№ 99 (21363) четвер 13 грудня 2012 року

Ініціативна група «Першого грудня» до 21-ї річниці референдуму за незалежність представила «Українську хартію вільної людини», в якій запропонувала ціннісну відповідь на головні виклики, які постають перед Україною і кожним її громадянином.

Наріжними каменями Хартії, зазначають її підписанти, є три прості думки:

Перше. Відповідальність за своє життя, а отже, його успіх, добробут і щастя нікому не може бути переданою. Ми самі несемо відповідальність за себе.

Друге. Мораль і духовні цінності не можуть бути відкладеними на завтра. Вони завжди потрібні сьогодні.

Третє. Ми будуємо те, що уявляємо, а отже, від глибини, масштабу і творчого хисту нашої уяви залежить наше майбутнє.

Хартію підписали В’ячеслав БРЮХОВЕЦЬКИЙ, Богдан ГАВРИЛИШИН, Семен ГЛУЗМАН, Володимир ГОРБУЛІН, кардинал Любомир (ГУЗАР), Іван ДЗЮБА, Мирослав МАРИНОВИЧ, Мирослав ПОПОВИЧ, Євген СВЕРСТЮК, Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ та Ігор ЮХНОВСЬКИЙ.

Пропонуємо вашій увазі повний текст документа.

Одеська влада намірилася перейменувати вулицю Івана та Юрія Лип, а також майдан Незалежності, парк імені Тараса Шевченка... Можливо, що й інші топоніми хочуть замінити на імперські — Приморський бульвар, наприклад. Знищити в Одесі все українське і запровадити тут «русскій мір» (який вже угніздився в Національному університеті) — таке, вочевидь, стоїть завдання.

Мабуть, з усіма іншими невідкладними справами у міському господарстві, та ще й напередодні щорічних зимових випробувань для Одеси, міська рада вже успішно впоралася. Тепер на сесії, яка має відбутися 21 грудня, збираються зайнятися міською топонімікою. Дуже вибірково, як бачимо: надто вже дошкуляють їм українські назви вулиць і площ в Українській державі.

Вочевидь, згідно з однією відомою приказкою, не варт переповідати зараз, хто такі були Іван та Юрій Липи, що вони зробили для Одеси. З майже 200-річної давнини до таких мудрагелів промовляє вічними словами Тарас Шевченко: «Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя». Та все ж нагадати варт. Саме на цій вулиці Іван Липа жив, тут приймав хворих, тут була його аптека. Перебрався сюди 1912 року, щоби віддати сина Юрія до гімназії. Іван Липа, як відомо, був не лише лікарем, а й громадсько-політичнм діячем, письменником, видавцем. 1917 року одеська Молдаванка обрала його комісаром Михайлівського району міста, а в 1918-у він був обраний  комісаром Одеси. В період Української Народної Республіки двічі був міністром. Обидва — батько й син — це одесити, якими можна і треба пишатися. У місті з нормальною, тобто проукраїнською, владою була б тут не лише вулиця, названа на їх честь, а й меморіальна таблиця на будівлі Музею західного та східного мистецтва по вул. Пушкінській, 9, де й була розташована 2-а чоловіча гімназія, у якій навчався Юрій Липа.

«З Україною нарешті заговорили мовою дій. Пройшло менше трьох місяців з дня прийняття резолюції сенату США щодо санкцій проти українських посадовців. Першою жертвою погроз та вмовлянь Заходу став заступник Генерального прокурора України Ренат Кузьмін. І хоча Держдеп офіційно не оголошував початок застосування санкцій проти України, дипломати називають це першими паростками ізоляції. Колись так починалися санкції проти Білорусі. З таких же погроз виріс «список Магнітського» проти Росії», — пише Мустафа Наєм у статті «Ренат Кузьмін: перший пішов», опублікованій на «Українській правді».

Сам факт позбавлення візи високопосадовця — це вже міжнародний скандал. Але в даному випадку він ще ганебніший через те, що повідомлення про анулювання візи заступника Генпрокурора з’явилося не з дипломатичних джерел — в Україні або в США, — а з листа самого Кузьміна до американського президента Барака Обами, розміщеного на сайті Генеральної прокуратури. Дипломати, зауважує «УП», не пригадують жодного прикладу з історії міжнародних відносин, коли б представники правоохоронних органів зверталися з відкрити листами до президентів іноземних держав.

