№ 16-17 (21384-21385) субота 23 лютого 2013 року

Учора в редакцію подзвонили. Звична, здавалося б, справа  — в редакцію часто телефонують: з проблемами, пропозиціями, подяками і словами підтримки, з критикою, іноді досить гострою. Але вчора у телефонну слухавку посипалися погрози. Серйозні погрози.

Зважаючи на істерію, яка, за активної підтримки місцевої влади, розгорнулася в останні тижні в Одесі навколо всього, що стосується України  — мови, культури, віри, традицій, навіть самого походження людини, редакція «Чорноморських новин» не вважає ці погрози випадковими і такими, котрими можна знехтувати. А відтак публічно звертається до суспільства і всіх компетентних органів з офіційним повідомленням про факт погроз.

Зміни до закону «Про поштовий зв’язок», проект яких опубліковано на сайті Мінінфраструктури наприкінці минулого року, створять монополію на ринку поштових послуг. «Укрпошта», яка й нині як національний оператор має монопольні права на низку послуг, стане повним монополістом на ринку. При цьому інших учасників хочуть позбавити можливості конкуренції. Про це експерти говорили під час «круглого столу» «Як вплинуть на галузь поштової логістики запропоновані зміни до Закону України «Про поштовий зв’язок», який відбувся у Києві 12 лютого.

У змінах до закону передбачено, зокрема, запровадження ліцензування поштово-логістичної діяльності, монополізацію національним оператором будь-яких відправлень вагою до 50 грамів (у тому числі й експрес-доставку кореспонденції), ліквідацію будь-яких недержавних міжнародних пунктів поштового обміну, введення державного регулювання ціноутворення. Також передбачено монополізацію «Укрпоштою» доступу до поштових скриньок.

Про те, як періодика доставляється передплатникам на Одещині, «Чорноморські новини» писали не раз. Маємо визнати, останнім часом скарг до редакції надходить дещо менше (ймовірно, люди зневірилися у можливості змінити ситуацію на краще, хоч, сподіваємося, це поштовики таки почали сумлінніше виконувати свої обов’язки). І все ж, скарги є, й вони не поодинокі. Ось найсвіжіша ілюстрація того, як люди, заплативши гроші за газети, два місяці не отримують їх і не можуть добитися свого права на читання тих видань, які вони передплатили.

Вищий спецсуд виніс рішення у справі за заявою Юрія Луценка про перегляд постанов Печерського та Апеляційного судів щодо обрання йому запобіжного заходу, повідомила «Українська правда».

Незважаючи на те, що суд відмовив у розгляді цього епізоду окремо від розгляду в касації всієї справи, в ухвалі наголошується на необхідності виконання рішень щодо Луценка Європейського суду з прав людини.

«Водночас, як видно з наявних матеріалів, у справі щодо Луценка Ю.В. факти порушень його процесуальних прав під час затримання, зміни, обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту вже встановлені Європейським судом. Рішення цього суду є обов’язковими до застосування національними судами, як джерела права», — сказано в ухвалі. «Отже, суд касаційної інстанції при розгляді касаційних скарг засудженого Луценка та перевірці законності прийнятих по справі остаточних рішень (вироку та ухвали щодо цього вироку) безперечно має можливість взяти до уваги практику Європейського суду, його висновки у цій конкретній справі та в інших», — вважають судді Вищого спецсуду.

25 лютого у Брюсселі відбудеться XVI саміт ЄС—Україна. Європейський Союз представлятимуть президент Європейської ради Герман Ван Ромпей та президент Європейської комісії Жозе Мануел Баррозу. На саміті також будуть присутні Ґюнтер Г. Еттінґер, європейський комісар з енергетики, та Штефан Фюле, європейський комісар з розширення та Європейської політики сусідства. Україну представлятиме президент Віктор Янукович, повідомило «Чорноморським новинам» офіційне представництво Європейського Союзу в Україні.

Основною темою обговорень під час саміту стане програма реформ в Україні, пов’язана з можливим підписанням Угоди про асоціацію між ЄС та Україною, яка також передбачає створення глибокої та всеохопної зони вільної торгівлі. Окрім того, лідери торкнуться таких питань:

До Міжнародного дня рідної мови, який відзначається 21 лютого, одеська молодь зініціювала флешмоб на підтримку єдиної обласної української газети Одещини — «Чорноморські новини».

Ідея флешмобу належить Одеському комітету захисту української мови, одеській філії МО «Остання барикада», яких підтримала громадська ініціатива «Спілка читачів «Чорноморських новин». До учасників акції приєдналися депутат міськради Олександр Остапенко («Фронт змін»), фронтмен формації «Друже Музико», заслужений художник України Сергій Савченко, десятки шанованих людей.

