронія та знущальний сарказм прозирають чи не з кожного полотна цієї серії. Ледь не сакральні «оселедці» та майже обрядові вуса — ото й усього, що лишилося у цих персонажів од «Мамаїв». Правнуки — які? А такі, якими самі себе бачать. І в цьому, либонь, геніальність ідеї «мамайчуків». Та й слівце якесь… здрібнююче. Мамай — він, певна річ, з великої літери. А мамайчук?.. Можливо, це вже псевдогерої — за визначенням? Маса, схильна піддаватися маніпуляціям? Художник не накидує нікому свого бачення — понад те: він зображує цих персонажів, сказати б, фресково, узагальнено, як образ, і знов таки — з певною незавершеністю. Він змушує своїх глядачів — вдумливих, певна річ — придивитися ближче, можливо, упізнати себе і — якщо не вжахнутися, то хоч би замислитися, коли не розізлитись на себе самих. Тому що десь у глибині душі він любить їх, і дуже хоче, щоби так і сталося. Тому що вони, за визначенням мистецтвознавця Галини Скляренко (м. Київ), «заблукали на історичному роздоріжжі»). І в цьому — суть.

Одеські поціновувачі образотворчого мистецтва познайомилися з творчістю Анатолія Мельника на його персональній виставці у цьому ж музеї ще 2009 року, в пору його директорування у Національному художньому музеї України (2000—2012). Нинішня виставка прибула до Одеси з Кишинева, ще раніше, у жовтні минулого року, експонувалася у тому ж Національному музеї, а з Одеси поїде на батьківщину художника, до Хмельницького музею сучасного мистецтва, який сам заснував і яким керував 10 років.

Й ось тут саме час додати кілька штрихів до портрета самого художника. Сформувавши колекцію найяскравіших представників національної образотворчості кінця ХХ — початку ХХІ століть, він створив перший в Україні музей українського сучасного мистецтва. А за 12 років директорування у Національному музеї йому вдалося значною мірою модернізувати цей заклад, сформувати, знову ж таки, постійну колекцію, адже саме колекція, на його переконання, є основою будь-якого художнього музею. І саме завдяки йому маємо сьогодні можливість бачити приховані роками твори майстрів українського відродження 1920—1930 років. Саме під час директорування Анатолія Мельника у музеї відбулися виставки робіт Ніко Піросмані, Франсіско Гойї, Пабло Пікассо, Олександри Екстер, Тетяни Яблонської, проекти «Козак Мамай», «Український портрет» тощо. Видано велику кількість мистецької літератури, у тому числі вийшло 18 чисел альманаху «Музейний провулок», який, на жаль, недавно припинив існування.

Нагадаємо, виставка «Чотири погляди поза часом. Мамайчуки» в Одесі триватиме до 4 червня.

Роман КРАКАЛІЯ.

 

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net