№ 34 (21402) четвер 25 квітня 2013 року

Останнім часом наше суспільство накрила справжня повінь невігластва — в побуті, в медицині, в світогляді тощо. Причинами цього стали різке па­діння освітнього рівня людей, зубожіння цілих верств громадян та маргіналізація наукової інте­лігенції, яка зі специфічного, але по-своєму підтримуваного державою «прошарку» за часів СРСР перетворюється на упосліджену соціальну групу, існування якої не помічають ані еліти, ані медіа.

Наслідки торжества невігласів у країні ХХІ століття, перевантаженій складнотехнічними об’єктами, вже через кілька років неминуче виявляться не лише в остаточному зникненні фахових інженерів і медиків, але й у численних техногенних катастрофах різного рівня. На жаль, чинна влада фактично нічого не робить для того, щоб відвернути таку перспективу. А серед науковців та освітян ходить печальний жарт: сьогоднішнє міністерство освіти і науки (яке за логікою мало б протистояти невігластву) в нас варто перейменувати на міністерство ліквідації освіти і науки. Показово, що це міністерство й не думало заперечувати, коли й без того мізерні кошти на фундаментальні й прикладні дослідження в університетах цього року скоротили ще на 11%. Адже гроші сьогодні потрібні насамперед владі й каральним структурам!

Дев’ятнадцятий міжнародний фестиваль сучасного мистецтва «Два дні і дві ночі нової музики», який тільки-но закінчився в Одесі, як і завжди, виправдав найсміливіші сподівання. Музика, що народжується зі стукоту камінців, скрипу надувних кульок, звуків гонга, маленького іграшкового рояля, гігантського ксилофона і, звісно ж, традиційних інструментів, цілком припала до смаку одеським шанувальникам авангарду.

На нинішній форум нової академічної музики, що триває у режимі нон-стоп практично дві доби, приїхали учасники із 30 країн. Цього разу акцент зробили на хорову і камерну музику та широке використання театральних форм і жанрів. Якнайповніше були представлені одеські композиторська і виконавська школи, а серед закордонних класиків були і такі легенди авангарду, як 74-літній канадський флейтист Роберт Моріс Айткен, і нові знаменитості, як-от молода американка Одея Ніні, композитор і співачка, чию композицію газета «Лос-Анджелес Таймс» назвала кращим твором 2012 року. Вразив і виступ американської піаністки Дженніфер Гайме, яка грала на ляльковому піаніно, виготовленому на спеціальне замовлення. Втім, лише цим інструментом вона не обмежилася і при виконанні п’єси «Сентиментальна подорож», написаної композитором Манфредом Штанке, допомагала собі маленьким мегафоном, велосипедним клаксоном і мідною тарілкою. Ну а найбільшим інструментом на фестивалі став гігантський ксилофон нідерландських музикантів Мартіна і Роя Грунефельдів. Перкусіоністи з Фрайбурга і Лугано, як і належить, знаходили нові тембри в поєднанні перестуку камінчиків з одеського берега, дзенькоту східних гонгів і навіть музики надувних кульок, які, виявляється, можуть ритмічно поскрипувати у вмілих руках, а якщо їх ще й намочити за допомогою губки водою, видавати попискування, схоже на пташиний спів!

Позавчора, 23 квітня, ми відзначили Всесвітній день книги та авторського права. Свято це встановлене ще 1995 року генеральною конференцією ЮНЕСКО на пошанування книжки та автора. Кажуть, що саме цей день було обрано завдяки іспанській традиції дарувати троянду за кожну куплену книжку. До слова сказати, на батьківщині Сервантеса, який помер 23 квітня, свято книги відзначають безперервним — протягом 48 годин — конкурсом читців «Дон Кіхота». В Україні 23 квітня є днем пам’яті класика вітчизняної літератури Михайла Коцюбинського. У цей день народився Григорій Тютюнник, а також сучасний український письменник Андрій Курков. Тож, як бачимо, є всі підстави гідно, а разом і цікаво пошанувати книжку та її творця — письменство. А водночас нагадати про те, що читати не лише просто бажано, а й просто необхідно. І це є нагальною проблемою, тому що українці катастрофічно втрачають інтерес до читання.

Якби в Україні існувала згадана вище іспанська традиція, то продавці троянд швидко збанкрутували б. У нас реально зменшуються обсяги продажу книжок, хоча так само реально підвищуються ціни на книжкову продукцію. Йдеться, передусім, про українську книжку: у Росії дбають винятково про свою, російську книжку, і не лише для своїх громадян, а й як засіб аси­міляції сусідів та просування туди «русского міра», у Польщі думають про свою, польську книжку, у Франції чи Болгарії — відповідно про своє і т. д.