Питання курсу валют цікавить більшість громадян нашої країни. Навіть ті, хто не зберігає заощадження у доларах чи євро, час від часу поглядають на цифри в обмінниках. Стабільний курс національної валюти традиційно сприймається як показник міцності економіки та чинник, від якого залежить добробут кожної родини. Насправді ж, з точки зору економічної науки, це не зовсім так. Приклад тієї ж Європи, де євро може коливатися впродовж року на десятки відсотків, це переконливо доводить. Але, зрештою, у наших громадян є причини з увагою ставитися до долара, нехай навіть і суто суб’єктивні.

Є причини і у тієї бурхливої реакції, яку ви­кликала нещодавня ініціатива депутатів запровадити збір на продаж іноземної валюти. З екранів телевізорів і сторінок газет нас уже майже місяць переконують у тому, що податок створить незручності для простих громадян й не принесе жодної користі. З негативними оцінками виступають політики, політологи, керівники усіляких самозваних фондів та асоціацій. Всі, хто завгодно, окрім науковців-економістів. І, на жаль, не тільки через брак професіоналізму вони говорять нам неправду.

14  грудня — День  вшанування  учасників  ліквідації наслідків  аварії  на  Чорнобильській  АЕС

14 грудня в Україні відзначається День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. 10 листопада 2006 року указ про встановлення цієї пам’ятної дати підписав тодішній Президент України Віктор Ющенко. У багатьох тоді виникали запитання: чому саме 14 грудня вибране для вшановування учасників ліквідації і навіщо це потрібно, якщо є 26 квітня — Міжнародний день пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф?

Ті, хто вшановує 14 грудня, уже давно називають цей день — Днем ліквідатора. В 1986 році вони зібралися разом, щоб відзначити свою першу перемогу. 30 листопада було закінчено будівництво саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської атомної станції, а 14 грудня в газеті «Правда» надрукували повідомлення про те, що державна комісія прийняла в експлуатацію комплекс захисних споруд.

У час непоправної втрати, гіркої скорботи, коли переступає поріг земного життя людина, товариш, друг, колега, ми нерідко почуваємося ніби винними, нуртує в душі думка, що, можливо, не додали цій людині вчасно своєї уваги, підтримки, тепла. Виправдовуємо себе вічною зайнятістю, хронічно виснажливими клопотами, яким немає кінця-краю в нашому непростому бутті і ми перед ними безсилі. Либонь, багато з тих, хто проводжав у останню путь Вадима Олексійовича МАРТИНЮКА, перебирав на себе таку вину, прощаючись з колегою, другом.

Ще десять днів тому Вадим Олексійович зателефонував до редакції, цікавився, як виживає під владним тиском газета, що нового взагалі і в кожного з нас, поцінував газетні публікації. Голосом говорив жвавим, бадьорим, бо, як мовив, потихеньку виплутується з тривалої недуги, сподівався на зустріч у редакції. Хто ж знав, хто ж знав, що то була остання з ним наша розмова...

До 120-річчя від дня народження письменника

Закінчення. Початок у номері за 8 грудня.

Батько ж, коли чув це, говорив жінці: «Хай буде невдахою — жебраком, волоцюгою, ким завгодно, але тільки не проклятим київським обивателем!»

Георгій Максимович вважав, що щастя принесе революція. Синові ж казав: «Ти ще багато побачиш цікавого, Костику. Якщо сам, звичайно, будеш цікавою людиною».

Марія Григорівна часто докоряла чоловікові його легковажністю і «невмінням жити», а якось, маючи на увазі молодшого сина, сказала: «Це все твоє анархічне виховання!»

Невдоволений сімейним життям Георгій Максимович, постійно змінював місця роботи і тягав за собою сім’ю з одного міста в інше. Врешті-решт прагнення до душевної свободи (не треба забувати й козацьке походження) взяло гору, і в 1906 році він покинув дружину та чотирьох дітей.

8 грудня в приміщенні Одеського будинку вчених відбулося спеціальне засідання міського семінару з теорії, історії та історіографії міжнародних відносин, присвячене пам’яті видатного вченого-міжнародника академіка Семена Йосиповича Аппатова (1930 — 2003). Засідання мало статус Других Аппатовських читань. Перші Аппатовські читання, в яких взяв участь депутат Верховної Ради України III — V скликань, колишній міністр закордонних справ України, колишній президент 52-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН Геннадій Удовенко, відбулися в Одесі 29 січня 2010-го і були приурочені до 80-річчя С. Й. Аппатова.