Творче втілення задуму запропонували наші молоді талановиті земляки Анна Михайленко та поет Анатолій Хромов.

Відтепер в Одесі є почесне консульство Литовської Республіки. В урочистій церемонії  його відкриття  взяли участь посол з особливих доручень МЗС Литовської Республіки   Евалдас Ігнатавічюс, надзвичайний і повноважний посол цієї держави в Україні  Пятрас Вайтєкунас, міський голова Одеси Олексій Костусєв.

Новопризначений почесний консул Литовської Республіки в Одесі  — відомий місцевий підприємець Олена Друтіс у своєму виступі зазначила: «Я дякую урядам та міністерствам закордонних справ Литви й України за високу довіру. Я працюватиму для зближення наших двох країн, для литовців і для українців, котрим Литва, сподіваюсь, стане ближчою,  для поглиблення економічної та культурної співпраці між нашими державами».

Із самого ранку, перед початком сесії міськради, Думську площу захопила людська веремія. Партійні стяги — біло-сині та червоні, строкаті транспаранти, зігнана масовка і кричалки у гучномовець про атаку якихось «фашистів» — усім оцим забивали баки одеситам, відволікаючи увагу від справжніх, а не надуманих проблем.

«Неонацисти» при ближчому спілкуванні виявилися нашими з вами сусідами, знайомими чи просто земляками. Обдурені командою «народного господарника» й доведені до крайнощів, вони, аби бути почутими, не мають іншого виходу як добровільно приміряти на себе роль «живої реклами», де замість якихось брендів — на саморобних плакатах зі шматка шпалер — крик про допомогу.

«Кожна сходинка знаменитих Потьомкінських — продана!» — з такою шокуючою заявою у понеділок виступили перед журналістами представники Національного координаційного комітету сприяння протидії корупції та Південноукраїнської екологічної ради.

За їхніми словами, не за горами той час, коли сходи перетворяться на своєрідну доріжку з трусами-шкарпетками-нічними сорочками: вже сьогодні тут продається різне начиння — починаючи від сувенірів, медалей, прикрас і закінчуючи спідньою білизною. Не кажучи вже про дивакувату стару ворожку, яка на відмову поспілкуватися з нею й «позолотити ручку» проклинає одеситів та гостей міста як справжнісінька відьма зі страшного фільму. Вона щоранку стає на обжиту двадцяту сходинку знизу (до речі, спочатку східців було 200, та проектувальники Приморської вулиці вісім з них засипали) й почувається на ній повноправною господинею. А як же інакше? Мзду «за процедурою й усіма правилами» в чиїсь кишені заплатила, а отже, й боятися нічого.

Закінчення. Початок у номері за 16 лютого.

З давніх-давен відомо, що справжні бійці приходять самі, їх ніхто не примушує, не агітує. З цього приводу Антоніо Грамші, який відбував покарання у в’язниці італійського диктатора Беніто Муссоліні, писав: «Я не хочу щоб мене оплакували; я був комбатантом, якому не поталанило у безпосередній боротьбі, й комбатанти не можуть та не мають бути оплакуваними, якщо боролися не тому, що їх примусили, а тому, що вони самі це обрали свідомо».

Людина — вища від формальних визначень раси, національності, статі, соціального та майнового стану, посади. Вирішальним є людський вимір — розум, воля, духовність, моральність, людяність, порядність, естетичні погляди, рівень розвитку особистості. Біологія не може бути вище за культуру. Культура — вище за політику, культура — це вища політика.

Нещодавно керівництво Одеської обласної ради 6-го скликання, а саме її голова Микола Пундик разом із заступниками Миколою Тиндюком та Олексієм Гончаренком, провели прес-конференцію за підсумками роботи облради в 2011—2012 роках.

За цей час відбулося 18 пленарних засідань, на яких прийнято близько 700 рішень щодо різних сфер господарювання та життєдіяльності області. На сесіях було підтримано 69 депутатських запитів, схвалено близько 50 програм розвитку і спрямовано 8 звернень до вищих органів державної влади.

— Це Єва?!

— А то ж хто? — не піднімаючи голови, шепче Наталя.

Худа, чорна, немов з печі висмикнули, в подертих спортивних штанях, з насунутою на очі хусткою. Кишені брудної кофти, бачу, пообвисали мало не до колін. Зиркає в наш бік.

