Немілостіво просимо до диктатури

4 березня Партія регіонів вчергове вдалася до юридичної махінації, яка залишиться в новітній історії України як намагання узурпувати владу. У численних виступах представники більшості посилалися на норми закону про регламент Верховної Ради, який дозволяє проводити засідання будь-де за волею більшості. Втім, це — юридична колізія. Закон про регламент Верховної Ради справді допускає проведення засідання парламенту не за офіційною адресою — на Грушевського, 5, — а в іншому місці. Однак, згідно з регламентом, рішення про перенесення місця засідання має ухвалити більшість Верховної Ради. Очевидно, що воно не може ухвалюватися поза стінами офіційної будівлі парламенту, адже тоді порушується логіка закону — як можна приймати рішення про перенесення місця засідання, якщо воно вже перенесене?

Перехід «регіоналів» та комуністів до іншого приміщення вразив опозиціонерів, які ділилися враженнями дорогою на роботу. «Свободівець» Ігор Швайка розповідав, що побачив у четвер зранку на вулицях Києва: «Я прийшов до свого комітету на Банковій о 7.30. Там уже стояло 10 автобусів з «Беркутом» і 300—400 людей з прапорами «За Європу». «Беркут» стояв скрізь — і біля будинку з химерами, і на Банковій...»

Опозиціонери активно коментували події на Банковій, обступивши табло в кулуарах парламенту, де транслювалося засідання більшості.

— Ну що, ГКЧП? — привітався Арсеній Яценюк з Андрієм Шевченком.

— Так, янаєвські мотиви, — погодився з ним депутат, згадавши про віце-президента СРСР, що так і не зміг здійснити заколот.

— Дивись, це той комуняка, якому писок натовкли! — зрадів знайомому обличчю на екрані Ігор Мірошниченко зі «Свободи».

— ...Регламент вимагає від нас проводити засідання на Грушевського, 5, але... — оголошував Рибак з екрану.

— Так поміняйте таблички на будинках! Зберіть Київраду, нехай вони перейменують вулицю Банкову на вулицю Грушевського, — порадив Мірошниченко, звертаючись до зображення Рибака на моніторі.

— І це буде більш законно, ніж ваше зібрання, — підтримав його Володимир Ар’єв.

— Подивися на їхні обличчя! Це як з’їзд КПСС, — приєднався до них Сергій Каплін з «УДАРу», — треба взяти ноутбук і включити «Лебедине озеро».

І справді, за декілька хвилин Каплін повернувся з айпедом, на якому відкрив балет Чайковського та поставив дівайс перед парламентським табло.

До них підійшов Яворівський з останніми новинами про засідання на Банковій.

— Пресу всередину не пустили, перегородили всі коридори, — повідомив він.

Путчисти на Банковій

До виїзного засідання більшості готувались ретельно. Як розповідають працівники парламенту, напередодні в залі, де воно мало проходити, перевірили мікрофони та встановили додаткове обладнання для трансляції на телеканалі «Рада».

Про організаційну роботу свідчила й потужна підтримка «більшовиків» на вулиці: як і в день голосування за вибори в Києві, Банкову окупувала «молодь», яка активно виступала на підтримку «євроінте­грації» під чуйною охороною бійців «Беркуту».

Альтернативне засідання Ради почалося приблизно о 10.45.

— Шановні депутати, в залі зареєстровано 244 народних депутати, — розпочав засідання Володимир Рибак. — Я повинен поставити зараз на голосування, хто за те, щоб провести сесію Верховної Ради України в цьому зданії?

— Все, переворот пішов, — підсумував у цей час Яворівський, що стояв під табло у кулуарах Верховної Ради.

— Весь світ потішається з цієї клоунади, — додав Василь Кравчук із «Батьківщини».

— Госпідар Верховної Ради, — процідив Яворівський з відразою, коли на екрані з’явилося обличчя Рибака.

Тим часом на засідання більшості не пустили навіть членів лічильної комісії, що були обрані від опозиції. Після першої їх спроби потрапити на засідання на Банковій, усі двері на підході до зали були заблоковані.

Головний прохід охороняли троє найбільш активних учасників бійок у Раді — «регіонали» Ельбрус Тадеєв, Олег Царьов та Олексій Білий.