Упродовж останніх 13 років після С. Й. Аппатова керівником згаданого семінару є ректор Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова, завідувач кафедри міжнародних відносин Інституту соціальних наук (ІСН), доктор політичних наук, професор І. М. Коваль. Обов’язки секретаря семінару всі ці роки виконує директор Центру міжнародних досліджень ОНУ, доцент кафедри міжнародних відносин, кандидат полі­тичних наук В. А. Дубовик. У роботі семінару взяли участь викладачі, аспіранти і студенти відділення міжнародних відносин ІСН. Перед початком засідання керівники І. М. Коваль, В. А. Дубовик, директор Інституту соціальних наук В. В. Глєбов та інші поділилися спогадами про С. Й. Аппатова, з яким вони пропрацювали не один десяток років і заслужено вважаються найближчими соратниками і послідовниками створеної вченим одеської школи міжнародних досліджень.

Їх душили байдужістю, їх душили холодом і скандалами. Але вони не зламалися! Дитяча державна театральна школа, випускники якої прославляють Південну Пальміру в усьому світі — єдина не лише в Одесі, а й в Україні, — продовжує жити! Нещодавно, 1 грудня, «Театралочка» — саме так з ніжністю називають цю школу учні та їхні батьки, педагоги — відзначила своє 16-річчя. Без професійної сцени, зате з великими планами на майбутнє.

Однієї проблеми позбулися (напівзруйнованої будівлі на Сабанєєвому мосту, 3), а іншу отримали взамін. З переїздом в 2011-у на Софіївську, 24, театрали залишилися без найголовнішого — професійної сцени. Знову принижуватися, а тим більше стояти з протягнутою долонею під стінами мерії та оббивати пороги спонсорам колектив «Театралочки» не став. Вирішили твердо: допоможемо собі самі!

Правець — тяжке інфекційне захворювання, поширене у багатьох країнах світу. Відоме з давніх часів. Ще Гіппо­крат, в якого від правця помер син, описав перебіг цього захворювання понад 2430 років тому.

Збудником хвороби є правцева паличка, яка належить до анаеробних мікробів, утворює спори і ви­діляє токсин. Вона міститься у ґрунті, а спори її є в травному каналі овець, коней та інших свійських тварин. Паличку правця неодноразово виявляли на забрудненому одязі, білизні, волоссі, а також у зруйнованих зубах. У зовнішнє середовище збудник потрапляє з випорожненнями людини і тварин. Збудник правця дуже стійкий: витри­мує нагрівання до 80 градусів протягом однієї години, у висушеному вигляді без доступу світла зберігається до 10 років, а спори його при кип’ятінні протягом 30—60 хвилин гинуть не в 100% випадків. У зовнішньому середовищі спори зберігаються роками, а коли потрапляють у сприятливі умови — проростають, і з них знов утворюються правцеві палички, які швидко розмножуються.

У вихідні, 15 грудня (о 12.00) і 16 грудня (о 14.00), на території торгового комплексу «Афіна» (Грецька площа, 3/4) ініціативна група одеського форуму проведе вже четверту акцію «Час добрих справ», спрямовану на збір коштів дітям, які потребують термінового дорогого лікування.

У програмі: безпрограшна лотерея; акція «Ялинка маленьких чарівників» (дітки, які долучаться до неї, писатимуть маркером свої імена на пластикових дзвіночках і самі вішатимуть їх на ялинку. Так вони усвідомлюватимуть свою значущість у добрій справі, розумітимуть, що вони комусь допомогли); пізнавальні майстер-класи з виготовлення сніжинок, ялинок з кольорового паперу тощо; акція «Стрічка доброти» (діти напишуть на сердечках з паперу побажання хворим ровесникам, після цього сердечка нанижуть на ниточку і передадуть представникам дітей, для яких збирають кошти); солодкий стіл (частування відвідувачів торгового центру за добродійні пожертвування); ярмарок хенд-мейд; фотосесія; плетіння кіс; дитячі тату з блискіток.

Свято під таким гаслом на честь нещодавнього Всесвітнього дня інвалідів організувала обласна федерація спорту інвалідів з порушеннями розумового і фізичного розвитку.

До середньої школи № 63 прибули вихованці спецінтернату №87, спортсмени, які входять до нашої федерації. Спортивно-фізкультурний захід проводився з метою соці­альної і психологічної адаптації неповносправних дівчаток і хлопчиків, а також — популяризації повного і рівного дотримання прав людини.