№ 102 (21366) субота 22 грудня 2012 року

Чому Віктор Янукович у вівторок не поїхав у Москву? Це риторичне питання. Відповідь на нього відома небагатьом, і вони мовчать. Ми можемо лише будувати здогадки. Ну що ж, давайте будувати.

Виходити будемо з того, що «привид комунізму» у вигляді вступу до Митного союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном до вівторка був близький як ніколи. Крім непрямих ознак (цілої низки як критичних, так і позитивних публікацій про МС у пресі), були і прямі: частина експертів і людей, обізнаних із ситуацією, говорили про об’єднання з Москвою як про майже вирішене питання. Висловлювалися припущення, що візит 17 грудня мав стати заледве не вирішальним. Але щось зірвалося. «Економічна правда» спробувала розібратися, що саме.

Як ми вже повідомляли в попередньому номері газети, у вівторок редакція «ЧН» отримала чергового передноворічного листа-погрозу від керівництва комунального підприємства «Видавництво «Чорномор’я» (його текст зі збереженням орфографії і пунктуації наводимо нижче).

Нагадаємо, рік тому, у перших числах грудня, редакція також отримала листа від тодішнього директора КП, у якому нам погрожували виселенням з приміщень. Почалася тривала судова тяганина, яка за півроку забрала багато часу на підготовку до засідань, чимало коштів на юридичний супровід і, певна річ, не могла не позначитися на випуску газети, бо в таких умовах належно сконцентрувати увагу на творчому процесі просто неможливо (чи не цього, зокрема, домагаються й ініціатори багаторічної війни з «Чорноморкою»?). Цього разу, щоправда, нам не погрожують виселенням, натомість обіцяють опечатати кабінети, якщо... (про аргументи видавництва та нашу відповідь на них теж можете прочитати далі).

Учора відбулася сесія Одеської міської ради. Тотально «регіональна» більшість без особливих проблем в черговий раз не почула і не побачила одеситів, принаймні частини з них, і без особливих труднощів продовжила свій совєцько-рускій наступ на все і вся.

Щоправда, вулицю «Советской армии» наразі не реанімували, але ім’я видатних одеситів Івана та Юрія Лип з карти міста таки стерли. Та і наша редакція від учора знаходиться за іншою адресою. Ні, нас ще не опечатали, як погрожують, і не переселили, але назву площі таки поміняли. Тепер редакція — на площі Дерев’янка, а всі, хто жив і працював на пл. Дерев’янка, — значаться на Незалежності. Співчуваємо собі і листоношам: депутати подбали, щоб усі ми мали в чому плутатися.

Референдум — один із інструментів демократії. Це лицьовий бік медалі. Чого ж його полюбляють різномасті диктатори? Адже «диктатори за демократію» звучить, як проповідь вегетаріанства вустами людожера. Це зворотний бік медалі.

Аналіз новоспеченого закону «Про всеукраїнський референдум» свідчить, що другий, тіньовий, бік для авторів насправді є першим, якщо не єдиним. Яке блюзнірство: в тіні демократичної риторики лаштувати чорний хід для диктатури!

До того вищою точкою України була Говерла, відтоді — двоглавий, як Ельбрус, Пік Цинізму: один горб — над Банковою, другий — над Межигір’ям.

Рік тому в територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Приморського району Одеси почало працювати відділення соціально-побутової адаптації, мета якого — допомогти пристосуватися до нових умов життя літнім людям та інвалідам, всім, хто потрапив у важкі життєві обставини.

Сьогодні відділення працює на повну силу, впроваджуючи нові методи соціальної роботи. На його базі діє гурток рукоділля «Умілі ручки», заняття якого відбуваються щосереди. Проводять їх фахівці різних напрямків прикладної творчості. Зокрема, з превеликим задоволенням підопічні слухали розповідь майстра прикладної творчості, лауреата премії імені Романа Палецького Олени Овчинникової про народну ляльку. З дитячим захопленням вони вправувалися у виготовленні своїх перших ляльок-мотанок. Зараз у гуртку проходить цикл занять з плетіння гачком, які проводить Тетяна Поплавська. Наші підопічні освоюють ази цього давнього мистецтва, поставивши за мету сплести ковдру з різних фрагментів. Для них ці зустрічі — не лише можливість навчитися чомусь новому, досягти, хай невеличкої, але спільної мети, але й непересічна нагода провести вечір у колі подруг та друзів. Так, не тільки подруг, а й друзів, бо ці уроки відвідує і чоловік, який досить успішно опановує хитромудрі таємниці гачка і ниток.

Верховна Рада схвалила закон № 5455-VІ «Про внесення змін до статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» щодо сплати єдиного внеску», який набере чинності з 1 січня 2013 року.

Цим законом змінено розподіл єдиного внеску за видами загальнообов’язкового державного соціального страхування, що дасть можливість роботодавцям сплачувати нарахований єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування одним платіжним дорученням. Це відчутно спрощує механізм розрахунків зі сплати єдиного внеску.

Сьогодні експерти вже не сумніваються в тому, що так званий «фіскальний обрив» у США вдарить не тільки по американській економіці, але й по інших країнах. Особливо там, де населення тримає на руках великі обсяги доларової маси. Не краща ситуація й у тих, хто зберігає заощадження в євро. Проблеми з Грецією і низкою інших країн ЄС загрожують обернутися істотною девальвацією головної валюти Старого Світу.

