Переглядів: 920

Незабутня Квітка

Сьогодні, 4 квітня, їй би сповнилося 60. Лишень шістдесят… А вже минуло 15 років, як її нема…

29 березня, у день, як полетіла у вічність правдива душа українська Квітки Цісик, я поставив диск з її іменем, і простір виповнила українська пісня, така рідкісна і така жадана у наш поки що неукраїнський час, і полився знову в душу цей неповторний голос. Той голос, який неможливо забути, раз почувши, ті пісні, які всі ми чули багато разів у різному виконанні і які, можливо, знаємо напам’ять, але так, як співала ці українські пісні Квітка Цісик, не співав ніхто ні до неї, ані опісля.

Я слухав її ніжний чаруючий голос і знову й знову читав напис-присвяту на конверті: «Присвячую поривам нескореного духу і його безнастанним змаганням по обидва боки океану». І далі: «Ця збірка пісень є бажанням мого українського серця вплести радісні нитки в розшарпане життям полотно, на якому вишита доля нашого народу».

Чому подібні слова вияву найщиріших почуттів до України, мовлені з нотками коли суму чи надії, а коли й гніву та заклику, хто б з видатних українців і коли не видобув їх зі свого серця, — чому завжди звучать вони так, наче щойно оце зродилися? Запитання без відповіді.

А чому по один бік океану ті змагання є успішнішими, аніж по інший — властиво, по наш бік? Відповідь знає кожен, у кому б’ється українське серце.

Квітка Цісик народилася в родині українських емігрантів, народилася у Нью-Йорку. Вона могла народитися й десь у Сибіру чи й деінде «в отдаленных районах», і то ще питання, чи народилася б вона взагалі. І чи стала б тим, ким стала — там, на далекій чужині, де вона закінчила консерваторію та стала відомою на всю Америку співачкою, голос якої знав кожен американець і яку досі ще пам’ятають. Де її запрошували до співпраці найвідоміші мега-зірки шоу-бізнесу, а найпотужніші брендові компанії пропонували їй рекламні контракти. І де вона стала однією з найбільш високооплачуваних співачок. Ті два диски — «Пісні з України» (1980) та «Два кольори» (1988) — Квітка Цісик випустила власним коштом, витративши на них 200 тисяч доларів. У студії, обладнаній найновішим устаткуванням, грали два десятки найкращих музикантів, яких вона сама запросила та щедро винагородила. Можна було б і не згадувати ці числа, але вони багато про що говорять. Вона дуже хотіла співати для України, бо ті її пісні були — наче зізнання в любові. Хоч знала, що Україна не є вільною. Це була та любов, котра — як сказав ще за багато років до неї інший великий українець — має бути до глибини кишені. Ті два альбоми пісень стали найголовнішою справою всього її короткого життя.

— Моя мрія була — що мої земляки будуть слухати мій голос в Україні. Не лише слухати мої пісні, але відчувати мою любов до України, а тепер — до вільної України.

Її слова з цього єдиного інтерв’ю, що було записане для її палких українських шанувальників, ще прозвучать тут.

1983 року їй таки вдалося, разом з матір’ю, побувати на землі своїх батьків, яку вона завжди вважала для себе рідною. Тоді її спів ще був заборонений у підневільній Україні. Чи знала вона про це — невідомо, бо й сама та поїздка була майже інкогніто. Мабуть-таки, знала, про що може свідчити й присвята на диску з її піснями.

— Я всім говорила, що українська музика є дуже гарна і що народ український є дуже співучий, а мені все казали: то заграй щось, заспівай щось, покажи нам… І я собі подумала: хоч я така зайнята, але це було би дуже добре — щось зробити для українців, для громади, щоб то був таки дарунок для них. Мрія моя була, що хтось в Україні почує… Ми обговорювали кожну пісню, ретельно добирали пісні, щоб були музично найцікавіші… Я не робила американських пісень, а щоб була українська душа…

Це був, можна сказати, родинний проект. Спочатку перший її чоловік, а потім другий спродюсували обидва альбоми, сестра Марія (відома піаністка, виступала в славетному Карнегі-холі, очолювала консерваторію у Сан-Франциско) грала на піаніно, а мати Іванна пильнувала за українською вимовою Квітки. У їхньому домі, як і в родині Квітки, хоч і в чужинському оточенні, а все-таки панувала українська мова. Рідної мови навчала вона і сина, у якого два імені: американське Едвард та українське Володимир. Наспівувала йому українських пісень.

Друзі радили їй записати диск дитячих пісень, казали: їхні діти залюбки слухають її спів. Вона й справді мріяла про третій альбом.

— Гадаю, що то має бути платівка сучасних пісень з України, яких тепер співають, які тепер пишуть…

Нарікала:

— Я дуже мало знаю, як в Україні розвивається тепер музика, не маю часу знайомитися з цим питанням… ходити на фестивалі, але інколи буваю, коли приїздять з України співаки.

Саме так Квітка Цісик познайомилася з Ігорем Білозіром та його «Ватрою». Він і привіз до Львова касету з її піснями, то було 1989-го…

15 років тому її забрала та сама хвороба, яка пізніше вбила сестру і матір. Американці пам’ятають Квітку. В пам’ять про неї створено благодійний Фонд підтримки музично обдарованих дітей. А в пам’ять про її сестру Марію — фонд «Адже життя прекрасне», який опікується закупівлею мамографів для України.

2011 року у Львові, де колись її батько Володимир Цісик, скрипаль-віртуоз, був концертмейстером у театрі опери та балету, відбувся Міжнародний конкурс українського романсу імені Квітки Цісик. У ньому взяли участь представники України, США, Естонії, Латвії, Польщі, Молдови, Румунії, Росії, Угорщини… Конкурс відбувся у рамках українсько-американського проекту «Незабутня Квітка»…

Але сьогодні, в день народження Квітки Цісик, її чарівний і сповнений істинної любові голос зроджує зовсім інші думки. Коли вам хочеться обтруситися, скинути з себе все те сміття, яке буквально пре з усіх телеканалів — від Першого, ну дуже національного, й аж до деяких одеських, виповнених антиукраїнською істерією, — тоді вимкніть того брехловізора (а краще не вмикати його взагалі, забути до кращих часів) та послухайте справжнє і вічне. Те, від чого душа ваша порадіє і нагадає про те, що вона таки українська. Послухайте музику, від якої нас відлучають цинічно, грубо, не питаючи, хочемо чи ні отого, що нав’язується з телеекрана, з усіх нахабних ефем-радіостанцій. А коли брати ширше, то й з усіх ЗМІ, а вірніше — засобів брехні, наклепів, новітньої колонізації української свідомості, засобів масової дезінформації з метою зробити з нас безсловесний натовп — без слова рідного, рідної пісні, без пам’яті…

Купуйте українську музику, слухайте її вдома. А про сліповізор та всі оті ефемки — забудьте.

Залишайтеся українцями, як за будь-яких обставин поляки залишаються поляками, грузини — грузинами, естонці — естонцями, французи — французами… Залишайтеся тими, ким ви є, себто самими собою.

Роман КРАКАЛІЯ.

 

 

 

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net