Адмірал з Кривого Озера

Надалі, уже в буремні 20-ті роки ХХ століття, Кривоозерський район, на момент свого заснування 7 березня 1923 року площею 815 квадратних кілометрів, входив до складу Одеської області. І зовсім невдовзі, у 1925-у, був переведений (разом із Первомайським, Врадіївським і Доманівським райо­нами) до складу Миколаївської області. А скільки талановитих, непересічних особистостей залишили добру пам’ять про себе нащадкам на цій славній землі, овіяній легендами!

Для жителів нашого морського регіону доречно нагадати про повного адмірала російського флоту Василя Степановича Завойка (1810—1898, втім, в енциклопедичних та біографічних довідниках все ще доводиться зустрічати дві дати народження — 15 (27).07.1809 та 15 (27).07.1810).

Народився він у сім’ї військового медика у селі Прохорівка Полтавської губернії (зараз Канівського району Черкаської області). В юні роки молодий морський офіцер Завойко брав участь у знаменитій Наваринській битві, перший свій орден за мужність одержав разом з ровесниками — Павлом Нахімовим, Володимиром Корніловим та Володимиром Істоміним (які згодом стали всесвітньо відомими флотоводцями).

У роки так званої Кримської війни (1853—1856), коли царська Росія зазнала ганебної поразки від Туреччини, підтриманої Англією та Францією, а Одеса навіть піддалася бомбардуванню ворожої ескадри, саме під командуванням начальника гарнізону Петропавловська-на-Камчатці В.С. Завойка моряки, солдати і місцеві жителі (при співвідношенні: 7 корветів, 218 гармат, 2,2 тисячі вояків з англо-французького боку проти 920 військових із 40 гарматами малого калібру старого зразка та лише двох суден у росіян — парусного фрегата «Аврора» і транспортного судна «Двіна») в серпні 1853-го відбили дві спроби англо-французької ескадри оволодіти Камчаткою і всім Далеким Сходом Росії. Ім’я Завойка прогриміло не тільки на теренах тодішньої неозорої імперії, а й далеко за її межами.

Варто лише навести слова оглядача одного з англійських часописів за 1853-й: «Борт одного лише російського фрегата і кількох батарей виявився непереможним перед об’єднаною морською силою Англії та Франції, дві великі морські держави земної кулі були знесилені та розгромлені невеличким російським поселенням». Пізніше газета «Голос», яка видавалася у Санкт-Петербурзі, у номері за 23.08.1879 року наводила дані про те, що англійський адмірал Прайс не витерпів поразки першого ж дня штурму 20 серпня і застрелився перед особовим складом ескадри. Французькому адміралу Депутанту також не судилося більше побачити батьківщину: зазнавши поразки, 24 серпня він раптово помер від нечуваної ганьби.

В. С. Завойка за наказом царя відзначили як героя. За подвиг та інші заслуги, зокрема за визначення місця та наполягання на будівництві «південного порту», що згодом виріс у Владивосток, головний порт Росії на Тихому океані, та інші доблесні справи він став повним адміралом і був відзначений високими нагородами. В 1855-у царський уряд надав йому в оренду на 37 років 6 тисяч десятин землі на Кривоозерщині без сплати податку.

На відміну від інших землевласників царської доби, які переважно жили в столиці чи за кордоном, а свої володіння відвідували вряди-годи, адмірал Завойко переїхав у південний краї з дружиною Юлією (племінницею відомого мореплавця і географа адмірала Врангеля) та 11 дітьми. Ще перебуваючи на Камчатці, де адмірал жив зі своєю великою сім’єю, він першим завіз туди з України і почав вирощувати картоплю, соняшники, гарбузи. Добра згадка про адмірала-господарника зберігається серед населення Камчатки і донині.

Шанобливе ставлення до свого імені Василь Степанович заслужив і на півдні, бо не знущався над селянами, всіляко допомагав їм у скрутні часи. Мабуть, не випадково у роки війни, революцій, численних погромів поміщицьких маєтків садиба Завойка уціліла, не була пограбована. У ній у радянські часи певний період містився міжобласний дитячий протитуберкульозний санаторій, згодом — дільнична лікарня, дитячий садок.

Не так давно, а саме у 1989-у, з ініціативи кривоозерської вчительки-ветерана В. І. Миронової та за підтримки громадськості і влади, в присутності запрошених гостей з Владивостока і Камчатки, місцеві жителі провели перепоховання останків адмірала і його дружини з старого сільського кладовища на територію колишнього родового маєтку, встановили пам’ятник. Під час цієї офіційної церемонії були також присутні численні нащадки адмірала, які мешкають у різних кінцях світу, зокрема Ольга Гриневецька з Москви.

Здавалося б, усе вже давно стало загальновідомим. Однак коли до пошуків долучився сучасний біограф-дослідник історії життя та діяльності губернатора Камчатки, капітан 2-го рангу у відставці з Росії Олександр Бондаренко, який мешкає в Криму, з’ясувалося, що ні.

У своїх пошуках він відштовхнувся від змісту документа, який зберігається в Російському державному архіві морського флоту в Санкт-Петербурзі, — власноручно написаної адміралом В. С. Завойком автобіо­графії. У ній зазначено: «Народився я в 1810 році липня 15 дня у Малоросії Полтавської губернії села Прохорівка...» Олександр Бондаренко продовжив свій пошук. У 2009-у за допомогою працівників Державного архіву Черкаської області досліднику вдалося встановити справжню дату наро­дження уславленого моряка. В метричній книзі Ільїнської церкви села Прохорівка Полтавської губернії був зроблений запис за № 29 від 15 липня 1812 року: «У штаб-лікаря Стефана Завойка народився син Василь і був похрещений, молитву проводив і хрещення священнонамісник Іоан Осиповський». Тобто, дата народження — 15 липня за старим стилем, і якщо саме її брати до уваги, то в 2012-у сповнилося 200 років з дня народження всесвітньо відомого флотоводця, тіло якого спочиває в благословенній землі Кривоозерщини.

У руки дослідника потрапив і формуляр списку, складеного у 1837 році, згідно з яким батько Завойка, Степан Йосипович, статський радник, штаб-лікар Миколаївського морського шпиталю, походив з сім’ї священика. Батьки Василя Степановича не мали великих статків, походили з старовинного козацького роду, відзначеного гетьманською казною та наділом землі, але потім збіднілого, який за два покоління поміняв козацьку шаблю на рясу священика.

За спогадами Василя Степановича, козацькі звичаї і ставлення до честі та відваги шанувалися у родині здавна. Вимогливість батька, суворість до дисципліни «аж до різки і ніжна любов матері (народженої за прізвищем Фесун, теж козацького роду), жінки глибоко віруючої та правдивої», були в основі його сімейного виховання. Справді: «козацькому роду — нема переводу!».

На моє переконання, для молоді Одеси та нашого регіону, яка мріє про море, варто було б хоч раз побувати на Кривоозерщині, щоб вшанувати пам’ять видатного флотоводця адмірала В. С. Завойка, а її вихователі, за бажання, могли б отримати детальнішу інформацію щодо можливої орга­нізації такої поїздки до наших сусідів в уславлений район Миколаївщини. Безперечно, там також можна зустріти й інші унікальні відомості про славне минуле цього краю, але то вже тема для інших публікацій.

Антон ГРИСЬКОВ,
член правління Одеської обласної організації
Національної спілки краєзнавців України.