Ольга ЗАМНЮКОВА, головний лікар Одеського обласного наркологічного диспансеру, головний нарколог управління охорони здоров’я Одеської облдержадміністрації:

— Доступність алкоголю та цигарок, низький рівень пропаганди основ здорового життя, реклама, інші невтішні фактори призвели сьогодні до запрограмованості людей на вживання алкоголю, тютюну, наркотичних речовин, які викликають залежність, знищують особистість, руйнують родини, приносять збитки суспільству, загострюють криміногенну ситуацію.

Вони бувають різні, сюрпризи. І не треба навіть доводити, що кожен з них для людини — стрес. Не має значення, несе він позитивний чи негативний заряд: несподіване підвищення по роботі чи звільнення. Або: кандидат у депутати за всіма підрахунками переміг на виборах, а депутатом несподівано став інший. Оце вже «сюрприз» для десятків тисяч виборців.

Юрчик, по правді, не переймався тими проблемами: вільний таксист! Його повсякденний клопіт «піймати» пасажира, благополучно довезти за адресою і не проґавити іншого.

Вироби з тіста, виявляється, можна не тільки споживати, а й оглядати, як витвори мистецтва.

Що ж можна зробити із тіста, якщо не пироги та вареники? — засумніваєтеся ви. І дарма. Наприклад, з солоного тіста майстрині виготовляють мистецькі картини в народному стилі, обереги. Такий калачик або пряник вже не з’їси, він викликає тільки естетичний апетит.

Черговий раз міжнародні експерти підтвердили, що класика — це, насамперед, ознака якості та споживчої довіри. Кращим, вже давно зарекомендованим представником класики став бренд «Хлібний Дар», який рік у рік викликає  захоплення у журі Міжнародного дегустаційного конкурсу «Продекспо-2013». Експерти престижного конкурсу гідно оцінили класичний, незвичайно м’який і свіжий смак горілки «Хлібний Дар. Класична» і присудили найвищу нагороду — Гран-прі «За бездоганну якість».

«Хлібний Дар» є справжнім символом України, адже недаремно саме нашу країну називають «Хлібною Державою». Україна славиться якісними продуктами і напоями — вона подарувала світові знаменитий горілчаний бренд «Хлібний Дар», що увійшов до трійки світових горілчаних лідерів і став справжнім символом «горілчаної класики». Фахівцям і технологам «Національної горілчаної компанії» вдалося втілити у ТМ «Хлібний Дар» всю силу добірного натурального зерна і передати унікальність натуральних компонентів.

Якщо вам завжди здавалося, що вартість долара в Україні дещо (а можливо, і суттєво) перебільшена, можете радіти: цей факт нещодавно таки підтвердив впливовий англійський економічний щотижневик The Economist.

За версією видання, долар в Україні має коштувати не більше 4,35 гривні — на противагу нинішніх восьми. До такого висновку The Economist дійшов у результаті чергового щорічного оцінювання адекватності вартості валют різних країн порівняно з купівельною спроможністю їх громадян.

Площі висадження картоплі в Україні в 2013 році можуть скоротитися до 1,425 млн га з 1,44 млн га в 2012-у. Такі дані містяться в матеріалах Міністерства аграрної політики та продовольства, оприлюднених на IV голландсько-українському форумі з агробізнесу «Прибуткове виробництво картоплі в Україні», який пройшов у вівторок у Києві.

Згідно з даними міністерства, сьогодні аграрії забезпечені насіннєвою картоплею на 102%. Торік Україна зібрала 23,2 млн тонн картоплі за середньої врожайності 16 тонн/га. При цьому 97% цієї культури вирощувалося в підсобних господарствах населення, 3% — в сільгосппідприємствах.

Про те, що ситуація з реалізацією та доставкою періодики в Україні є такою, що несе загрозу свободі слова, зазначалося у минулорічному звіті міжнародної медіа-спільноти «Зробіть свободу слова реальністю, пане Президенте». У документі, зокрема, зазначалося:

«Друкована преса дає можливість детально та глибоко вивчити важливі питання, які дозволяють громадянам розуміти сутність речей, і забезпечує кращу підзвітність влади та бізнесу.

Рідна мова — запорука існування будь-якого народу. Для нас, українців, — це українська. А як сказала Ліна Костенко: «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову».

У кого вона є, то як її відбереш? Хіба самі віддаємо. Ми дуже толерантні і навіть, якщо починаємо говорити українською, а нам у відповідь — російською, то й ми — російською. А якщо англійською? Що тоді???

Дорога редакціє! Насамперед хочу подякувати вашим працівникам за те, що на сторінках своєї газети розповідаєте українцям рідною українською мовою, що ми живемо в Україні, на Богом даній землі, розкриваєте замовчувані факти історії. І до болю прикро стає, коли водночас не вщухає свистопляска українофобів і щодо мови нашого народу, і щодо незалежності нашої держави взагалі. Все це дико чути.