ТП №1 — на Грецькій ріг Пушкінської — особлива гордість енергетиків

Старе неробоче обладнання, встановлене в дев’ятнадцятому столітті, вийняли, натомість встановили сучасне. Наземну трансформаторну тумбу, виготовлену з металу, відреставрували. І, завдяки збереженому підвісному підшипнику, вона обертається, як і більше ста років тому.

— Чесно скажу, сам не знав, що це — трансформаторна підстанція, — зізнався помічник голови прав­ління ВАТ «Одесаобленерго» Борис Трасован. — Думав, що там — просто велика афішна тумба. З ініціативи нашого технічного директора Ярослава Процака, який докопався до суті, її відновили в первозданному вигляді. Вона «висить» на підшипнику, в якому збереглося навіть мастило! Це — найстаріша одеська підстанція. Єдина кругла, та ще й з підземним трансформатором. Адже вона несе певне навантаження...

У березні в Одесі, в Німецькій євангельсько-лютеранській церкві (городяни її знають як Кірху), було розгорнуто пересувну виставку, яка розповідала про трагедію, що сталася в Чорнобилі в 1986 році і продемонструвала світові ціну людської безпечності й недбалості.

Організатори — Міжнародний освітній центр міста Дортмунд (Німеччина), Міжнародний освітній центр імені Йоханеса Рау (Білорусь, Мінськ) та Історична чорнобильська майстерня (Україна, Харків) назвали її просто, але надзвичайно ємно: «Чорнобиль. Люди — Місця — Солідарність — Майбутнє».

Щороку 26 квітня людство згадує трагічні події 1986-го — вибух на Чорнобильській атомній електростанції. За два роки у ліквідації наслідків катастрофи взяли участь 600 тисяч осіб. Третина ліквідаторів одержала підвищені дози опромінення. Героїчна загибель у боротьбі з ядерною стихією, передчасна смерть від важких хвороб — їхній жертовний внесок на вівтар перемоги.

Першими в нерівний бій із розбурханим атомом кинулися пожежники. Із 3 жовтня по 11 листопада 1986 року в Чорнобилі перебував одеський зведений загін. 350 наших земляків брали участь у ліквідації наслідків катастрофи світового масштабу.

Чверть віку прослужив в органах внутрішніх справ учасник ліквідації аварії на ЧАЕС, полковник міліції у відставці Сергій Дуплійчук. Втім, і з виходом на пенсію відпочивати досвідчений фахівець не став, а вже п’ять років успішно працює начальником відділу матеріального забезпечення УМВС України на Одеській залізниці.

В органах внутрішніх справ Сергій Дуплійчук з 1985-го, куди він прийшов за власним бажанням після закінчення Миколаївського педагогічного інституту та служби в Збройних силах. У листопаді 1989 року старший лейтенант міліції Сергій Дуплійчук з посади начальника паспортного столу Доманівського райвідділу міліції УМВС України в Миколаївській області був відряджений у Чорнобильську зону. Звісно, дружина Людмила, яка завжди підтримує чоловіка в його нелегкій роботі, того разу була дуже стурбована: на руках — п’ятирічна Настя та піврічний Артемко. Та служба є служба...

Спільне звернення територіального управління Держгірпромнагляду в Одеській області та Одеської єпархії Української православної церкви до жителів Одеської області

Дорогі земляки! Христос Воскресе!

Пам’ятайте, життя — найцінніший скарб, даний людині від Бога. Саме тому Церква Христова застерігає нас від порушення 6-ї заповіді «Не убий», у чині сповіді запитуючи: «Чи не сприяв ти прискоренню чиєїсь смерті, ставлячи людину у небезпечні ситуації. Сприяючи хворобам, важким умовам праці або знесилюючи людину працею».

Новела

Михайло Євгенович Циба народився 18 січня 1928 року в с. Олексіївці Новоайдарського району Луганської області. Закінчив Всесоюзний державний інститут кінемато­графії. Працював штатним сценаристом і членом сценарної колегії на Ялтинській та Одеській кіностудіях.

Член Національної спілки письменників України з 1978 року. Пише українською та російською мовами. Автор повістей «Бесстыжая» (1965), «Обратный путь дороже» (1967), «Син приїздив» (1976), «Марко Хорунжий» (1987), «Золота жила» (1991), «Помилка трибуналу» (1997), «А на екрані я» (1999), «Крутизна» (2007); романів «Солдатки» (1981), «На зламі» (1984), «По той бік екрана» (1989), «Вільний диплом» та «Десантники» (2003) та ін.; поеми «Вожді і фюрери» (2004); низки сценаріїв повнометражних та короткометражних художніх фільмів, багатьох новел (одну з них представляємо сьогодні читацькому загалу).

