№ 1-2 (21369-21370) субота 5 січня 2013 року

патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета
преосвященним архіпастирям, боголюбивим пастирям,
чесному чернецтву та всім вірним Української православної церкви
Київського патріархату

Дорогі браття і сестри!

Христос народився! Славімо Його!

Людина завжди шукала й донині шукає миру і радості на землі. Марксисти і ленінці мріяли побудувати без Бога рай на землі. До цього «раю» вони йшли шляхом руйнації і десятків мільйонів смертей невинних людей. У наш час людство теж шукає миру і радості, а в результаті опустилося до крайньої бездуховності, дійшло до глибокої аморальності, де панують наркоманія і пияцтво, розпуста і статеві збочення, неправда і владолюбство, немилосердя і жорстокість, непомірне багатство і бідність.

У чому полягає причина відсутності миру і радості? Причиною є гріх, який панує в людській природі. Для того, щоб знищити гріх і наслідок його — смерть, Сину Божому треба було стати людиною. Сьогодні ми святкуємо день народження від Пресвятої Діви Марії Сина Божого. Заради нас, грішних, Бог підкорив Себе законам природи. Він принизив Себе, був розіп’ятий на хресті, щоби знищити в нашій природі гріх. Він помер, щоби Своїм воскресінням знищити наслідок гріха — смерть.

Щира дяка усім, хто не зрадив «Чорноморку» в ці не кращі для неї (та хіба тільки для неї?) часи, хто, як Сергій Мефодовський з Миколаївського району, «з дитячих літ і до сивин — читач «Комуни» і «Новин».

Спасибі новим нашим друзям — тим, хто вперше передплатив «ЧН», вирішивши отримувати інформацію хоч і державною, але, на жаль, не дуже шанованою на одеських теренах українською мовою. Повернення до рідного коріння, до рідної культури, до рідної мови — це наразі ще квола, слабка, та все ж обнадійлива тенденція.

Низький уклін нашим шанованим авторам, які, не питаючи про гонорари, пропонують до газети змістовні, фахові статті, дослідження, коментарі з різної проблематики, художні та публіцистичні твори.

Апетит приходить під час їди. Якщо відразу після жовтневих виборів «регіонали» обговорювали скорочення числа комітетів у парламенті, то в підсумку довелося створювати нові.

В останній робочий день перед канікулами депутати поділили посади у Верховній Раді. Головним переможцем з боку влади виявився Рінат Ахметов, а серед опозиціонерів найбільше своїх людей прилаштував у кабінети з приймальнями Арсеній Яценюк.

Найкозирніший комітет — з питань бюджету — відходить до квоти Ахметова. Головний пайовик Партії регіонів, який контролює кілька десятків списочників та мажоритарників з Донецької та Найкозирніший комітет — з питань бюджету — відходить до квоти Ахметова. Головний пайовик Партії регіонів, який контролює кілька десятків списочників та мажоритарників з Донецької та Дніпропетровської областей, тепер контролює парламентський вхід у бюджетний процес. Очевидно, рішення віддати комітет групі Ахметова ґрунтувалося на тому, що хто бюджет наповнює, той і повинен контролювати його розподіл.

Як хотілося новорічного вечора, увімкнувши «ящик», подивитися щось своє, українське, послухати концертну програму рідною мовою... Адже всіх нас мало не клятвено переконували у тому, що після ухвалення нового закону про мовну політику ніщо не загрожуватиме державній мові... Брехали, як завжди! А ми й заспокоїлися, проковтнули облизня, вже й не перечимо. Наче так воно й мусить бути. Навіть у новорічний вечір українців знову, як і завжди, принизили. Ото ми такі... толерантні, хай їй грець, отій толерантності, яка згубить-таки націю!

Увесь вечір і цілу ніч нас безсоромно «частувало» програмами на тричі братній мові, з російськими-таки артистами, телебачення, яке так само безсоромно називає себе українським, та ще й — даруйте — національним. І це вже який рік поспіль!.. Як і в попередні роки, можна було скільки завгодно перемикати канали, але дарма — нічого українського там не було. Справжнісінька окупація всього інформаційного простору! А чого ж дивуватись? Коли вагома частина з новопризначених міністрів народилися поза межами України, а мовою їхнього спілкування не є українська, коли на кожному кроці принижується українське — автохтонне, етнічне, справіку наше, коли... Та цих «коли» можна рахувати й рахувати, і все — як горохом до стіни.

«Забравши у ворога горілку і ковбасу, не витрачайте патрон
на контрольний постріл — все одно він незабаром помре від радіації»
Віктор Пелевін.