Розповім трохи про себе. Я народився, виріс і навчався в Аргентині. Розмовляв так званою аргентинською — кастильською мовою (один з діалектів іспанської). Згідно із демократичними законами, конституцією цієї держави, я в ній завжди аргентинець і якщо проживаю там, повинен виконувати всі закони цієї держави, незалежно від власної національності, походження. І коли мене беруть на державну службу, маю вільно володіти, говорити, писати державною мовою. Ця умова — беззастережна.

Приморський ліцей Одеси долучився до відзначення Міжнародного дня рідної мови — дня «підтримки мовного та культурного різноманіття і багатомовності».

Гостей, вчителів та адміністрацію ліцею зустрічали учасники гуртка «Дивослово» (учні 1—3 курсів), які підготували виставку літератури на тему «Мово рідна, слово рідне». У їхньому виконанні звучали вислови видатних людей, чудові поезії, присвячені українській мові, пісні, відеоролики та презентації на тему милозвучної рідної мови. Хочеться відзначити найактивніших учасників свята — Вероніку Григор’єву, Ганну Пайкіну, Поліну Бурмістрову, Ганну Амеліну, Сергія Солошенка, Ганну Яцкову та багатьох інших.

Український національний академічний музично-драматичний театр ім. Василя Василька став єдиним закладом культури в Одесі, де згадали про 200-річчя видатного українського композитора і драматурга, оперного співака, автора першої української опери Семена Гулака-Артемовського. Головним чином завдяки поставленій тут 30 років тому виставі «Запорожець за Дунаєм», яка відтоді залишається у діючому репертуарі театру. 16 лютого, якраз у день ювілейної дати, перед глядачами знову постали наші предки, які через лиху долю вкраїнську опинилися на чужині, під турецьким султаном, й живуть мрією про повернення на рідну землю, хоч і там — але про це не міг тоді сказати Гулак-Артемовський — на них чекає така сама, коли не гірша, неволя.

А поки що ми бачимо на сцені знайомі віддавна декорації: сільська хатина з мальвами, тин, подвір’я (от хіба що опудало на авансцені трохи таки зайве), далі — тихий Дунай, турецьке поселення з мінаретом — немов прикордонний стовп на шляху до Вкраїни, сизе мрево, за яким — рідна сторона.

Нещодавно прочитала в газеті «Чорноморські новини» відгук про зустріч із прекрасним («Прилучення до театру») учительки успенівської школи, що в Саратському районі, А. Соколової. Пораділа за учнів, які одержують такий духовний харч, за вчителів, яких чекають творчі відкриття в проекті «Розвиток національної драматургії і театру», незрівнянна естетична насолода. А ще була приємно подивована прагненням педагогів та учнів Саратського району до пізнання української культури, намаганням жити творчо й цікаво.

Кажу так, тому що сама недавно побувала в гостях у розівській школі на запрошення вчителів. Якось вони дізналися про мою творчість, підготувалися до зустрічі з письменницею. Чула й про цікаве життя в ярославській школі. Пораділа за учнів, яких виховують творчі вчителі.

Відтепер двері Одеського національного академічного театру опери та балету будуть відчинені і для поціновувачів високого мистецтва із числа малозабезпечених наших співвітчизників — кожна остання середа місяця тут оголошена «безкоштовним» (для пільгових категорій населення) днем.

Останніми часами, як не сумно про це говорити, далеко не кожен може дозволити собі придбати білет на виставу чи балет, навіть попри відносну дешевизну переважної більшості постановок одеських театральних колективів. Зважаючи на цю прикру обставину та «озброївшись» наказом «Про реалізацію права соціально незахищених прошарків населення на відвідини підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Мінкультури України, на пільгових умовах», підписаним заступником профільного міністра Тимофієм Коханом, Одеська опера чи не першою в нашому місті назвала такий собі день відкритих дверей для незаможних земляків. Як уже мовилося, це буде остання середа місяця.

24 лютого 1865 року народився Іван Липа, відомий український громадський і державний діяч, письменник, меценат

У роки незалежності до нас із небуття почали повертатися імена великих носіїв української духовності. Ім’я Івана Липи стоїть поруч з іменами Івана Огієнка, Миколи Міхновського та інших, котрі творили мрію про державність України. І не тільки творили мрію, а й практично втілювали її в життя, а свою творчість підпорядковували великій меті — пробудити в українців усвідомлення власної приналежності до своєї нації, яка в майбутньому, а вони вірили в це, визначатиме політику в Європі.

