Жертви чужої війни
Кілька думок після перегляду вистави «Сімейні сцени» в Одеському українському академічному музично-драматичному театрі ім. Василя Василька (п’єса Анни Яблонської, режисер-постановник — народний артист України Ігор Равицький, художній керівник театру).
Країна-переможець ніколи не перестане воювати. Правдивість цих слів Ернеста Гемінгвея, котрий добре знав, про що говорить, наочно підтверджує приклад нашої східної сусідки — правонаступниці величезної більшовицької імперії, діти якої продовжують гинути й калічитись. «Гарячих точок» вистачало завжди, на всі покоління. Ця тема захопила у свою орбіту і мистецтво. Проблема лише в тому, як, з якими критеріями підходити до її вирішення.
Герой вистави «Сімейні сцени» Микола Боженко (заслужений артист України Яків Кучеревський) повернувся з такої «точки». Дякувати Богові, повернувся живим, міцним, яким і був. Проте щось зламалося у нього всередині, бо не здатен на почуття людського щастя у звичному розумінні.
На щастя, то не була затяжна «афганська кампанія» — Боженко воював найманцем заради грошей. І це також була вимушена для нього війна, бо нормального заробітку, вочевидь, не знайшов. Укладав контракт на рік, а довелося затриматися у зоні бойових дій аж на п’ять років, упродовж яких відвик від родинних буднів, втратив до них смак.
Тепер це вже цілковито інший чоловік. «Новий» Микола Боженко все ще перебуває на війні, він увесь зітканий з уміння та навичок убивати. Ось чого навчає свого дванадцятирічного сина: «Ти, головне, запам’ятай найнезахищеніші зони людського тіла. Тобто такі місця, по яких, коли вдарити, больовий шок і розрив сечового міхура гарантовані». Він і сам не раз був мішенню для таких ударів. Тричі лікувався у шпиталі, навіть переніс трепанацію черепа. Зовні каліцтв не видно. Але з обличчя Миколиного, вродливого і колись веселого, дивляться очі вовкулаки.
Втім, не він один став жертвою далекої чужої війни. Поки десь воював, підріс син Іванко (його роль у виставі дуже природно виконує учень одеської школи №35 Борис Охотниченко), увійшов у вік, який називаємо важким. Ще коли мама, Миколина дружина Ірина (заслужена артистка України Ольга Петровська), вперше привела хлопця до школи, на неї накинув оком молодий учитель біології Сергій (артист Євген Юхновець). Ірина й не була проти нових стосунків. «Мені навіть лікар сказав, що регулярність є запорукою здоров’я, то що: мені раз на п’ятирічку з чоловіком у ліжко лягати?» — звіряється вона сусідці Надії Семенівні (народна артистка України Ольга Равицька). Невідомо, чи в цьому сенсі та їй поспівчувала, бо висловила тверде переконання, що кожен має нести свою ношу сам.
Ірині не позаздриш. Повернувшись з війни, рідний чоловік тривалий час пальцем її не торкнувся. Неймовірно страждає шестикласник Іванко, бо вся школа знає про любовну інтригу його матері та вчителя біології. Хлопчик прагне помститися однокласникові, котрий уголос сказав про це, й зчиняє спочатку бійку, а далі — стрілянину на горищі по вікнах помешкання свого кривдника.
Батько нічого осудливого в цьому не бачить. Береться допомагати й навіть навчає. «Ти хочеш, щоб я вбив його чи налякав?» «Не знаю, мабуть, щоб убив». «Спробуй сам. Бери трохи вище. Правіше. Тримай твердіше руку. А то візьмемо вдома ще набоїв та повбиваємо усіх твоїх ворогів». Іванко — крізь сльози: «Тату, ходімо додому». «По набої?» «Ні, просто додому».