Якось уже забулися останнім часом радісні тиради про те, що Україна — прекрасна транзитна держава, якось обірвалися масові витрати на конференції з голосними назвами на зразок «Із варяг у греки» або «Роль України в побудові нового Шовкового шляху» і, звісно, про безмежні можливості транспортних коридорів. Усі спеціалісти добре пам’ятають про гарні карти з маршрутами, позначеними різними кольорами, та яскравим описуванням усіх переваг нашої території для вільного перетікання іноземних вантажів.

Було справді красиво, й аж перехоплювало дух від можливостей для розвитку бізнесу в нашій країні. Це було два десятиліття тому і тривало десь 5—6 років. Потім почалася напружена робота з освоєння справді приголомшливих можливостей. Чи гноблення? Для реальних транспортників — освоєння, для держорганів і транспортних держпід­приємств — гноблення.

Якийсь час було реальне зростання. Вантажі із заходу на схід, з півдня на північ торували свої маршрути, і клієнти таки з радістю визнавали нові розрекламовані можливості нашої Батьківщини. Бізнес почав заробляти! Мої колеги-бізнесмени почали інвестувати у розвиток власної справи й української економіки, почали сміливо брати кредити на оновлення, на нові сервіси, транзитні послуги, почали з надією дивитися в майбутнє. За моїми грубими підрахунками, не менше півмільярда доларів прості транспортні бізнесмени вклали тільки в оновлення рухомого складу для перевезень вантажів по і через територію України. Закладалися в заставу банкам будинки, квартири, сім’ї обмежувалися у витратах, щоб возити, возити і возити. Швидко, якісно, надійно. Україна — прекрасна країна для перевезень! А ми знаємо, як і що робити! Автопарк тягачів і причепів практично був замінений без участі держави на власні або кредитні гроші. Навіть візуально на наших дорогах уже практично не зустрінеш КамАЗів, МАЗів або КрАЗів з транзитними вантажами. Тільки «Вольво», «Мерседеси»... Обладнані навігаціями, тахографами, керовані задоволеними водіями. Працюй — не хочу. Спасибі вам, колеги, за це!

Органічне господарювання спроможне успішно конкурувати з інтенсивним, яке до­мінує нині. Більше того, за певних обставин воно може забезпечувати вищі врожаї, що дозволить вирішувати продовольчу проблему, яка, за визнанням ООН, вже набула планетарного масштабу. Такої думки голова правління Федерації органічного руху України Євген Милованов.

На недавній прес-конференції Євген Милованов зазначив, що в світі понад мільярд людей голодує. І не тому, що бракує продуктів харчування. З цим якраз складається доволі непогано: світове виробництво сільськогосподарської продукції неухильно зростає. Проблема полягає в нерівномірному її розподілі. За словами Євгена Милованова, щорічно у Великій Британії на смітники потрапляє продуктів харчування на загальну суму 10 мільярдів фунтів стерлінгів. У США близько третини кукурудзи спрямовується на відгодівлю худоби. Значна частина технічних культур (насамперед це стосується ріпаку) йде на виробництво біопалива.

— Бабусю, чому в тебе завжди нема грошей? Ти дуже бідна?
— Та ні, не дуже.
— А у яких людей багато грошей і чому?
— Мабуть, у тих, хто багато працює.
— Ти що ніколи не працювала?
— Працювала. 45 років. Тільки пенсія маленька.

Туристичні рейтинги The Lonely Planet, Globe Spotsi Trip Advisor назвали Україну серед топ-10 найпопулярніших напрямів для подорожей у 2013 році. Після «Євро-2012» Україна в сенсі туристичних перспектив перетворилася з аутсайдера на країну, яку «треба обов’язково побачити», повідомляє PRnewswire.

Найуспішніше у світі видання про туризм Lonely Planet розповідає про Україну так. По-перше, Львів — місто, де розташована велика кількість об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, — став номером два у списку «Вихідні у Європі». Чорнобильський реактор №4 — місце найбільшої ядерної катастрофи — був названий восьмим у списку «Найпохмуріші споруди світу». Сольові ж тунелі Солотвина потрапили в десятку «Найбільш солоних пам’яток світу».

І  сичить,  і  кусає,  і,  бува,  світ  перевертає

Певно, немає іншого такого знака зодіаку, як Змія, на який випало б стільки надзвичайних, приголомшливих і карколомних подій. Судіть самі.