Як і багато століть тому, сьогодні молодим людям, які бажають розвиватися і навчатися, не обійтися без грошей. Стипендії не вистачає, а звертатися до батьківського благодійного фонду, коли ти повнолітній, якось не зручно. Тому поєднання підробітку і навчання — явище звичне. Однак знайти роботу новоспеченому студентові, та ще й не потрапити до рук аферистів — справа не з легких. За корисними порадами ми звернулися до людей, які вже подолали відрізок життя під назвою «студентство», а також до обласного центру зайнятості та, навіть, до дипмісій кількох держав.

Традиційний підробіток — праце­влаштування у сфері громадського харчування. Неабияким попитом користуються, зокрема, бармени та офіціанти. На пристойну зарплату роботодавці шукають собі молодь з досвідом роботи, тож перші кілька місяців доведеться носити таці майже задарма. Серед переваг такої роботи — гнучкий графік, а також додатковий заробіток на чайових. До того ж професія тренує кому­нікативні здібності. Та вистачає й недоліків: найімовірніше, доведеться працювати без підписання трудового договору, що залишає ризик зостатися без зарплати. Нерідко також вас змусять працювати до «останнього клієнта».

Історія, філософія, культура, література — чому тільки не навчають українських студентів! Не навчають лише, як, осягаючи всі ці дисципліни, складаючи сесії, бути щасливим у житті. І справді, як можна навчити абстрактному, точно не визначеному почуттю? Це при тому, що всі прагнуть дуже простого — щастя.

Студентам Гарвардського університету пощастило. З 2002 року доктор філософії Тал Бен-Шахар (на знімку) почав вести семінар на тему «Навчитися бути щасливим». Спочатку його відвідувало восьмеро слухачів, двом з яких це швидко набридло. Ті, хто залишився, вперто шукали відповідь на запитання «як можна допомогти собі та іншим стати щасливими?». У пошуку істини перечитали безліч наукових статей та літератури, пройшли психологічні тести… У кінці року праця дала перші результати: з’явилося розуміння, як саме психологія може допомогти в досягненні щастя.

Ми вперто не хочемо бачити жодного ідеологічного підґрунтя у традиційних святах. Усе дуже логічно і просто: ми тут для радості, а свято — зайвий привід, аби нам її, ту радість, побажали та подарували. І цілком достатньо. Це стосується не лише світських свят, а й релігійних. Часом дивишся на великодню пиятику (процвітає така традиція в південних провінціях України) й мимоволі усвідомлюєш себе атеїстом, богохульником і так далі. Навіть шкода такої богомольної завзятості. Ви бачили церковний календар? Там що не день — то свято. Це ж ніякої печінки не стане на таку «релігійність».

Щось подібне мені вперше спало на думку 8 Березня — в День солідарності працюючих жінок, свято фемінізму. В сучасній традиції — збір урожаю цукерко-букетно-парфумних виробів чоловіками й урочисте покладання всього цього добра особам жіночої статі. 1910 року Клара Цеткін на міжнародній конференції жінок-соціалісток за­пропонувала таке свято — жіночий день. Щоправда, це був за­клик до жінок боротися за рівно­прав’я із чоловіками. Яка там уже рівноправність, коли тисячі жінок реально вичікують презентів просто за те, що Всевишній зробив її дівчинкою, а не хлопчиком?! Парадокс: ми кажемо, ніби нічим не гірші за чоловіків, а почасти наголошуємо і на перевагах, але щиро переконані, ніби вони апріорі зобов’язані робити нам знижку, бо слабка ж стать, як-не-як. Люди! Рівноправність — вона на те й рівноправність, щоб ніхто не міг спекулювати.

Сьогодні важко знайти людину, котра нічого не чула про явище пікапу, адже привабливі рекламні заголовки на зразок «стань успішним за два дні» або «спокуси дівчину своєї мрії» заполонили Інтернет. У чому ж полягає техніка, за навчання якої сучасна молодь ладна викласти чималу суму коштів?

Поняття «пікап» прийшло до нас із Заходу і в своєму первісному трактуванні означало буквально «зйом». Сьогодні це вдосконалене і розгалужене мистецтво спокуси та зваблення дівчини, якому навчають у спеціальних школах та на курсах. Синонімічно з пікапом згадується НЛП — принцип нейролінгвістичного програмування, що дозволяє маніпулювати співрозмовником, у даному разі — жінкою. Влада над протилежною статтю є надзвичайно бажаною і привабливою. Тому чоловіки, які не відчували в собі спокусника, готові платити гроші, аби навчитися цьому. Так розвилася система пікапу — тренінги, посібники та навчальні програми. У результаті чоловіки, озброївшись знанням теорії зваблення, відточують свою майстерність на дівчатах, яким не пощастило опинитися поруч із ними.