Ось ті головні слова, після яких Микола, можливо, почне виліковуватися, призвичаюватись, нарешті, до мирного життя. Не випадково саме цими ключовими словами — «просто додому» — завершується п’єса. Цілком логічний фінал. Крапка, після якої у глядачів має народитися надія на світле продовження життя цієї родини. Микола каже про війну: «Там у мене був я». Можливо, щире дитяче прохання допоможе йому повернутися до себе, позбутися душевного каліцтва і каліцтва своїх близьких…
П’єса «Сімейні сцени» належить перу трагічно загиблої одеситки, неймовірно талановитого молодого драматурга Анни Яблонської. Вже пішов третій рік, як її нема на цьому світі. Вона, як і герої цього твору, стала жертвою чужої війни. 24 січня 2011 року загинула в Москві під час теракту, вчиненого в міжнародному аеропорту «Домодєдово».
Анночки немає, а її літературна спадщина з нами. З нею ознайомилися глядачі багатьох сцен. Нарешті, хоч і поволеньки, щось ставиться і в рідній Одесі. Трохи більше року тому була здійснена постановка п’єси «Язичники» на кону цього ж театру. Хоч у цій п’єсі порушуються зовсім інші проблеми, режисер-постановник Сергій Проскурня вирішив назвати виставу «Терористи», тісно переплівши її із загибеллю самої авторки.
За життя Анна Яблонська неодноразово давала дуже високу оцінку акторській трупі «васильківців». Тож цілком природно, що саме тут взялися за постановку п’єси «Сімейні сцени». Кожен, хто подивиться виставу, безперечно, матиме про неї свою думку. Це добре. Спробую і я висловити свої міркування. Передусім необхідно завважити, що всі актори, включно з юним їхнім колегою, грають свої ролі з великою майстерністю. Справді живуть на сцені, намагаючись глибше проникнути у характери своїх персонажів, їх психологію, що захоплює, змушує то плакати, то сміятись. Цікаво, оригінально та вигадливо вибудувана сценографія вистави. Це світ, у якому ми з вами живемо сьогодні.
А от музичний супровід особисто у мене викликав, м’яко кажучи, здивування й навіть розгубленість. Якщо у п’єсі мовчазний Микола Боженко весь час п’є пиво й дивиться по телевізору футбол, то на сцені раптом виявляється, що він цілковито занурений в улюблений фільм «Невловимі месники» — з відповідним «Много в поле тропинок, только правда одна».
Яка правда, панове постановники? Прислухайтеся: у кожного вона своя — приземлена, болюча, кривава… Кожного шкода по-своєму. Але музичний ряд нав’язує нам сформовану радянським кіномистецтвом патетику громадянської війни, совєтський патріотизм. Патріотизм кого? Чого? Невже він був потрібен на чужій війні? Яку «родіну» Боженко там захищав — за контрактом, за гроші? Як на мене, подібні аналогії тут — як з чужого плеча свитка.
Колись давно величезна Америка воювала з маленьким нескореним В’єтнамом. Але й досі, по багатьох роках, пишуться художні й документальні твори, знімаються фільми про той сором Америки. Нічого подібного на сцені й близько немає. П’єса не вказує країну, в якій відбувається дія. Може, Україна, а швидше за все — Росія… Цілком можливо, що найманцем там міг бути й наш співвітчизник.
На якийсь сором нема й натяку. Навпаки, гордо звучить «Русское поле» зі словами: «Здесь Отчизна моя, и скажу не тая: здравствуй, русское поле, я твой тонкий колосок». Вже й не знаєш, де ти: у євразійському просторі чи у себе вдома, у незалежній (хоч і дуже відносно, як на нинішній день) державі Україна. Закінчується вистава кадрами з тих самих «Невловимих месників»: велике сонце і вершники на весь екран. Цілковито недоречний пафос у драматургічному творі про виразки нашого сучасного життя. Припудрюючи їх закостенілими «патріотичними» потугами, навряд чи скоро їх позбудемося.
Але театр — не тому театр, що показує життя, як мовиться, один до одного. Не затим людина приходить сюди, щоби побачити на сцені те саме, що вона бачить у повсякденному житті. Недарма кажуть, що нерідко театр — це свято. Свято у сенсі світла в кінці тунелю.
Віра СЕМЕНЧЕНКО.

Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206