1905 рік: перша російська революція

9 січня, яке увійшло в історію під назвою «кривавої неділі», дало поштовх до першої російської революції 1905—1907 років. Того дня священик Георгій Гапон прокинувся, сповнений високої місії. Адже напередодні, після низки невдалих страйків, на засіданні легальної організації «Зібрання російських фабрично-заводських робітників м. Санкт-Петербурга» за його діяльної участі було складено петицію до царя про потреби трудящого люду і вирішено самостійно передати ті вимоги йому. Що з того вийшло, загальновідомо. Ходу робітників, на чолі яких йшов священнослужитель, зустріли солдати. Відкривши вогонь з вогнепальної зброї, вони розі­гнали демонстрантів. За різними даними, тоді загинуло від кількох десятків до кількасот осіб.

На сторінках історії людської
є Золота Орда в Русі святій.
Немає України Золотої,
усупереч історії своїй.
Ну от немає. Викрали «вар’яти»,
присвоївши наш древній родовід,
як Яків первородство свого брата.
І де тепер ту спадщину шукати,
коли затерто історичний слід?

Це містечко, розташоване за 30 кілометрів на північний захід від Львова біля підніжжя одного з уступів мальовничого горбистого пасма Розточчя, буде цікавим усім шанувальникам середньовічної архітектури. Адже тут дивом зберігся цілісний архітектурний ансамбль, побудований за принципом «ідеального міста» епохи Відродження, що означало відповідність двом критеріям — бути добре укріпленим та гарним водночас. Ймення цьому місту — Жовква. Порівнюючи її з Одесою, розумієш її архаїчність, де ренесанс і бароко можна вивчати без префікса нео.

Найдешевший спосіб дістатися Жовкви з Одеси — доїхати потягом до Львова, а звідти автобусом чи електричкою. Цю мандрівку цілком можливо спланувати на один день — потяг прибуває до Львова вранці, а відходить увечері.

Святкову програму «Чайковський-гала: різдвяний концерт» Національний одеський філармонійний оркестр під орудою Хобарта Ерла представив слухачам 25 грудня, у день католицького Різдва Христового. Це була чудова нагода насолодитися неперевершеними творами Петра Ілліча, подарувати городянам піднесений настрій, віддати шану традиції.

Коли потрапляєте у філармонію, вас не лише приємно дивує розкішна красуня-ялинка, встановлена в холі, але й ущент заповнений слухацький зал і така знайома, велична і щира музика великого композитора. Аншлаг на подібні концерти — це, швидше, правило. У програмі — попурі із балетів «Лебедине озеро» та «Лускунчик», а також «Італійське капричіо» та «Осіння пісня» із циклу «Пори року».

Цей вернісаж у Музеї західного та східного мистецтва хотіли назвати просто: виставка п’яти молодих. Та коли була змонтована експозиція і працівники музею побачили всі ці роботи, як мовиться, вкупі, хтось вигукнув: «Та які ж це молоді! Погляньте лишень: вони всі зрілі майстри».

І це правда, що й засвідчила виставка. Хоч самі художники кажуть про себе, що пройшли ще лишень половину свого творчого шляху. А коли ж тоді ставати майстрами, як не тепер! Виставку свою автори назвали «Вектор п’ятьох». І хоч вони певною мірою різні у своїй творчості, але вектор у них — один. Це, передусім, майстерність, орга­нічно поєднана з фаховістю та гармонією.

Якщо ви заповзятий городник і з закритими очима можете відрізнити насіння редиски від капусти, вам неодмінно треба було б уважно розглянути й заодно помилуватися роботами прапорщика запасу Інни Лукач із Котовська. Які тільки насінини не укладає ця миловидна жінка на своїх полотнах, яких конфігурацій, забарвлень, форм — не уявити навіть за найбагатшої фантазії! Ніколи б не подумала, що баклажан або капуста може давати «сходи» не тільки на грядці. Для Інни ж кожне зернятко, нехай найменше й непоказне, відразу стає образом, мікроскопічною деталлю її майбутньої картини.

Художниця-початківець, яка самостійно освоїла цю непросту техніку в мистецтві, використовує в роботі насіння практично всіх культур. Укладає в малюнок зернятка баклажанів, помідорів, люцерни, конюшини, кунжуту, гірчиці, льону. Не залишаються без її уваги також насіння базиліка, редиски, капусти, амаранту, дробленого гороху, кукурудзяної крупи, фенхеля і ще багатьох культур. Іноді Інна «потрошить» і пакетики з приправами. Там теж можна знайти багато цінного матеріалу для художньої уяви. Наприклад, насіння такої салатної рослини, іменованої в Грузії як цицмат, дуже добре вкладається і дає гарну кольорову гаму. А по дорозі додому Інна не минає жодного бур’янчика, квітки, в яких є дозріле насіння.

