Переглядів: 870

Повість на тисячі літ

Почався 900-й рік суму історичної науки України, як не стало Нестора-літописця

А був це не пересічний хроніст, типовий для середньовічної  доби, а історик у сучасному розумінні слова, який бачив своє покликання не тільки в ретельній фіксації подій, а й у вивченні закономірностей історичного процесу. Він не задовольнявся матеріалом, який лежав на поверхні, під руками, а провадив спеціальні пошуки джерел, порівнював різні версії та документи, виявляв і прагнув подолати протиріччя, відбираючи найбільш правдоподібні та найбільш обґрунтовані варіанти, розширював діапазон даних для використання — починаючи від свідчень очевидців і закінчуючи археологічними пам’ятками.

Народився Нестор у Києві в листопаді 1056 року. Сімнадцятилітнім юнаком прийшов він у Лавру до преподобного Феодосія, і той прийняв його до Печерського монастиря, з яким і було пов’язане все подальше його життя. Перші твори Нестора належали до жанру агіографії: «Житіє Феодосія Печерського», «Чтеніє про Бориса і Гліба», але найвидатнішим досягненням письменника-хроніста стала славетна «Повість временних літ».

Згадаймо, який громадський резонанс мала канонізація Бориса і Гліба та їхнього батька Володимира. Беручись до написання твору, присвяченого князям-мученикам, Нестор свідомо підносив політичну проблему. Дослідження академіка Сергія Лихачова приводять до висновку, що Несторове «Чтеніє» було написане ним грецькою мовою і лише згодом перекладене на старослов’янську. Нестор обертався в самій гущі громадського життя, і це знаходило безпосереднє відображення в його творах. Він був близьким приятелем лідера київського великого боярства Яна Вишатича — одного з найцікавіших політичних діячів кінця XI — початку XII століть, син якого, Варлаам, став першим ігуменом Печерського монастиря. За свідченням самого Нестора, він дістав від Яна значну інформацію, яку включив до своєї «Повісті». Для тодішнього читача це була актуальна книга про животрепетну сучасність. Добра половина її обсягу присвячена подіям, що відбувалися на очах у покоління, представники якого ще жили в момент написання «Повісті».

Відомо, що Володимир Мономах високо цінував «Повість временних літ». Але Несторів твір чимось не задовольнив його, тому він віддав його на переробку ігумену Видубицького монастиря Сильвестрові. Але переробка не вирішила проблеми і навіть не була завершена. Третя редакція «Повісті» була виконана під наглядом Мономахового сина Мстислава Володимировича. Саме ця редакція й дійшла до нас.

Що ж викликало невдоволення великого князя, який сам був неабияким письменником-публіцистом? У якому напрямку здійснювалася переробка? В літературі поширена думка, що справа полягала в особистих симпатіях чи антипатіях. Нестор, мовляв, був прибічником князя Святополка Ізяславича, а відтак недооцінив Мономаха. Отож переробка мала полягати у вилученні фрагментів, де стверджувався Святополк, і введені натомість славослів’я на адресу нового зверхника.

«Але ця думка навряд чи відповідає дійсності, — стверджує Сергій Лихачов, — Вважаю, що суть справи мала глибший ідейний зміст, безпосередньо пов’язаний з тогочасною політичною обстановкою. На переломі XI та XII століть Київська Русь переживала складний, поворотний етап своєї історії — початок феодального роздроблення». Держава поділилася на низку уділів, кожен з яких прагнув до незалежності від великокняжого престолу. Рішенням Любецького з’їзду 1097 року головні уділи були проголошені спадковими володіннями: «кожний да тримає вотчину свою».

Політична ситуація загострюється. Фактична влада великого князя київського занепадає. Триває боротьба поміж удільними зверхниками за владу і землі. Нестор добре бачив і розумів небезпеку, що чекала на батьківщину на шляхах її політики, і це наклало певний відбиток на всю його історико-літературну творчість, визначило її ідейне спрямування.

Але Володимир Мономах теж виступав гарячим противником міжусобної колотнечі. Більше того, він був чи не останнім зверхником на київському престолі, якому пощастило відновити фактичну єдність Русі і приборкати відцентрові сили, що діяли в уділах. У чому ж полягала суть конфлікту? Дослідження останнього часу дають можливість відповісти на це питання.

Йдеться про становище династії Рюриковичів, до якої належав Мономах і престиж якої він прагнув всіляко обґрунтувати. Водночас це була династія узурпаторів, що не мала жодних законних прав на великокняжий престол. Справді, 882 року Олег (що діяв іменем малолітнього Ігоря Рюриковича) внаслідок державного перевороту захопив владу в Києві, переступивши через труп законного київського зверхника — хагана Аскольда, прямого нащадка знаменитого Кия. Ця обставина чорною плямою тяжіла над головами всіх пізніших представників династії, ставлячи під сумнів легітимність їхнього врядування.