Це та причина, через яку українська держава просто зобов’язана вживати заходів для того, щоб не стати жертвою чужих проблем. Адже співвітчизники зберігають удома велику кількість іноземної валюти. А це «бомба уповільненої дії» не тільки для сімейних бюджетів, але й для всієї економіки країни. Тим більше що в Україні проблема посилюється великим обсягом спекулятивних операцій на валютному ринку, які призводять до економічно необґрунтованого коливання курсу.

Судячи з того, скільки в Україні людей на прізвище Бондар (варіант — Боднар), Бондарчук, Бондаренко, Бондаренков, Бондатій і т.п., можна стверджувати, що професія, пов’язана з виготовленням діжок, у давнину була вельми популярною і поширеною. Відтоді, коли люди почали пекти хліб, солити огірки, помідори, гриби, квасити капусту, яблука та кавуни, з’ясувалося, що для цього нема нічого кращого, ніж дерев’яна діжка. А у нашому виноградарському краї попит на неї і поготів великий: яке ж вино або, скажімо, коньяк без дубової тари? На жаль, майстрів, здатних виготовити таку, нині небагато — пластик і скло витісняють з ужитку дерево.

Василь Митря із села Гандрабури Ананьївського району — один з небагатьох нині бондарів. Його раритетні вироби — міцні і надійні, милують око і на хвильку повертають у безтурботне дитинство, коли бабуся місила тісто у дерев’яних ночвах.

У нашій п’ятиповерхівці Ганну Григорівну знають усі — діти і дорослі. Діти називають її бабуся Аня, дорослі — просто Григорівною. У житті це дуже привітна жінка: малому й старому, знайомому й незнайомому при зустрічі знайде тепле слово, побажає в дорогу удачі й доброго здоров’я.

Ніхто ніколи не бачив, щоб Григорівна сиділа на лавці, слухаючи дворові плітки і пересуди. Якщо й присяде на хвильку, то лише для того, аби перев’язати якійсь дівчинці бантик, або притримати хлопчину, щоб не галасував чи не стрибав у бійку.

24 грудня — 75 років від дня народження багатолітнього голови Народного руху України В’ячеслава Чорновола (1937—1999)

Відомий правозахисник, він стояв біля витоків Української держави. На жаль, В’ячеслав Чорновіл не встиг стати президентом України, проте став її Героєм (посмертно).

Відомо, що вся його політична діяльність була спрямована передусім на створення в Україні підвалин для побудови громадянського суспільства. Народний рух до цієї мети виявився одним із найбільш придатних інструментів. Він об’єднав чимало прихильників Незалежності — коли вона була ще під великим знаком запитання. У свою чергу і приналежність людей до НРУ, саме слово «рухівець» стали символом патріотизму, знаком високої національної свідомості.

Одеса, одне з найгарніших міст Східної Європи, справжня перлина над Чорним морем, своєю красою завдячує хистові, фантазії та талантові своїх творців — архітекторів, скульпторів, інженерів, садівників і фундаторів, симбіоз праці яких й створив це диво на півдні України. Одеса XVIII—XIX сторіч, часу, коли відбувається її стрімкий розвиток і розбудова, є найяскравішим втіленням уявлень про людність імперій — справжній котел плавлення народів, кожний з яких залишив свій слід в обличчі міста.

Творцями Одеси поряд з голландцями, французами, поляками, німцями, євреями, росіянами, італійцями, іспанцями, були, що закономірно, й українці. Поміж інших свою частку в розбудову нашого міста зробили Дмитро Тележинський, Юрій Дмитренко, Яків Пономаренко, Андрій Шостак, Пантелеймон Йодко, Лев Прокопович, Іван Мартос, Теодор Нестурх. Та найпліднішим серед українських будівничих другої половини XIX сторіччя виявився Іван Яценко. Про етнічну приналежність цього архітектора промовисто свідчить його прізвище. Його численні однофамільці знані в Україні у галузях малярства, літератури, медицини. Тож мова про одного з них, хто свою долю пов’язав з надчорноморським містом.

Андріївські вечорниці для учнів-сиріт та позбавлених батьківського піклування провели вихователі Кодимського професійно-технічного аграрного училища.

Свято відбувалося у гуртожитку, який після інтернатів для цих дітей став теплою домівкою. Вихователі та керівники гуртків у звичайному приміщенні створили народну зимову казку — відтворили світлицю прадавньої української хати. У таких мешкали прабабусі та прадідусі. Світлиця була вбрана у рушники, серветки, на почесному місці — образи святих, куточок з побутовими речами тих часів. А також стіл, накритий традиційними наїдками, підвішена калита. Приготували й традиційні вареники, якими діти з апетитом смакували.

Нещодавно я завітала до рідної гімназії №2, щоб побачити дорогих мені вчителів, які дали мені не тільки знання, а й уроки життєвої мудрості.

Насамперед хотілося побачити свого класного керівника Н.В. Космакову, пані Наталю, як ми всі її називали. Хотілося згадати свої незабутні шкільні роки з цікавими і пізнавальними поїздками та заходами, в яких ми, тоді школярі, брали активну участь.