Оповідання

І

Як почула Ґандзя, кого народила, то ледь не зомліла: біль ще не вичах, судомив тіло, а тут ще й новина така приголомшлива:

— Дочка!

Породілля дивилася на крихітне створіння, яке їй показувала лікарка, і не вірила власним очам: всі ж бо сусідки, окидаючи поглядами її живіт, твердили, та й Маруся-акушерка з ними заодно, що буде син. Вже й гадкували, на честь кого — батька чи діда — назвуть хлопця. Та Бог з ними, жінками! Головне — Іван!

Учора надвечір, як привіз у пологове відділення, так і сказав:

— Дивися, Ґандзю, якщо не син, то й не дзвони — не приїду. Добирайся, як знаєш.

26 грудня, якраз у день його народження, в Одесі відзначили 90-ліття Ізмаїла Гордона. Прекрасного поета і гідної людини. Обидва ці таланти поєднувалися у ньому навдивовиж гармонійно — про це говорили, згадуючи його, всі, хто хотів щось сказати.

Вечір пам’яті відбувався у тісненькій кімнаті музею Костянтина Паустовського, й це зовсім не випадково. Так само, як відомий письменник залишив свій слід в історії літератури, журна­лістики Одеси, так і цей скромний музей мав своє місце у житті поета. Він дуже хотів стати лауреатом муніципальної премії імені Костянтина Паустовського. І став ним — уже при кінці свого поетичного лету. А одними з перших книжок у домі поета, як розповів його син Юрій, були книжки Паустовського.

Кожна ювілейна дата налаштовує краєзнавців на новий пошук, на прискіпливіший погляд у глибину віків. Ось, наприклад, наші сусіди з Миколаївщини, жителі районного центру Криве Озеро, торік відзначили 250-ліття з дати офіцій­ного заснування міста (1762). Здавалося б, що в цьому дивного чи вартого уваги одеситів? Однак цікавого виявилося більш ніж достатньо.

Взяти хоча б таку деталь. У 1793 році Криве Озеро в адміністративному плані було поділене по річці Кодимі на дві частини — правобережну та лівобережну. Лівобережну (містечко) приписали до Балтського повіту Подільської губернії, правобережну — до Ананьївського повіту Херсонської.

Новообрані голови парламентських комітетів — з питань свободи слова Микола Томенко, з питань культури В’ячеслав Кириленко та з питань науки Лілія Гриневич — звернулися до прем’єр-міністра, голови КМДА і голови Державної архівної служби стосовно ситуації зі збереженням найцінніших раритетних рукописів визначних українців.

Йдеться про рукописи-оригінали творів Григорія Сковороди, Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі України та багатьох інших відомих українських письменників, а також про унікальний пергаментний аркуш XIV ст.

Понад місяць — з 8 січня до 10 лютого — проходитимуть традиційні вечори, організовані Одеською обласною радою миру спільно з Одеською єпархією, благодійним фондом «Надія, Добро і Добробут», Одеським академічним українським музично-драматичним театром ім. В. Василька та Культурно-діловим центром медичних працівників. Буде представлена програма на всі смаки і для людей різного віку. Головною сценою цієї благодійної культурно-просвітницької акції стане концертно-виставковий зал на Французькому бульварі, 32, окремі заходи відбудуться у великій залі Будинку культури медиків та виставковому залі Свято-Архангело-Михайлівського жіночого монастиря.

Відкриються «Різдвяні вечори» 8 січня о 15.00 у концертно-виставковому залі на Французькому бульварі, 32, після вітального слова голови обласної ради миру, президента благодійного фонду «Надія, Добро і Добробут», Героя України Володимира Філіпчука, концертом вокально-хорової музики у виконанні за­служеної хорової капели Будинку культури ім. Лесі Українки.

Гурток «Батик», який діє при Балтському центрі дитячої творчості, влаштував передноворічний конкурс на кращу ялинку, виготовлену з підручних матеріалів.

Діти виявили всю свою фантазію та творчість, а також неабияке уміння. Вони виготовляли ялинки з паперу, ниток тощо... За­пропоновані на суд журі роботи вражали красою, вишуканістю, неочікуваним підходом до теми. Переможцями цього передсвяткового районного конкурсу стали 13-річна Ольга Мазуркова та 10-річний Андрій Кривов’ящук. Дівчинка вив’язала гачком ялинки-мережки, а хлопчик зробив їх з підручних матеріалів.