У літературній традиції тих часів робилися спроби якось вийти з незручного становища, що позначилися в історії київського літописання. Нестор не був першим хроністом на Русі, а його «Повість временних літ» — першим твором такого кшталту. Давньоруське літописання було започатковане ще в середині IX ст., коли був написаний Літопис Аскольда, доведений до 883 року. Переворот 882-го спричинився до тимчасового припинення літописної традиції, яка була відновлена лише князем Ярополком Святославичем наприкінці X ст., у 996 році, за врядування Володимира Святого, було створено зведення, в укладанні якого брав безпосередню участь Анастас Корсунянин. Близько 1037 року, за часів Ярослава Мудрого написано так зване «Найдавніше» зведення, яке являло собою не хроніку у власному розумінні слова, а політичний маніфест, покликаний ствердити нову історичну концепцію, вироблену київськими книжниками на чолі з Іларіоном.

Дві проблеми стояли в центрі тієї концепції — утвердження дому Рюриковичів у Києві та Володимирове хрещення 988 року. Ярославові літописці діяли рішуче і брутально. Аскольд та його брат Дір були проголошені норманами і «боярами Рюрика», а отже — узурпаторами київського престолу. Відповідно до цього справжній узурпатор Олег перетворився на речника справедливості й розплати. З літопису були вилучені всі фрагменти, які розповідали про Аскольдове хрещення 860 року, а Володимир Святославович, що остаточно утвердив християнство в ролі державної релігії на Русі, перетворився на одноосібного просвітника нашого народу.

У другій половині XI ст. печерський чернець Никін вів хронікальні записи як підготовку до укладання нового зведення, але ця робота, здається, не була завершена. В 1093 році з’являється так зване «Початкове» зведення ігумена Івана. Провадячи ретельні пошуки джерел, Нестор звернувся і до Літопису Аскольда, відновивши в початковій частині свого твору версію IX ст., внаслідок чого Рюриковичі знову перетворилися на узурпаторів київського престолу. Саме це й не сподобалося Мономаху. Остаточна, третя редакція «Повісті» повернулася до версії найдавнішого зведення, ускладненої пронорманськими пасажами варягофіла Мстислава Гаральда, які відіграли величезну роль у новітній історіографії, породивши концепцію норманізму.

Нестор був сином своєї доби. Він не уявляв собі іншої форми  панування, крім монархічної. Інша справа, що на чітку систему престолонаступництва Русь так і не спромоглася. Головною темою обговорення було прагнення забезпечити індивідуальну санкцію для кожного чергового зверхника. Отож індивідуальна характеристика конкретних можновладців посідала визначальну позицію. Чим не наші часи?!

Оскільки історичний процес розглядається Нестором як система, то й кожне суспільство в його уяві повинно мати свою систему, свою організацію; без цього воно перетвориться на первозданний хаос. Держава — єдина розумна організація, спроможна згуртувати людей у суспільство. Поза державою вони перестають бути людьми, демонструючи щось подібне до отари або зграї тварин. Тому Нестор протиставляє полян — «мужів мудрих і смислених», які зуміли створити у себе державну структуру, тим племенам, які зберігали первіснообщинний лад. Щоб належним чином оцінити Несторову концепцію, її варто порівняти з поглядами інших давньоруських філософів та публіцистів, наприклад, автора «Ізборника» 1076 року Іоана. Останній покладається на доброчесність конкретних осіб, закликаючи їх діяти відповідно до норм загальновизнаної християнської моралі. Орієнтація, отже, на добру волю та свідомість. Концепція Нестора значно серйозніша і глибша. Суспільство не просто сукупність індивидів. «А держава в його уявленнях, — пише академік Сергій Лихачов, — є силою, здатною забезпечити правильні стосунки між людьми, не спиняючись у належних випадках перед застосуванням насильства перед злом. Так народжується головна ідеологічна настанова: відповідальність кожного перед історією, перед народом тих, хто волею долі поставлений біля її керма».

«Повість временних літ» Нестора мала величезний вплив не лише на розвиток вітчизняної історіографії, а й на зарубіжних хроністів. У всій європейській літературі середньовічної доби важко знайти твір, який можна було б поставити поруч з нею. А тому прах Нестора і сьогодні покоїться в Ближніх печерах Лаври преподобного Антонія.

Василь ВИХРИСТЕНКО.

 

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net