— Якщо у парламенту роздвоєння особистості, то медичний діа­гноз цьому — шизофренія, — підбадьорював опозиціонерів Геннадій Москаль у кулуарах під куполом. — Є рішення Конституційного Суду, що Верховна Рада може збиратися тільки тут...

— Але Рибак сказав... — спробувала уточнити журналістка.

— На хрін мені, що сказав Рибак! — спалахнув Москаль. — Він такий же народний депутат, як і я. Хай оцінку йому дає його вождь Янукович.

— Это безумие, это уничтожение парламентаризма, — прийшов на Грушевського Петро Порошенко разом з членом своєї «групи» Григорієм Заболотним.

У пастку «регіоналів» потрапили не тільки опозиціонери, а й журналісти. Депутати-охоронці навідріз відмовлялися пропустити до зали засідань працівників ЗМІ. На всі вимоги «регіонали» з посмішкою говорили, що не мають доступу до ключів, які у коменданта корпусу.

Весь хід засідання на Банковій можна було спостерігати лише на телеканалі «Рада». Проте камери не показували весь зал навіть під час голосувань — і простежити, чи справді є більшість, було фізично неможливо. Залишалося довіряти Володимиру Рибаку, який оголошував лише кількість депутатів, що голосували «проти».

Свіжі «тушки» завезли

Тим часом депутати від опозиції вирішили провести засідання у за­блокованій ними сесійній залі.

— Ми могли б відкрити засідання Верховної Ради. У нас є віце-спікер Кошулинський і відповідні права за регламентом, але ми не будемо уподоблятися до клоунів! — спробував уколоти «регіоналів» Яценюк.

Він почувався впевнено, бо щойно відбив небезпечну атаку — «тушки» з «Батьківщини» Скосар, Стаднійчук та Немілостівий, оголошені спікером на зборах на Банковій, відкликали свої заяви про вихід з фракції.

Яценюк не усвідомлював, що головний удар чекає його за годину — коли ці депутати особисто при­йдуть на збори до путчистів та оголосять про вихід з опозиційної фракції.

Стаднійчук, Скосар і Немілостівий потрапили до списку не просто за квотою «Фронту змін» — вони ішли за протекцією Миколи Мартиненка, колишнього соратника Ющенка, який починаючи з 2011 року взяв під своє крило Яценюка. Якийсь час тому вони стали взагалі нерозлийвода — здавалося, ще трохи, і Яценюк з Мартиненком почнуть ходити по парламенту, взявшись за руки. Власне, саме через Мартиненка до списку «Батьківщини» на останніх виборах потрапляли депутати з так званої «спонсорської квоти», в тому числі й свіжі «тушки». Зокрема, Немілостівий — людина Давида Жванії, який є багатолітнім бізнес-партнером Мартиненка. В уряді Тимошенко Немілостівий працював заступником міністра промислової політики. Після переходу Жванії в «тушки» зберіг цю посаду в уряді Азарова. На минулих виборах очолював штаб «Батьківщини» в Харківській області, автоматично отримавши місце в прохідній частині, що призвело до конфлікту Яценюка з його давнім харківським соратником Олександром Давтяном, який втратив шанс стати депутатом.

За версією оточення Яценюка, Банкова спеціально полює за «тушками» з квоти «Фронту змін», аби дискредитувати його своїми ж руками. «Зверніть увагу, жодної «тушки» з «УДАРу» за ці чотири місяці не оголосили», — обурюються соратники по опозиційному табору.

Існує інформація, що насправді оголошені «тушки» — це лише початок. У планах Банкової — максимальне розшматування фракції «Батьківщина», що матиме за собою дві мети. По-перше, поповнення резерву голосів для Партії регіонів. По-друге, знищення Яценюка як кандидата в президенти від опозиції та посилення на його фоні Кличка, що має таємну підтримку з боку «групи Льовочкіна».