Іван Липа свято вірив у велике призначення України і передав цю віру синові, навчив його зневажати тих, хто гонитвою за вигодами підміняє ідеали свободи, та працювати для очищення своєї душі і своєї нації. Примат духу над тілом Іван Липа утверджував своїм життям і своєю творчістю. «Народ, що не має своїх духовних вершин, — писав він у притчі «Так минали століття», — не може угледіти широких обріїв… У приземленому матеріалістичному бутті народ втратить свою творчу вартість… На місце народу без змісту прийдуть інші, що мають у собі сміливість і стремління до височини і широких обріїв».

Український клуб Одеси — в ролі одного з організаторів та інформаційних спонсорів — став учасником районного семінару-практикуму знавців народної творчості та майстрів декоративно-ужиткового мистецтва на тему «Україна: традиції та сучасність». Захід відбувся 15 лютого, саме на Стрітення, у рамках святкування 90-річчя утворення Овідіопольського району, і проходив у приміщенні тамтешнього історико-краєзнавчого музею.

Під пильним поглядом вождя світового пролетаріату, який першим стрічає відвідувачів музею недремним оком більшовицьких намісників на нашій землі та іншої нечисті, що пильно зирила з чорноти минулого, засвідченого у музейних фотографіях, майстрині порозкладали на оглядини свої вироби. Й на очах мінялися музейні кімнати, виповнювалися тим особливим світлом, що йде від наших вишиваних узорів, українських писанок та крашанок, від старовинної ляльки-мотанки, від усього того розмаїття, де кожен елемент узору мав своє місце і своє сакральне значення...

У степу могила
З вітром говорила.
Українська народна пісня.

Історію Кам’яної Могили вибудовують наукові інтерпретації багатьох археологів, істориків, краєзнавців. До цієї шляхетної справи доклав своїх пошукових зусиль і відомий український психолог, культуролог Олексій Тимофійович Губко, видавши першу книгу чотиритомної праці «Психологія українського народу. Психологічний склад праукраїнської народності» (Київ, 2010).

Українському народові випала на долю унікальна і чи не найдавніша цивілізаційна історія. Адже відомо, що найдавнішому літописові на планеті — Кам’яній Могилі — понад чотирнадцять тисяч років. У своїй монографії О. Т. Губко згадує Кам’яну Могилу чи не на кожній сторінці. І це не випадково.

Найдавнішими вищими навчальними закладами України справедливо вважаються Острозька та Києво-Могилянська академії, Львівський колегіум. Звідси передові знання поширювалися колись на всю Європу. Про ці уславлені навчальні заклади багато написано. Одначе мова піде про Кам’яну Могилу — Пантеон Знань Вселенської Доби цивілізацій світу, яка є святинею трипільців-кімерів-сумерів-шумерів. Якщо вдатися до аналогії, то, користуючись сучасною термінологією, можна сказати, що у цьому Пантеоні наші далекі прапращури залишили наукові скарби декількох тодішніх науково-дослідних інститутів та лабораторій, і не інакше. Мимоволі у свідомості постає назва — Кам’яно-Могилянська академія.

Ця дивовижна історія дружби, милосердя людини і довіри дикого птаха тягнеться ще з минулої зими.

Лебідь у родині колишнього міліціонера з Любашівки Володимира Медведенка з’явився волею випадку. Чоловік побачив білосніжного ледь живого птаха прямо на трасі Одеса—Київ. Лебідь, вочевидь, відбився від перелітної зграї ще восени. Як зимував, не відомо, але, тікаючи від хижаків, опинився на швидкісному автобані. За зиму знесилився, замерз, зголоднів і, звісно, не міг літати. Володимир підібрав слабкого лебедя, який ледве шкандибав дорогою, і привіз додому.

Чим славиться японська культура, які асоціації викликає ця загадкова країна? Ієрогліфи, японські сади, традиційний живопис, орігамі та церемонія чаювання відомі вже не одному нашому поколінню, а про виноробство, про багаторічну історію споживання і виготовлення традиційного японського сливового вина багато хто навіть і не чув.

Справжнє японське диво — слива уме — починає цвісти зимою, коли священна гора Фудзісан ще покрита снігом. Квіти уме — тендітні, вишукані за формою, з тонким ароматом — дивно ніжні і беззахисні. Тому в Японії слива вважається символом безневинної чистоти й уособлює весну, торжествуючу над зимою. Саме зі сливи уме — ніжної, ароматної, солодкої — вже кілька тисячоліть виготовляють японське сливове вино, яке мало привілей: його подавали винятково до імператорського столу.