«Сонячний удар» посеред зими: Михалков знімає кіно в Одесі

Хто винен в «окаянних днях»? Це питання ставить собі та іншим її герой. Винні всі, як на мене. А звалювати все на більшовиків… Та вони ж не з Марса прилетіли! Вони ж не з небуття взялися! Історія більшовиків створена руками, нашими руками. Про це й мова у картині: про те, що історія — річ рукотворна, що ми самі її творимо, щодня, щогодини. І вкрай важливо про це пам’ятати.

Про Одесу як місто
і місце зйомок

Бунін вів щоденник у Москві та в Одесі, а саме — в двоповерхівці на Княжній, 27, — тому і не тільки тому ми знімаємо тут. Хоча в ті «окаянні дні» крові пролилося більше в Криму. Та фільм не про це — не про злодіяння та кровопролиття. Це фільм-спроба розібратися, що ж тоді сталося насправді...

В Одесі я знімав свою «Рабу кохання» — досі приємно згадувати про це, про це місто, про його людей. Так, це незвичне місто, самостійне, наче відокремлене — це не Росія і не Україна, це окремий світ, який я дуже люблю і сподіваюся, що це взаємно.

Про імпровізацію

Імпровізація на знімальному майданчику доречна тільки за Інгмаром Бергманом, який казав: «Я «за» чисту імпровізацію». Коли актор імпровізує, бо не знає, що має роботи за сценарієм, — це не імпровізація, а мухлювання. Коли актор сильний, то він імпровізує в рамках сценарію або виходячи за них — і це вже вищий пілотаж акторської майстерності. До речі, мене вразили одеські актори з масовки. От вчора ми знімали сцену, коли на реєстраційному пункті потрібно було розповісти про себе. Себе попробували всі! Я просто не хотів вимикати камеру — настільки мене вражала імпровізація одеситів. Вони ж не знали, що я їх викличу зніматися в цій сцені, — розумієте? Оце так імпровізація! Все-таки Одеса — артистичне місто.

Про масові сцени, зіграні одеситами

Це близьке мені — знімати масштабні сцени. Зазвичай під час таких зйомок буває таке собі «направо-наліво». Та одеська масовка — це не сірий безликий натовп. Кожного із трьохсот відібраних одеситів можна знімати крупним планом! І він точно знає, що йому робити у кадрі! І в кожного — «обліччя з історією»! Це вражає. Я отримую велике задоволення від знімального процесу.

Про «окаянність» сьогодення

Головне — не допустити настання «окаянних днів» знову. Та говорити, що нам живеться погано, що й наші дні — окаянні, — не можна. Адже кров зараз не ллється. От почитайте Буніна, що робилося в «окаянні дні»… Фільм нагадує про події тих днів і закликає нас зупинитися, не повторювати своїх помилок.

Про прокат стрічки

«Відбити» бюджет можуть такі картини, як «Гітлер капут», — картини, які дешеві в усіх сенсах. І це — проблема: серйозні стрічки, які колись, років тридцять тому, збирали повні зали, сьогодні не затребувані глядачами. Можливо, це явище тимчасове… Саме таке — не «прокатне», немодне і матеріально не вигідне кіно — я й знімаю. Бо я не знімаю на злобу дня, на потребу та замовлення начальства. Я знімаю про те, що здається мені вкрай важливим. І сподіваюся, що глядачі, які поділяють мої погляди, існують.

Про дорогу до готелю

Вільного часу в мене практично нема: прогулянка дорогою від знімального майданчика до готелю — мій відпочинок. Бо в готелі, в теплі, відпрацьовуються сцени, які потім будуть розіграні на холоді, на знімальному майданчику.

Олена МИЛОСЕРДНА.

Замість PS. «Сонячний удар» знімається за приватні інвестиції та кредити. Закінчити зйомки режисер планує в кінці травня. Та поспішати з монтажем не буде. Мовляв, справа ця копітка, тим паче що планується змонтувати не лише повнометражний фільм, а й зробити його телеверсію.

Тридцять знімальних днів в Одесі промайнуть на екрані за сорок хвилин. Вони стануть другою частиною стрічки, що відтінятимуть сонячну першу, вже зняту в Швейцарії. Фінальну сцену картини планується відзняти в Білгороді-Дністровському: баржу, переповнену полоненими білогвардійцями, топлять більшовики. На великому екрані фільм з’явиться вже в цьому році. «Якщо одесити запросять — організую прем’єру в Одесі», — жартує Микита Михалков.

Без жартів: режисер власноруч переписував сценарій одинадцять разів, а до початку зйомок йшов цілі тридцять років, щойно вперше прочитав оповідання Буніна «Сонячний удар». Тоді й вирішив: фільму бути. Та чи бути його глядачеві?

О. М.