Якщо вихід Скосара, Стаднійчука та Немілостівого ударить по Яценюку, то рішення Канівця піти з «Батьківщини» виставляє в неприємному світлі одвічного суперника Яценюка Анатолія Гриценка. Тим більше дивно було чути, що вихід Канівця був погоджений з ним. Канівець потрапив до парламенту, ставши єдиним кандидатом від опозиції в окрузі у Стрию. Іншим претендентом на цей титул був екс-посол у Канаді Ігор Осташ, але квоту на цей округ віддали Гриценку в рамках входження його партії «Громадянська позиція» до об’єд­наної опозиції. У підсумку, цей союз дорого коштував Яценюку — він втратив ще один мандат.

На додачу і сам Гриценко заявив про намір вийти з «Батьківщини», якщо рішення будуть ухвалюватися без врахування думок рядових депутатів.

Тріумф «заколотників»

Одразу після закінчення засідання «регіонали» та комуністи висипали на вулицю.

— Що це було? — запитав кореспондент «Української правди» в лідера фракції Партії регіонів Олександра Єфремова.

— Засідання Ради у безвихідній ситуації…

— Але ж і ви блокували Раду неодноразово і довго — пам’ятаєте?

— Так, блокували. Але ж тоді не було такої кризи.

— А чому ви не пускали на засідання хоча б членів лічильної комісії від опозиції?

— А навіщо вони нам? У нас були свої — кворум склався. За кожним рядком був закріплений окремий депутат, який рахував скільки людей голосували.

— Ну це не зовсім так, з відео було видно, що ви скоріше рахували, хто проти, — це трохи нагадувало радянські часи, ні?

— У таких ситуація тяжко бути ідеальним. Ми справді просили спочатку підняти руки, хто «за». А потім — хто «проти». Рахували, хто «проти», — це було простіше — і рахували кінцеву кількість голосів.

Олександр Волков та Юхим Звягільський виходили з зали разом. Вони дивилися на обличчя журналістів та колег з парламенту з втомленою усмішкою.

— Ну ви ж то пригадуєте часи Кучми, нащо на ті самі граблі наступати? — запитав кореспондент «Української правди» у Звягільського.

— Ну які часи Кучми? Тоді все було інакше…

— Воно тобі потрібно?! — не ви­тримав Олександр Волков. — Ну от так сталося! Який у нас був вихід? Все легітимно, Рибак зробив все по совісті!

У цей час поруч проходив комуніст Спірідон Кілінкаров. Почувши питання журналіста, він зупинився:

— А ви взагалі дивились, хто сьогодні проти нашого засідання?

— Ну майже вся опозиція, а що вас дивує?

— Так подивіться уважно — там же ж ті самі, які тоді брали участь у розділі Ради, або «кучмісти». Просто все в житті повертається, — філософствував Кілінкаров.

Останнім із зали вийшов Володимир Рибак. Насправді у спікера зовсім не тремтіли руки, він поводився спокійно і впевнено. Єдине, що відрізняло його в цей день, — це намагання пояснити всім, що засідання таки було легітимним.

— А що це ви всі про Кучму?! — обурювався пан Рибак. — Тоді були інші часи. Тоді ж Рада розійшлася по процедурних питаннях — там спікера обирали. А у нас — країна чекає на закони!

— А уявіть собі, що завтра ви в опозиції, і так само зроблять опоненти? Ви це сприймете? — запитав кореспондент.

— Знаєте, в чому різниця? В тому, що у них в головах уже 2015 рік. У всіх. Там уже з десяток кандидатів, які вважають, що чим гірше країні, ти краще їм. А я маю думати про закони, так що нам залишалось?

За словами джерел у Партії ре­гіонів, розпуск парламенту все ще залишається резервним варіантом поведінки Банкової. Основний — це створення нової групи, формальної або неформальної, з числа позафракційних депутатів, які будуть покривати дефіцит голосів. На роль нового Ігоря Рибакова навіть називають його тезку Ігоря Єремєєва.

Фактично Яценюк стає заручником очікувань та реальних кроків. З одного боку, суспільство вимагає від нього революції. З іншого — не виходить на вулиці.

У свою чергу, опозиція вимагає від суспільства, аби воно само ставало на захист демократії, але продовжує діяти за старими правилами. Закінчиться ж цей конфлікт взаємних претензій передбачувано — подальшим цементуванням режиму Віктора Януковича.

Сергій ЛЕЩЕНКО,
Мустафа НАЙЄМ.
«Українська правда».